Згасання поетики реалістично-побутової школи, її народницько-етнографічної тематики. Три найголовніші засоби у поетиці Винниченка. Постійне звернення до природи. Екзистенційна проблематика становлення людини. Персонажі у творах Володимира Винниченка.
Винниченко розпочав свою літературу творчість на тлі згасання поетики реалістично-побутової школи, її народницько-етнографічної тематики (І.Нечуй-Левицький, П.Мирний). Прихід В.Винниченка довершує в українській літературі перемогу неоромантизму. Давайте її сюди, давайте найкращу, найдосконалішу форму: імпресіонізм, примітивізм, натуралізм, чорт-біс, все, що може найкраще обкреслити людину, давайте все сюди!". Так, саме він у своїх творах звертається до неоромантизму: пейзажі Винниченкові справді розмаїті, вони змальовані людиною, яка розглядає їх з висоти свого зросту, стоячи на землі. Жіночі образи у творчості В.Винниченка утворили цілу галерею найрізноманітніших типів - від цнотливої дівчини до байдужої повії, від замордованої працею робітниці до знудьгованої фаталістки.Новелістика В.Винниченка складає понад сотню творів, різних за жанрово-стильовими ознаками: новела, етюд, казка, нарис, оповідання-портрет тощо. "Винниченко знов і знов повертається до людини, заглиблюється в її дух і почуття, щоб зясувати, яка вона, ця людина? Звернемося до таких його творів, в яких екзистенційна проблематика становлення людини, усвідомлення нею свого місця у світі, характеру звязків між нею і світом, між нею та іншими людьми, - на першому плані. В поетиці сюжетів таких творів активно використані інтригувальні, захоплювальні можливості класичної новели: унікальний епізод з життя героя, нечувана подія, про яку автор збирається розповісти. В новелі "Момент" увага зосереджена на двох персонажах, які разом переживають екзистенційну межову ситуацію: реально опиняються на межі життя і смерті.В ході роботи мною були зроблені такі висновки: - бачимо, що мала проза Володимира Винниченка містить чимало фактів із життя письменника, віддзеркалює його політичні переконання та моральні критерії. Імпульсивність натури, багатий досвід автора сприяють цікавості творів та їх популярності; домінуючою думкою творчості Володимира Винниченка є необхідність подолати інерцію вітчизняної культури, стати на рівні з кращими зразками світової літератури. запальний та енергійний Винниченко намагається майже у всі твори "внести свої риси". новели Володимира Винниченка займають важливе місце у його творчості, саме у них він намагається проникнути в сутність людини, зясувати сенс життя.
План
ЗМІСТ
Вступ
§ 1. Поетика малої прози В. Винниченка
§ 2. Новелістика В. Винниченка
Висновки
Література
§ 1. Поетика малої прози Винниченка
Вывод
В ході роботи мною були зроблені такі висновки: - бачимо, що мала проза Володимира Винниченка містить чимало фактів із життя письменника, віддзеркалює його політичні переконання та моральні критерії. Імпульсивність натури, багатий досвід автора сприяють цікавості творів та їх популярності;
- домінуючою думкою творчості Володимира Винниченка є необхідність подолати інерцію вітчизняної культури, стати на рівні з кращими зразками світової літератури. Роздуми В.Винниченка сповнені розуміння тяжких історичних обставин і гострої національної самокритики. Ці два мотиви в нього тісно переплітаються, не раз набираючи особистого характеру;
- запальний та енергійний Винниченко намагається майже у всі твори "внести свої риси". Впізнаємо його і в Андрієві ("Краса і сила"), і в інших героях;
- у творах Винниченка дуже багато "ніцшеанства" та запозичень від інших письменників;
- Винниченко прихильник реалізму, модернізму та багатьох інших напрямків;
- Він виявляв інтерес до соціального чинника в коханні. Стосунки між статями він розглядав в загальному контексті моральної проблематики. Кохання невіддільне від питань про індивідуальну свободу і її взаємозвязок з існуючими суспільними приписами ("Раб краси", "Заручини" та інші). Володимир Винниченко відзначався неабиякою чутливістю до подібних конфліктів, він не раз ставив в центр своїх роздумів "проблему статі";
- естетичні орієнтації письменника повязувалися із європейським художнім досвідом. Лінія творчої поведінки молодого Винниченка зумовлювалася його "контроверсійністю", духом противенства, установкою на бунт;
- його герої є сильними особистостями, проте несуть в собі всі ознаки деградації, нігілізму та цинізм;
- новели Володимира Винниченка займають важливе місце у його творчості, саме у них він намагається проникнути в сутність людини, зясувати сенс життя.
- твори Володимира Винниченка можна говорити багато - це талант, вміло використаний досвідченим літератором. Це не письменник, що керується виключно емоційними. Кожна річ, написана ним, є результатом титанічної праці. Попри звинувачення в аморальності, дегенерації та зайвій амбітності, український читач не може не оцінити того величезного обсягу роботи, виконаної Винниченком;
- ми можемо пишатися, що в українській літературі був Володимир Винниченко. Навіть попри його огріхи в письмі, напади феміністок та політичні переконання. Він - майстер своєї справи. Цим сказано усе.
Список литературы
1. Арнаудов М. Психология литературного творчества.- М.: Прогрес, 1970.- 647с.
2. Астафєв О. Інтертекстуальність як літературна стратегія // Дивослово, 2000.- § 2.- С.5-7.
3. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества.- М., 1979.- 444с.
4. Винниченко В.К. Краса і сила.- К.: Дніпро, 1989.- 752с.
5. Винниченко Розалія. Як писав свої літературні твори Володимир Винниченко // Україна.- 1992.- § 11.- С.15-20.
6. Галаган М. З моїх споминів.- Львів: Червона калина, 1930.- Т.1.- 216с.
7. Гнідан О.Д., Демянівська Л.С. Володимир Винниченко. Життя, діяльність, творчість.- К.: Четверта хвиля, 1996.-252с.
8. Гиршман М.М. Литературное произведение: теория и практика анализа.- М.: Высшая школа, 1991.- 159с.
9. Гинзбург. О психологической прозе. Советский писатель. Ленинградское отделение.- 1971.- 19с.
10. Гречанюк С. На тлі ХХ ст. Літературно-критичний нарис.- К., 1990.- 187с.
11. Гомбрович В. Щоденник. У 3-х томах. Т.1. 1953-1956.- К.: Основи, 1999.- 414с.
12. Гомбрович В. Щоденник. У 3-х томах. Т.3. 1961-1969.- К.: Феміна, 1995.- 688с.
13. Єфремов С. Історія українського письменства.- К.: Феміна, 1995.- 688с.
14. Ігнатенко М.А. Генезис сучасного художнього мислення.- К.: Наукова думка, 1986.- 287с.
15. Камю А. Миф о Сизифе; Бунтарь.- Минск: ООО "Попури", 2000.- 532с.
16. Клочек Г. Поетика і психологія.- К.: Знання, 1990.- 64с.
18. Левидов А.Н. Автор - образ - читатель.- Л.: Издательство ЛГУ, 1977.- 359с.
19. Літературознавчий словник-довідник / за редакцією Громяка Р.Т., Коваліка Ю.І. та ін. - К.: ВУ "Академія", 1997.- 741с. Методология анализа литературного произведения / Отв. ред. Ю.Б.Боров.- М.: Наука, 1988.- 348с. Гомбрович В. Щоденник. У 3-х томах. Т.3. 1968-1969.- К.: основи, 1999.- С.43.
20. Ніцше Ф. Так казав Зарастустра; Жадання влади.- К.: Основи, Дніпро, 1993.- 415с.
21. Ніцше Ф. Воля к власти; Посмертные афоризмы: Сборник.- Мн.: ООО "Попури", 1999.- 464с.
22. Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософської душки в Україні. Курс лекцій.- К.: Вища школа: Т-во "Знання", КОО, 1999.- 543с.
23. Панченко В. Енергія пошуку.- К.: Радянський письменник, 1983.- 66с.
24. Панченко В. Творчість В.Винниченка. 1902-1920рр. та художні течії. // СІЧ, 2000.- № 7.- С.9.
