Визначення орієнтирів воєнно-політичного розвитку України в програмних документах політичних партій - Автореферат

Після останньої хвилі розширення НАТО, активізації військової діяльності Російської Федерації, конфігурації військової присутності США в різних регіонах світу, збільшення військових видатків у переважній більшості держав Україна постала перед необхідністю оптимізації процесу військового будівництва, надання власній воєнній політиці рис збалансованості, визначеності, відповідності сучасним загрозам і викликам. Таким чином, ускладнення воєнно-політичної ситуації в регіонах, близьких до України (Північний Кавказ, Ірак, Іран), недостатня визначеність геополітичних орієнтирів розвитку України, нагальна потреба вдосконалення механізмів забезпечення національної безпеки, зокрема, у військовій сфері вимагають розробки та проведення відповідної вимогам часу воєнної політики, контури якої значною мірою формують провідні політичні партії. Виходячи з цього, вивчення та узагальнення воєнно-політичних орієнтирів у програмних документах українських політичних партій різного ідейно-політичного спрямування в самодостатніх державотворчих умовах являє собою актуальну гносеологічну проблему. Мета дослідження полягає в зясуванні орієнтирів воєнно-політичного розвитку України у програмних документах політичних партій різного ідейно-політичного спрямування 1917-1920 та 1991-2006 рр., передбаченні характеру їхнього впливу на воєнну політику держави. визначити воєнно-політичні орієнтири (пріоритетні напрямки та завдання воєнної політики України) у програмних документах партій різного ідейно-політичного спрямування в сучасних умовах.У першому розділі - “Політичні партії як субєкт суспільного розвитку та воєнної політики” узагальнено сучасні погляди на сутність та функції політичних партій, уточнено їх роль у суспільному розвитку, розкрито сутність, зміст та пріоритетні напрямки воєнної політики України, розроблено методику аналізу воєнно-політичних орієнтирів у програмних документах політичних партій України. У першому підрозділі дисертант показав, що в Україні, як і в інших демократичних країнах, роль політичних партій зростає, підкреслив, що саме від партій та механізмів виборчого процесу значною мірою залежать життєздатність держави та динаміка її розвитку. Автором відмічено, що на сьогодні в Україні налічується близько 140 політичних партій, однак більшість з них залишаються насамперед формою публічного функціонування та суспільної легітимації окремих груп державної, політичної й бізнесової еліти. Показано, що воєнна політика - це складова загальної політики політичних організацій (держав, партій) щодо підготовки і використання засобів збройного насильства задля захисту своїх інтересів та досягнення певних цілей. У другому розділі - “Воєнна політика українських політичних партій в умовах державотворення 1917-1920 рр.” визначено воєнно-політичні орієнтири розвитку України в програмних документах тогочасних політичних партій: воєнна політика політичних партій у добу Центральної Ради; участь партій у військовому будівництві України періоду Гетьманату; воєнна політика в діяльності політичних партій Директорії УНР.Тому реалізація заходів конституційної реформи в Україні значно посилило увагу до політичних партій, оскільки вони стають одним з головних субєктів продукування державної політики в різних сферах. Системними ознаками партійного життя в Україні стали багатопартійність, постійна трансформація, між партійна (між блокова) взаємодія, активний вплив на конституційні органи влади, включення військово-політичних питань до обовязкових напрямків партійного будівництва. Переважна більшість партій усвідомлює, що за таких умов необґрунтований пацифізм може виявитись згубним для самодостатнього державного розвитку України. Якщо праві партії підтримують євроатлантичну інтеграцію України і навіть вимагають її інтенсифікації, то ліві наголошують на необхідності замороження (припинення, демонтажу) контактів із Заходом та прискореного розвитку військово-політичного співробітництва України з РФ та іншими державами СНД. Всі партії обстоюють достатнє фінансове та матеріально-технічне забезпечення Збройних Сил України, створення достойних соціально-побутових умов для всіх категорій військовослужбовців.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Досвід розвинутих парламентських демократій свідчить, що від партій та механізмів виборчого процесу все більше залежить життєдіяльність суспільства. Тому реалізація заходів конституційної реформи в Україні значно посилило увагу до політичних партій, оскільки вони стають одним з головних субєктів продукування державної політики в різних сферах.

Процес удосконалення партійної системи в Україні триває і в кількісному, і в якісному вимірах. Системними ознаками партійного життя в Україні стали багатопартійність, постійна трансформація, між партійна (між блокова) взаємодія, активний вплив на конституційні органи влади, включення військово-політичних питань до обовязкових напрямків партійного будівництва.

Посилення уваги українських партій до проблем розвитку національної військової сфери повязане із загостренням військово-політичної ситуації у важливих регіонах світу, близьких до України, розширенням НАТО та геополітичною контргрою РФ, збільшенням військових видатків більшістю держав, загрозою подальшого розповсюдження зброї масового знищення та ін. Переважна більшість партій усвідомлює, що за таких умов необґрунтований пацифізм може виявитись згубним для самодостатнього державного розвитку України.

Продукування якісно досконалої загальнодержавної воєнної політики було необхідною умовою розвитку державотворчих процесів в Україні 1917-1920 рр.

Водночас, існуючі на той період партії, запропонувавши альтернативні варіанти військово-політичного розвитку України, виявились неспроможними до вироблення єдиного, прийнятного для всіх варіанту збройного захисту державотворчих здобутків. Силова конфронтація політичних партій спровокувала масштабні суспільно-політичні конфлікти із залученням значної кількості збройних формувань, у тому числі партійного походження. Ідеологічна толерантність та готовність до політичних компромісів виявились недосяжними компонентами партійно-політичної культури тогочасної України.

Слід визнати певну екстраполяцію партійно-ідеологічної нетерпимості, неприйняття позицій політичних опонентів на сучасні реалії партійного життя в Україні. Найбільш принциповим залишається питання зовнішньополітичних орієнтирів держави. Якщо праві партії підтримують євроатлантичну інтеграцію України і навіть вимагають її інтенсифікації, то ліві наголошують на необхідності замороження (припинення, демонтажу) контактів із Заходом та прискореного розвитку військово-політичного співробітництва України з РФ та іншими державами СНД.

Більшість політичних партій вимагають прийняття нової Воєнної доктрини та проведення військової реформи відповідно до реалій ХХІ ст. Майже всі партії оприлюднюють пропозиції щодо покращання системи комплектування та підготовки Збройних Сил України. Всі партії обстоюють достатнє фінансове та матеріально-технічне забезпечення Збройних Сил України, створення достойних соціально-побутових умов для всіх категорій військовослужбовців. Водночас, лише окремі з них згадують про необхідність формування високої національно-державницької свідомості, виховання патріотизму військовиків.

Аналіз програмних документів провідних політичних партій та блоків дає можливість спрогнозувати позиції законодавчого органу щодо визначених орієнтирів воєнної політики України.

Можна передбачити, що новообраний парламент намагатиметься підвищити вплив на формування та реалізацію воєнної політики України, а тому ініціюватиме окремі законодавчі зміни. Зокрема, імовірними є уточнення концептуальних засад зовнішньої політики та національної безпеки України, внесення поправок до Воєнної доктрини та інших документів. Протистояння між прозахідними (правими) та проросійськими (лівими) політичними силами в парламенті зберігатиметься, однак радикальні пропозиції навряд чи матимуть підтримку. Позиція Верховної Ради стосовно системи колективної безпеки СНД залишатиметься прагматичною і стриманою. Зусилля парламенту будуть спрямовані переважно на збереження миротворчого потенціалу України, розширення участі Києва в міжнародному військово-технічному співробітництві, розвиток двосторонніх воєнно-економічних звязків, зокрема, із сусідніми державами. Крім того, очікується збільшення бюджетних асигнувань на оборону, активізація законодавчої роботи, спрямованої на посилення соціального захисту військовослужбовців. політологічний меморандум збройний

Водночас, деструктивне суперництво політичних сил лівого та правого спрямування зберігатиме здатність до надмірного загострення, що вимагатиме пошуку нових механізмів узгодження діяльності різних парламентських сил та гілок влади. З цією метою дисертант пропонує включити голову парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони до складу Ради національної безпеки і оборони України.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Богайчук В.Ж. Політика і армія: проблеми взаємозвязку // Політичний менеджмент. - 2005. - № 5. - С. 31-39.

2. Богайчук В.Ж. Діяльність політичних партій у сфері військового будівництва України в період гетьманату 1918 // Політичний менеджмент. - 2005. - № 6. - С. 156-166.

3. Богайчук В.Ж. Воєнно-політичні аспекти в структурі методики аналізу та оцінки програм політичних партій України // Нова парадигма. - К., 2005. - Вип. 51. - С. 150-160.

4. Богайчук В.Ж. Методика використання соціологічних методів при аналізі взаємозвязку армії з суспільно-політичними організаціями // Зб. наук. пр. КІСВ. - 1997. - Вип. 16. - С. 84-94.

5. Богайчук В.Ж. Воєнно-політичні аспекти співробітництва України з НАТО // Матеріали другої наукової конференції Харківського університету Повітряних Сил, 15-16 лютого 2006 року. - Х.: ХУ ПС, 2006. - С. 121-122.

6. Богайчук В.Ж. Багатопартійність українського суспільства - ознака національної безпеки держави // Збірник матеріалів науково-практичної конференції “Система морально-психологічного впливу на особовий склад Збройних Сил України: тенденції розвитку”. - К.: ВГІ НАОУ, 2005. - Ч. ІІ.- С. 70-80.

7. Богайчук В.Ж. Зовнішньополітичні установки воєнної політики в програмних документах сучасних українських партій // Збірник матеріалів ІХ Всеукраїнської науково-практичної конференції “Молодь, освіта, наука, культура і національна свідомість”. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2006. - Т.4. - С. 110-112.

Размещено на .ru