Вимоги до працівників за трудовим правом України - Автореферат

Визначення у законодавстві України про працю вимог, які ставляться чи можуть ставитись до працівників, порядку встановлення таких вимог та перевірки відповідності працівників установленим вимогам, визначення наслідків невідповідності працівників вимогам, які до них ставляться, істотно зачіпає інтереси не тільки сторін трудового договору, а й суспільства загалом та окремих соціальних груп. Для досягнення цієї мети в процесі роботи над дисертацією вирішувались такі завдання: 1) виявити всю систему вимог до працівників та дати їх класифікацію; 2) дослідити положення законодавства, якими встановлюється або визначається порядок встановлення вимог до працівників, перевірки відповідності працівників цим вимогам та передбачаються наслідки виявленої невідповідності; 3) сформулювати теоретичні положення, необхідні для досягнення мети дослідження. Обєктом цього дисертаційного дослідження стали суспільні відносини, що є предметом трудового права, та повязані із установленням вимог до працівників, перевіркою відповідності працівників цим вимогам та наслідками виявленої невідповідності. Предметом дослідження були акти законодавства України про працю, якими встановлюються вимоги до працівників, визначається порядок перевірки відповідності працівників цим вимогам та передбачаються наслідки встановленої невідповідності, а також правовідносини, що виникають на підставі таких положень. У дисертації формулюються та обґрунтовуються такі нові наукові положення: - вперше констатується недостатня визначеність термінів, що використовуються для позначення окремих вимог до працівників, та пропозиція поділити всі вимоги до працівників на професійні, вимоги до здоровя та інші вимоги, а термінам „освіта” і „кваліфікація” надати значно менш широкого змісту, визнавши, що вимоги до освіти і кваліфікації є видами професійних вимог;У підрозділі 1.1 “Система вимог до працівників” визначається зміст поняття вимог до працівників. У звязку з цим обґрунтовується пропозиція поділити всі вимоги до працівників на професійні, вимоги до здоровя та інші вимоги. У підрозділі 1.2 “Способи нормативно-правового закріплення вимог до працівників” констатується, що актами законодавства про працю встановлюються вимоги лише до окремих категорій працівників. Інтереси претендентів на посади та робочі місця, про яких має збиратись інформація та перевірятися відомості, мають забезпечуватись не забороною збору інформації та перевірки відомостей, а чітким встановленням меж припустимого збору інформації та перевірки відомостей, створенням центрів психодіагностичного обстеження претендентів на посади та робочі місця і працівників, суворою відповідальністю за поширення відомостей про особу, про яку збиралась інформація та перевірялися відомості. Про працівників, до яких законом ставляться моральні вимоги, а також працівників, трудові обовязки яких передбачають довіря з боку роботодавця, слід дозволити збирати, накопичувати та зберігати інформацію щодо відповідності встановленим вимогам також поза місцем роботи.Тут викладається вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні системи вимог до працівників, порядку їх встановлення, перевірки відповідності працівників цим вимогам та наслідків встановленої невідповідності. Чинне законодавство України характеризується наявністю величезної кількості положень, якими формулюються вимоги до працівників, визначається порядок встановлення відповідності працівників до цих вимог та встановлюються наслідки виявленої невідповідності. Тому всі вимоги до працівників слід поділити на три групи: 1) професійні вимоги; 2) вимоги до здоровя працівників; 3) інші вимоги. 22 КЗПП передбачає, що вимоги до освіти працівників встановлюються законодавством, а впродовж майже 35 років чинності цього Кодексу основним актом, що визначає вимоги до освіти працівників, залишається акт, що офіційно визнається нормативно-технічним (Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників). У Кодексі законів про працю доцільно визначити поняття професійних вимог до працівників, маючи на увазі, що цим поняттям охоплюються підтверджені документами державного зразку освіта, освітньо-кваліфікаційний рівень, робітнича кваліфікація, що не охоплюється існуючими освітньо-кваліфікаційними рівнями, спеціальна підготовка, наявність допуску до роботи на обєктах підвищеної небезпеки, наявність фактичних знань та вмінь, підготовка з питань охорони праці та пожежної охорони, стаж і досвід роботи, відповідні ділові та особисті якості, зокрема, організаторські здібності.

2. Основний зміст роботи

Закінчується дисертація формулюванням теоретичних висновків та практичних рекомендацій. Тут викладається вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні системи вимог до працівників, порядку їх встановлення, перевірки відповідності працівників цим вимогам та наслідків встановленої невідповідності.

Чинне законодавство України характеризується наявністю величезної кількості положень, якими формулюються вимоги до працівників, визначається порядок встановлення відповідності працівників до цих вимог та встановлюються наслідки виявленої невідповідності.

Утім, ці положення значною мірою є недостатньо взаємоузгодженими. Така ситуація обумовлена, насамперед, відсутністю єдності в розумінні термінів, якими позначаються окремі вимоги до працівників. Тому всі вимоги до працівників слід поділити на три групи: 1) професійні вимоги; 2) вимоги до здоровя працівників; 3) інші вимоги. На цей час задовільно не вирішено питання про способи нормативного закріплення вимог до працівників. Ст. 22 КЗПП передбачає, що вимоги до освіти працівників встановлюються законодавством, а впродовж майже 35 років чинності цього Кодексу основним актом, що визначає вимоги до освіти працівників, залишається акт, що офіційно визнається нормативно-технічним (Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників). Тому названому Довіднику слід надати значення нормативно-правового акта.

Положення законодавства про працю, якими встановлюються вимоги до працівників, недостатньо узгоджені з положеннями про порядок перевірки відповідності працівників до встановлених вимог. По суті, правового механізму такої перевірки немає навіть стосовно осіб, що обіймають високі державні посади. Не визначаються межі припустимого контролю з боку роботодавця за виконанням працівниками своїх трудових обовязків, збору, накопичення та зберігання роботодавцями інформації про працівників. У звязку з цим пропонується врегулювати відповідні відносини шляхом внесення доповнень до Кодексу законів про працю.

У Кодексі законів про працю доцільно визначити поняття професійних вимог до працівників, маючи на увазі, що цим поняттям охоплюються підтверджені документами державного зразку освіта, освітньо-кваліфікаційний рівень, робітнича кваліфікація, що не охоплюється існуючими освітньо-кваліфікаційними рівнями, спеціальна підготовка, наявність допуску до роботи на обєктах підвищеної небезпеки, наявність фактичних знань та вмінь, підготовка з питань охорони праці та пожежної охорони, стаж і досвід роботи, відповідні ділові та особисті якості, зокрема, організаторські здібності. Невідповідність працівника професійним вимогам як підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця має замінити термін „кваліфікація”, який на цей час використовується в п. 2 частини першої ст. 40 КЗПП. На цей час при визначенні основного кола працівників, які зобовязані проходити атестацію, використовуються застарілі нормативні акти Союзу РСР. Відповідні відносини необхідно врегулювати законом.

За наявності численних нормативно-правових актів, якими регулюється проведення медичних оглядів працівників, у Кодексі законів про працю відсутні загальні положення про порядок встановлення вимог до здоровя працівників, про розподіл обовязків оплати медичного огляду між роботодавцем та державою, про механізм протидії перекладенню на працівників обовязку оплачувати медичний огляд, про збереження заробітної плати за час медичних оглядів (чинні на цей час правила не стосуються всіх видів медичних оглядів), про право роботодавця достроково направляти працівників на обовязковий медичний огляд. До цього часу вимоги до здоровя широкого кола працівників визначаються актами Союзу РСР. Ще гіршим варіантом є встановлення вимог до здоровя працівників нормативно-технічними актами, які не реєструються в Міністерстві юстиції і офіційно не оприлюднюються. У дисертації обґрунтовується необхідність законодавчого врегулювання названих питань.

Оскільки закон до багатьох категорій працівників встановлює моральні вимоги і моральні вимоги випливають також із положення про можливість звільнення певних категорій працівників із роботи у звязку із втратою довіря, слід врегулювати відносини щодо психодіагностичного обстеження відповідних категорій працівників, у тому числі із застосуванням систем „поліграф”. Необхідно значно розширити коло працівників, які можуть бути звільнені з роботи у звязку із втратою довіря.

1. Лукашева Н.М. Правове закріплення вимог до працівників та їх юридичне значення// Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. Вип. 25- Одеса.: Юридична література, 2005 - С. 351-355.

2. Лукашева Н.М. Моральні вимоги до працівників та їх юридичне значення// Держава і право: Зб. наук. праць. Вип. 30 - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 2005 - С. 356-363.

3. Лукашева Н.М. Правове регулювання медичних оглядів працівників// Підприємництво, господарство та право. - 2005. - № 11. - С. 133-137.

4. Лукашева Н.М. Стан здоровя як підстава розірвання трудового договору// Держава і право: Зб. наук. праць. Вип. 32 - К.: Інститут держави і права ім. В.І. Корецького, 2005 - С. 289-295.

5. Лукашева Н.М. Класифікація вимог до працівників за трудовим правом України// Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Юридические науки. - Том 19 (58), № 1. - Симферополь, 2006. - С. 158-166.

6. Лукашева Н.М. Способи встановлення відповідності працівників вимогам, що ставляться до них нормативними актами// Матеріали науково-практичної конференції “Трудове право України в контексті європейської інтеграції”. - Х.: Національний університет внутрішніх справ, 2006. - С. 304-310.

Размещено на .ru