Виправлення девіантної особистості як предмет філософського дослідження - Автореферат

Соціальні інститути, вирішуючи задачу виправлення девіантної особистості, послуговуються надбаннями спеціальних дисциплін, якими є, зокрема, юриспруденція, психологія, соціологія, педагогіка, медицина, антропологія. Ці галузі науки вузькоспеціалізовано, різновекторно та суперечливо підходять до тлумачення чинників, які спричиняють девіантну поведінку, визначення головних ознак девіантної особистості, мети та змісту виправного впливу на неї. Разом з цим на сьогодні ще не розробленою є філософська концепція виправлення девіантної особистості, яка змогла б інтеґрально підійти до визначення причин виявлення особистістю девіантної поведінки, загальних значущих ознак такої особистості, мети та змісту виправного впливу і його якісно нової, філософськи обґрунтованої форми. При розгляді мети впливу на девіантну особистість В.Стерн та Г.Радов у своїх працях наголошують, що покарання завжди повинне передбачати виправлення. В ході дослідження отримано низку результатів, які мають характер наукової новизни: - головним концептуальним джерелом методологічного підходу до виправлення девіантної особистості у сучасному європейському культурному середовищі є надбання античної, середньовічної, гуманістичної, німецької класичної, а також сучасної вітчизняної та російської філософії, - філософський зміст виправного впливу на девіантну особистість є тотожним філософському змістові її покарання і полягає у спонуканні до визнання нею категоричного моральнісного імперативу, його засвоєння і активного свідомого дотримання у сфері соціального, - внутрішньою формою виправлення є його філософські принципи: принцип комплексного впливу на особистість та її моральнісну сферу соціальних регуляторів моралі, релігії та права, принцип відповідності виправного впливу ступеневі суспільної провини і принцип відповідності виправного впливу станові засвоєння моральнісного імперативу.В ході роботи було зясовано, що проблема виявлення людиною, особистістю девіантної і, зокрема, злочинної поведінки завжди була актуальною і розглядалася видатними філософами на всіх етапах розвитку європейської цивілізації. Було зясовано, що, зокрема, Ф.Бекон, Т.Гоббс, Дж.Локк, Р.Декарт, Вольтер, Ж.-Ж.Руссо, Д.Дідро, К.Гельвецій та П.Гольбах активно розвивали ідеологію, яка загалом пропагувала відхід від жорсткої релігійної догматики у визначенні сутності людини та особистості. Мислителями, і, в першу чергу, Кантом та Гегелем вважалося, що статус особистості людина набуває в процесі розвитку її розуму, пізнавальних можливостей і, що найголовніше, прищеплення та засвоєння моральнісних нормативів поведінки, які у будь-який час мають імперативний характер і є основою активного соціального буття. При цьому відповідальність та сфера свободи, моральності та права тлумачилися німецькими філософами як взаємодоповнюючі і тому обмежувачем свободи перша ставала лише у випадку виходу особистості з області слідування моральнісному імперативу, чим, як правило, і є девіантність. Огляд та аналіз філософських напрямків Заходу у ХХ сторіччі показав, що позиції З.Фрейда, К.-Г.Юнга, А.Адлера, Е.Еріксона, Е.Фромма, К.Хорні щодо проблеми людини, особистості, її девіантної поведінки були близькі до психологічних і тому обмеженими специфічними задачами та методологією цієї науки.