Визначення місця Бессарабії у зовнішньополітичній діяльності Російської імперії у ХІХ ст. - Дипломная работа

Вступ Актуальність. На початку ХІХ ст. у Росії знов активізується південна геополітична проблема, це було обумовлено тим, що Туреччина відновила свої спроби щодо поновлення впливу на українське Причорноморя. Починаючи війну проти Туреччини, Росія мала на меті не лише завоювання виходу до Чорного моря, а також приєднання Бессарабських земель до своєї території. Війна 1806 - 1812 рр. закінчилася підписанням Бухарестського мирного договору 1812 року. Після цієї події доля Бессарабії залежала від Російської імперії, від її внутрішньої та зовнішньої політики. Адріанопольський мирний договір, підписаний після війни 1828-1829 рр., закріпив втрату Туреччиною права на регулювання судноплавства у чорноморських Протоках. За Паризьким мирним договором 1856 р. південна частина Бессарабії (Ізмаїльський повіт) була відірвана від Росії й передана Молдавському князівству, що залишалося під пануванням Туреччини. Після російсько-турецької війни 1878 - 1879 рр. був підписаний Сан - Стефанський мирний договір, за яким південна Бессарабія була повернута Росії. Метою дипломної роботи є визначення місця Бессарабії у зовнішньополітичній діяльності Російської імперії у ХІХ ст., виявлення факторів і причин загострення російсько-турецьких відносин. Для досягнення поставленої мети основна увага зосереджена на вирішенні наступних завдань: · проаналізувати зовнішню політику Росії у досліджуваний період та довести, що Бессарабії відводилося особливе місце; · дослідити основні причини російсько-турецьких війн XIХ століття; · зясувати, які наслідки мало приєднання Бессарабії до Російської імперії; · проаналізувати вплив Бухарестського мирного договору на політику Російської імперії у південно-західному Причорноморї; · визначити наслідки Адріанопольського мирного договору для подальшої долі Бессарабії; · охарактеризувати становище подунайських земель під час Кримської війни 1853-1856 рр.; · визначити наслідки російсько-турецької війни 1878-1879 рр. для Бессарабії; · охарактеризувати Сан - Стефанський мирний договір та його вплив на розвиток Бессарабії. Географічні рамки охоплюють територію Бессарабії, яка була причиною зіткнення інтересів Російської та Османської імперій. Проблема визначення місця та ролі Бессарабії у зовнішньополітичній діяльності Російській імперії у ХІХ ст. займає значне місце у російській та вітчизняній історіографії. Дану тему досліджено багатьма відомими російськими істориками, зокрема, О.Д. Удальцовим, Л.Н. Ніжинським та А.В. Ігнатєвим, В.І. Анцуповим, Л.Г. Бескровним, І.І. Ростунова та іншими. Особливе значення має праця радянського історика О.Д. Удальцова Історія Молдавії. І.І. Ростунов у своїй монографії «Русско-турецкая война 1877-1878 гг.» 1977 року видання свою увагу зосередив на аналізі причин та характеру війни, розглянув хід військових дій та роль російської армії при визволенні балканських країн від Османської імперії.[2.34] Становище Бессарабії під час російсько-турецьких війн ХІХ ст. найбільш глибоко дослідили українські історики О.М. Лебеденко та А.К. Тичина в своїй праці « Українське Подунавя: минуле та сучасне» 2002 року видання. Важливим документом з історії Бессарабських земель у досліджуваний період є Паризький мирний договір 1856 р., за яким Бессарабія була передана Туреччині. [2.23; 92] Поява подібного документу стала можливою лише внаслідок кардинальної зміни зовнішньополітичних пріоритетів та зміни союзників у 1800 р. Союз Росії з Австрією був розірваний через домагання останньої на області Італії. Відбулася переорієнтація російської зовнішньої політики, новим союзником Росії, на думку Павла I, повинна була стати Франція. Корфу російський гарнізон, який знаходився там з 1799 р. Наполеон підштовхував Росію на виступ проти турецького протекторату над островами, прагнучи послабити російсько-турецький союз. Його канцлери В. П. Кочубей, А. Воронцов і А. Чарторийський вважали, що будь-які плани по розподілу Туреччини можуть підштовхнути Наполеона на нові захоплення. [2.23; 95] У 1802 р. за вимогою Росії був виданий спеціальний султанський указ (Хатті - шериф), за яким Росія одержала право «заступництва» за Дунайські князівства. У відповідь на ворожі дії Туреччини й підступи Франції на Балканах російські війська у листопаді 1806 р. вступили на територію Дунайських князівств і в короткий строк зайняли їх. Росія повинна була примкнути до так званої «континентальної блокади» проти Англії.