Виникнення і розвиток соціальної педагогіки як галузі людинознавства - Контрольная работа

Виникнення і розвиток соціальної педагогіки як галузі людинознавства Зміст Вступ 1. Тому сучасну педагогіку правильніше називати системною наук про виховання. Структура сучасної педагогіки відображає зв’язки і відносини, що виникли під час історичного розвитку педагогічних знань, визначає місце кожної з педагогічних наук, її роль для педагогічної практики. 20) Соціальна педагогіка також вивчає закономірності та механізми становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти і виховання у різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та інших закладів, установ та соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства. Науково - технічну структуру соціальної педагогіки утворюють: - агогіка ( проблеми попередження відхилень у поведінці дітей та підлітків) ; - герогогіка ( соціально - педагогічні проблеми людей похилого віку ) ; - андрагогіка ( освіта й виховання людини протягом усього її життя) ; - віктимологія ( проблеми категорії людей, які стали жертвами несправедливих умов соціальної організації та насильства) . Останнім часом серйозного впливу набуває соціальна педагогіка. 654 ) Лише глибоке, всестороннє теоретичне осмислення соціально педагогічної практики ( соціально - педагогічної діяльності в різних сферах соціальних відносин ) через проведення багатопланових дослідних, дослідно - експериментальних досліджень з апробації гіпотез, а не пусте „вправляння” в наукоподібний, відірваний від практики теорезації - може вивести соціальну педагогіку з етапу розмитості, невизначеності у розумінні самої суті її як науки на рівень теоретичного обґрунтовування провідних соціально - педагогічних ідей ( не вигаданих, а виведених з практики ) і на цій основі - фундаментальних методологічних положень. Серед таких найважливіших соціально - педагогічних основ у розвитку соціальної практики в результаті довготривалого комплексного вивчення в монографії виділенні наступні ключові положення: - превентивно - профілактичний характер соціально - педагогічної підтримки, орієнтованої на всі категорії та контингенти з метою можливого раднішого виявлення проблем на основі диференційованого, особисто - орієнтованого підходу; - включення самих людей, клієнтів у процесі вирішення своїх проблем на принципах самодопомоги як активних його суб’єктів, учасників життєдіяльності суспільства; - пріоритет соціально - педагогічної роботи з сім’єю, сімейно - сусідським співіснуванням, общиною, роботи з сім’єю, опора на сім’ю зі всіма контингентами населення, що сприяє гармонізації, розвитку духовно - моральних відносин у соціумі; - інтеграція сил, засобів і можливостей різних державних і не державних інститутів ( на всіх рівнях, у тому числі на муніципальному, найближчому до сім’ї, особистості ) в економічному і повноцінному їх використанні в соціальній сфері; у роботі з дітьми та дорослими, багатими та бідними, різними ексклюзивними і маргінальними групами населення; - підвищення соціально - педагогічної компетенції в процесі професіоналізації інституту соціальних працівників, інших спеціалістів соціальної сфери, соціальних служб різноманітних відомств; - визнання і укріплення авторитету суспільних організацій, розвиток волонтерського ініціативного руху з включенням до нього різних груп і верст населення, у тому числі розвиток різноманітних дитячих, молодіжних ініціатив. У Росії до кінця 80-х років (третій етап) були створенні всі необхідні умови для переходу від окремих осередків передового досвіду роботи на державний рівень вирішення проблем і для офіційного введення в 1991 році у країні інституту соціальних працівників і соціальних педагогів як модифікацій представників єдиної професії, покликаної забезпечити спеціалістами систему соціально - педагогічної підтримки і захисту населення.