Домоткане полотно з льону та конопель як основний матеріал для пошиття українських народних костюмів. Вишивка або шнуркові аплікації - одне з улюблених оздоблень чоловічих свит і жупанів. Характерні особливості жіночої сорочки у Стародавній Русі.
При низкой оригинальности работы "Визначення місця давньослов"янських елементів в українському народному одязі", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Стельмащук, які вважають, що український народний одяг - яскраве й самобутнє культурне явище, яке розвивалося й удосконалювалося протягом століть. У народному костюмі відбилися спільність походження та історичної долі східних словян, взаємовпливи культур інших народів. Зберігаючи ознаки різних епох, особливості костюма являють собою важливе джерело вивчення етнічної історії населення, його соціально-класової структури, естетичних поглядів та уявлень.Соціальна диференціація в українському костюмі XV-XVII ст. була чітко виявлена, позначаючись не тільки на якості матеріалів, кількості уборів і прикрас, а й на типах одягу. Суто українським одягом, що виник у XV-XVII ст., були саме народні форми: широкі шаровари, кептарі, бурки, смушеві шапки - у чоловіків, сорочки з суцільними рукавами, плахти, запаски, лейбики - у жінок. Роль начіпних прикрас в українському костюмі була відносно незначною: у жінок - це нашийне і нагрудне намисто різного типу, сережки, персні, а в чоловіків - тільки персні. Як і в усіх костюмах східних словян, в українських чоловічих костюмах основним одягом завжди була сорочка прямого крою із вставними рукавами. її носили всі верстви населення як нижню, а в народі вона була і єдиним щоденним одягом. І, навпаки, в центральних та східних українських землях сорочку заправляли в штани, причому для костюма козаків цей спосіб був обовязковим.Отже, основні елементи українського народного одягу за своїм походженням були давньословянськими; їх можна розпізнати за такими компонентами, як тунікоподібні сорочки, поясний стрій у вигляді прямокутної смуги тканини (опинці, горботки) або вузької орнаментованої запаски, вузькі полотняні чоловічі порти. Давньословянські елементи виявляються і у верхньому одязі типу гуні, манти та опанчі, дівочих вінках, рушникоподібному жіночому головному уборі, домотканих поясах та ін. Вони певною мірою збереглися й у орнаментиці вишивок та художньому ткацтві: стилізовані мотиви тваринного орнаменту, ромб з гачками, який у давніх словян уособлював родючість тощо. Так, археологічні матеріали, що стосуються другої половини І тисячоліття н. е., засвідчують, що на території Дніпровсько-Дністровського межиріччя вирощували льон та коноплі, на базі землеробства розвивалось скотарство, постійним заняттям було й полювання на диких звірів. Йдеться про численні скарби (коштовності й монети), поховання, що містили, зокрема, речі, які були ознакою влади або високого стану (гривни, поясні набори, персні, коштовну зброю).
Вывод
Отже, основні елементи українського народного одягу за своїм походженням були давньословянськими; їх можна розпізнати за такими компонентами, як тунікоподібні сорочки, поясний стрій у вигляді прямокутної смуги тканини (опинці, горботки) або вузької орнаментованої запаски, вузькі полотняні чоловічі порти. Давньословянські елементи виявляються і у верхньому одязі типу гуні, манти та опанчі, дівочих вінках, рушникоподібному жіночому головному уборі, домотканих поясах та ін. Вони певною мірою збереглися й у орнаментиці вишивок та художньому ткацтві: стилізовані мотиви тваринного орнаменту, ромб з гачками, який у давніх словян уособлював родючість тощо.
Генетичний звязок народного українського вбрання з культурою Давньої Русі простежується й за іншими джерелами. Так, археологічні матеріали, що стосуються другої половини І тисячоліття н. е., засвідчують, що на території Дніпровсько-Дністровського межиріччя вирощували льон та коноплі, на базі землеробства розвивалось скотарство, постійним заняттям було й полювання на диких звірів. Отже, рослинні волокна та продукти тваринного походження були основною сировиною для тканин.
Одночасно археологічні та писемні памятки засвідчують майнову та соціальну диференціацію східнословянського суспільства. Йдеться про численні скарби (коштовності й монети), поховання, що містили, зокрема, речі, які були ознакою влади або високого стану (гривни, поясні набори, персні, коштовну зброю). Ці прикраси декорувалися багатим орнаментом. В "Слове о богатом й убогом" (XII ст.) багатий ходить "в паволоце й в кунах, а убогий руба не имать на телесьі", у першого нога в "червлене сапозе", а в другого - "в личницьі".
Незважаючи на феодальну роздробленість та ординську навалу, що гальмували загальний розвиток давньоруської культури, традиції Київської Русі продовжували відігравати важливу роль у наступні епохи. Водночас давалися взнаки інтегративні культурні процеси, які сприяли, зокрема, формуванню народного вбрання.
Так, одяг населення Правобережної України зазнав деякого впливу польсько-литовської культури, який особливо був відчутний з переселенням польського населення на Поділля. Носіння одежі регламентувалось спеціальними законами, виданими польським урядом. Зокрема, навіть заможному міщанству не дозволялось носити шляхетський одяг; якщо ясновельможні пани носили яскраво-червоні кунтуші та жупани, то дрібна шляхта - лише сірого кольору тощо. Але городяни все ж мали змогу пишатися своїм вбранням, його тканиною та кроєм з послабленням дискримінаційних законів. Інколи костюм української міщанки міг бути багатшим, ніж у польської графині.
Список литературы
костюм жупан сорочка шнурковий
1. Білан М. Стельмащук Г. Український стрій. - Л., 2000.
2. Українське народознавство / Під ред. С.П. Павлюка, Г.Й. Горинь, Р.Ф. Кирчіва. - К.: Знання, 2004.
3. Вагнер Г. Канон й стиль в древнерусском искусстве. - М., 1987.
4. К.К. Стамеров - Нариси з історії костюмів. Київ, "Мистецтво" 1978.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
