Визначення і еволюція менеджменту - Шпаргалка

. Обєкт та предмет навчальної дисципліни "Адміністративний менеджмент"

Обєктом дослідження теорій АДУ є адміністративно-державна д-ть . Під нею розуміють процес досягнення національних цілей та завдань через державні о-ції. Слід наголосити, що поняття адміністративно-державної д-ті стосується адміністраторів законодавчих, виконавчих та судових органів.

Предметом дослідження теорії АДУ є наукове обґрунтування процесу досягнення оптимального державного упр-ня шляхом належної о-ції.

Таким чином, теорія АДУ - це певний синтез, що має необхідне відношення до всіх галузей знань та по всіх питаннях, які входять у здійснення офіційної державної політики і державних програм.

2. Звязок теорії АДУ із іншими науками

Теорія АДУ має певне сполученя, що має необхідне відношення до всіх галузей знань та по всіх питаннях, які входять до здійснення офіційної державної політики та державних програм.

Теорія АДУ є міждисциплінарною наукою. Як показує історія, дана теорія виникла на перетині теорій політики та менеджменту; згодом часто використовували досягнення інших соціальних наук - психології, філософії, соціології.

За обєктом та предметом АДУ є близьким до адмін. права оскільки обидві науки займаються державним адмініструванням.

Відмінністю є те що теорія АДУ прагне розкривати обєктивно існуючі у сфері адмін. Діяльності та формує відповідні рекомендації, у той час адмін. право здійснює перетворення даних рекомендацій на діючі юридичні норми.

Теорія АДУ знаходиться у тісному звязку з такими науками як: Соціологія

Теорія організації

Усі ці науки відносяться до теорії, які вивчають організацію людської діяльності. Відмінність між ними - неоднаковий ступінь абстракцій або ступені узагальнення результатів дослідження.

I. Праксеологія- уся людська діяльність

II. Теорія організації- діяльність у межах організації

III. АДУ- адмін. держ. діяльність

1. Основні проблеми теорії АДУ. Напрями АДУ

Можна виділити кілька основних проблем, якими сьогодні займається теорія адміністративно-державного управління.

По-перше, це проблема організації державного управління на різних рівнях: національному, регіональному та місцевому. Сюди належить розробка загальної теорії державних організацій, функцій апарату державного управління на різних рівнях, координація державного управління як цілісної системи.

По-друге, великим блоком проблем є підготовка і рекрутування управлінських кадрів. Тут досліджують питання оптимальної структури штатного складу чиновників державного апарату, управління персоналом державних організацій, вимоги до менталітету і стилю роботи професійних державних службовців, проблеми лідерства і боротьби з бюрократизмом.

По-третє, це питання, повязані з технікою державного адміністрування. Цей блок проблем включає розробку теорії прийняття державних рішень, політичного прогнозування, методів адміністративно-державного управління в кризових і конфліктних ситуаціях, технологи взаємин державної адміністрації і засобів масової інформації.

Далі кожен з напрямів адміністративно-державного управління виступає як предмет наукового вивчення та дослідження: адміністративно-державне управління в умовах ринкової економіки, адміністративно-державне управління соціальними процесами, екологією, фінансами і т.д.

Перефразуючи Т. Парсонса, можна сказати, що зростаюча диференціація в теорії адміністративно-державного управління не означає, що різні сфери цієї науки функціонують самі собою. Нові напрями є більш спеціалізованими, але в той же час вони більше потребують ресурсів один одного, між ними розгортаються більш складні процеси наукового та соціального обміну.

2. Методи наукового пізнання АДУ

На сьогодні існує кілька різних класифікацій методів наукового пізнання. Розрізняють, наприклад, методи евристичні та алгоритмічні, кількісні та якісні, експериментальні та теоретичні. Близьким до останнього є поділ наукових методів на емпіричні та теоретичні. До емпіричних методів у такому випадку відносять: спостереження (цілеспрямоване сприйняття явищ обєктивної дійсності); описання (фіксація даних про обєкт засобами природної або штучної мови); вимірювання (порівняння обєктів за якими-небудь спільними властивостями або аспектами); експеримент (спостереження в спеціально створених і контрольованих умовах з метою встановлення перебігу процесу чи події при повторенні даних умов). До теоретичних методів наукового пізнання належать: формалізація (побудова абстрактно-математичних моделей, що розкривають сутність процесів дійсності); аксіоматизація (побудова теорій на основі аксіом - тверджень, істинність яких не потребує доказу); гіпотетично-дедуктивний метод (створення системи дедуктивно повязаних між собою гіпотез, із яких виводяться твердження про емпіричні факти).