Відображення основних підходів до історичних постатей – Володимира Винниченка і Симона Петлюри – у зарубіжній, радянській та сучасній українській історичній літературі. Оцінка стану історіографічного освоєння проблеми їх ролі в Українській революції.
Готовність будь-що і будь-коли пірнути у вир нових воєнних авантюр, «ощасливити» Україну, закликаючи на її землі ворожі іноземні сили, патологічне прагнення розірвати історичні звязки українського й російського народів - таким було політичне «кредо» Петлюри, його «державницька» програма, весь зміст його діяльності. Будь-який читач може ознайомитися з тим, що справді було малодоступним, або доступним не для всіх, і скласти достатньо предметну уяву про спосіб і масштабність мислення, логіку й переконливість аргументації, точність і ясність висловлювань, широту ерудиції, інтелектуальний і культурний рівень, аналітичні й ораторські здібності, організаторський і дипломатичний хист, здатність «схоплювати» глибинну сутність проблем, політичну принциповість, виваженість та інтуїцію, вміння стратегічно передбачувати, прогнозувати події, тактично маневрувати, вгадувати суспільні тенденції, адекватно оцінювати психологічну атмосферу, настрої мас, інші якості, іманентні діячам революційної доби. Петлюри винятковість (і це буде непросте завдання), а багато хто (можливо - й більшість) будуть чимало розчаровані - наскільки особисті враження різнитимуться від того, що намагаються пропагувати та й навязувати відверті апологети Голови Директорії і Головного Отамана. Ось один із зразків такого підходу: «Петлюра виявляє незвичну для соціаліста схильність до православних відправ, підтримує діяльність свого міністра - Івана Огієнка (митрополита Іларіона), вірить в посилення релігійного руху на Україні. Ставлячи питання про роль субєктивного чинника в подіях 1917-1920 років, знаний дослідник вважає, що у протистоянні Винниченка і Петлюри знаходить прояв насамперед драматичне протистояння не особистостей, а соціального і національного пріоритетів в українському національному русі.
Список литературы
1. Кучерук О., Ралдугіна Т. Симон Петлюра. Голова Директорії УНР, Головний Отаман Армії УНР (1879-1926). - К., 2006. - 16 с.
2. Симоненко Р. «За що ж саме Петлюра вважається за вождя, героя, ікону?» // Комуніст України. - 2006. - № 2. - С. 112-124.
3. День. - 2006. - 1 червня.
4. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали у 2-х т. - Т. 1. - К., 1996. - 588 с.; Т. 2. - К., 1997. - 424 с.
5. Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки 1918-1920. Документи і матеріали. - У 2-х т. - К., 2006. - Т. 1. - 688 с.; Т. 2. - 744 с.
6. Попович М. Червоне століття. - К., 2005. - 888 с.
7. Шаповал Ю. Колір століття. Кілька думок про нову книгу Мирослава Поповича «Червоне століття» напередодні колишнього «червоного дня календаря» // Дзеркало тижня. - 2005. - 5-11 листопада.
8. Шаповал Ю. Петлюра, якого ми все ще не зрозуміли // День. - 2006. - 1 червня.
9. Шаповал Ю. Володимир Винниченко: трансформація образу // «Гене7а». - 2006. - № 1(11). - С. 144-148; Його ж. Володимир Винниченко: трансформація образу у дискурсі новітньої історіографії // Шаповал Ю. Доля як історія. - К. 2006. - С. 111-122; Його ж. Винниченко без брому // Критика. - 2006. - № 8. - С. 31-33.
10. Панченко В. Суспільство відповідальне за «якість» своїх політиків... // День. - 2006. - 28 вересня.
11. Шаповал Ю. ...І за память про своїх політиків // День. - 2006. - 28 вересня.
12. Шаповал Ю. Правду говорити дуже важко не тільки в політиці, але і в історії // День. 2006. - 28 липня.
13. Солдатенко В.Ф. Володимир Винниченко: на перехресті соціальних і національних прагнень. - К., 2005. - 324 с.
14. Солдатенко В.Ф. Три Голгофи: політична доля Володимира Винниченка. - К. - 2005.
15. Лисяк-Рудницький. Суспільно-політичний світогляд Володимира Винниченка у світлі його публіцистичних писань // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. - Т. 2. - К., 1944.
16. Курас І.Ф. Передмова; Лист І.Ф. Кураса міністру культури і туризму України І.Д. Ліховому; Відзив про книгу В.Ф. Солдатенка «Володимир Винниченко: на перехресті соціальних і національних прагнень» // Солдатенко В.Ф. Три Голгофи... С. 5-6, 342-345; Лист М.Г. Жулинського до В.Ф. Солдатенка // Там само. - С. 344-345; Б.І. Олійник. Істинний соціаліст із гнізда Франка і Лесі // Там само; Літературна Україна. - 2005. - 4 серпня.
17. Погорілий С. Неопубліковані романи Володимира Винниченка. Нью-Йорк, 1981.
18. День. - 2006. - 28 вересня.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
