Виникнення і розвиток інституту права власності в Стародавньому Римі - Реферат

На протязі усієї історії суспільства важко знайти іншу систему приватного права, яка досягла такої деталізації і такого високого рівня юридичної форми і юридичною техніки, як римське приватне право. Слід особливо відзначити два правові інститути: інститут індивідуальної приватної власності та інститут договору. До найцікавіших історико-правових обєктів належить право римської приватної власності. Римське приватне право, з погляду, способу фіксування і висловлення юридичних норм, докорінно різниться від сучасних систем приватного (громадянського) права більшості держав. Право Стародавнього Риму, виникнення якого було повязане з глибинними процесами, що мали місце у римського суспільстві та державі, пройшло у своєму розвитку три періоди: 1.Квіритська власність, повязана з римським громадянством, мала багато незручностей і тому, в межах преторського права, було розроблено конструкцію так званої преторської, або боніторної власності. У класичний період право зобовязань було найбільш розробленою частиною римського права. Отже право зобовязань регулювало ту сферу цивільно-правового життя, яка охоплювала різноманітні конкретні потреби людей, встановлювало між ними такі юридичні звязки, за якими одна особа могла вимагати від іншої певної дії або утримування від дії. Підставою для такого поділу була різниця в умовах і формі укладання угоди: 1. Реальними були договори, необхідною умовою виникнення яких виступала, крім простої угоди між сторонами, передача речі одним контрагентом іншому;Першими юристами були понтифіки (жерці), які крім вищого нагляду за справами культу, зберігали і тлумачили стародавні звичаї, вирішували на їх підставі конфлікти між громадянами. Про походження світської юриспруденції збереглася легенда, за якою близько 300 р. до н. е. вільновідпущеник писець Флавій викрав у жерців і опублікував жрецький календар "сприятливих" для ведення справ днів і книгу позовних формул, доповнивши їх своїми інструкціями та вказівками. З цього часу юриспруденція вже не була таємним мистецтвом жерців, а стала світською. Світські юристи встановили певні загальні принципи права, наприклад, що закон не має зворотної сили, що благо народу є найвищою метою права. Бажаючі глибше вивчати право, могли бути присутніми на консультаціях будь-якого юриста, який давав необхідні розяснення.У звязку з встановленням всевладдя імператорів, нові покоління юристів почали втрачати право давати обовязкові консультації, позбавлялися можливостей формулювати нові правові норми, як це вже раніше сталося з преторами. У 426 р. юридична сила була визнана лише за творами пяти юристів: Папініана, Павла, Ульпіана, Модестіна й Гая. Судді повинні були виявляти загальну думку цих юристів, а в разі розбіжності між ними - дотримуватися думки більшості. Одним з найбільш послідовних прагнень Юстиніана було бажання відродити правила давньої римської юридичної культури, повернути юстицію до канонів класичного права. Основним шляхом досягнення цієї мети, на думку Юстиніана, повинна була стати всеосяжна систематизація джерел старого і нового права, причому цій систематизації споконвічно передбачалося надати значення єдино дозволеного на майбутнє зводу права, щоб усунути різночитання, протиріччя і субєктивні тлумачення, які не узгоджувалися із самим духом централізованої імператорської юстиції.Римське право вперше в історії виступило як цілісна, ретельно розроблена, власне правова система. Римське право лише зі значними обмовками можна розглядати як рабовласницьке. Очевидно, що не рабство, а ринкові відносини і торговий обіг зумовили основний зміст римського права (як приватного права, що закріплювало інтереси індивіда, приватного власника), його високу юридичну техніку.

Зміст

Вступ

1. Правова система класичного періоду

2. Роль римських юристів у розвитку права

3. Джерела права після класичного періоду

Висновки

Список використаної літератури

Римське право вперше в історії виступило як цілісна, ретельно розроблена, власне правова система.

Римське право лише зі значними обмовками можна розглядати як рабовласницьке. Очевидно, що не рабство, а ринкові відносини і торговий обіг зумовили основний зміст римського права (як приватного права, що закріплювало інтереси індивіда, приватного власника), його високу юридичну техніку. Сила приватної власності й побудованого на ній товарного обігу зламали застарілі правові форми.

На їх місці створювалося нове й довершене в техніко-юридичному відношенні право, спроможне врегулювати найтонші ринкові відносини, задовольнити інші потреби суспільства.

Саме римляни, спираючись на весь попередній світовий досвід, у тому числі й країн Сходу, вперше зробили індивідуальну приватну власність, а також інші майнові права й інтереси предметом майстерного і вельми довершеного юридичного регулювання.

Саме в такому виді римське право стало універсальною правовою системою, норми якої застосовуються в різних історичних умовах незалежно від типу суспільства, якщо тільки в його основі лежить приватна власність і ринкове господарство.

Разом із римським правом в історію цивілізації ввійшла й римська юриспруденція, яка представляє величезну культурну цінність. На базі римської юриспруденції зародилася юридична професія, а з неї бере початок і спеціальна правова освіта.

1. Бартошек М. Римское право: понятия, термины, определения. - М., 1989.

2. Дроніков В.К. Римське приватне право. - К., Вид Київського університету, 1961. право законодавчий злочин

3. Страхов М.М. Всесвітня історія держави і права: Вип. 1. Держава і право Стародавнього світу: Учбовий посібник. - Харків: УВС, 1994.

4. Тищик Б.Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу: Навчальний посібник. - Т. 1. Історія держави і права країн Стародавнього Сходу і Стародавньої Греції. - Т. 2. Історія держави і права Стародавнього Риму. - Львів: СПОЛОМ, 1999.

5. Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студентів юрид. спец. вищих навч. закладів: Вид. 3-є, перероб. та доп. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001.

Размещено на .ru