Використання української народної іграшки у виховній роботі з дітьми дошкільного віку - Дипломная работа

Антон Семенович Макаренко назвав іграшку "матеріальною основою" гри. А відомий вчений Юхим Аркін говорив, що іграшка є "життєвим нервом" гри. В народі її ще називають цяцька, лялька, цяцянка, виграшка, забавка. Як і гра, іграшка є важливим фактором психічного розвитку дитини, що забезпечує поступове здійснення нею усіх видів діяльності на більш високому рівні. Іграшки, котрі використовувалися як елемент гри, їх тематика і форми знаходилися в тісному взаємозвязку з матеріальним життям суспільства, з розвитком його духовної культури, а також відображали еволюцію поглядів на виховання.В Законі України про дошкільну освіту вказано, що одним із завдань дошкільної освіти є виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей Українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля; Як визначено в Коментарі до Базового компоненту дошкільної освіти в Україні, іграшка є засобом формування світосприймання. Дитина сприймає іграшку як образ предмета реального чи казкового світу, партнера, товариша. Використовує іграшку відповідно до призначення, змісту, класифікації Знає варіативні можливості використання різних іграшок. Застосовує іграшку для відображення соціальних взаємин людей.Впродовж всього дитинства гра і народна іграшка займає найголовніше місце у житті дитини. В грі діти відтворюють працю дорослих, елементи трудових дій. У народі кажуть “Де гра, там і радість”. Для більшості ігор діти виготовляють іграшки власноруч; майструють свищики, пищалки, роблять ляльки. Нині, коли у світ дитячої гри впевнено і владно входить компютер, компютерні ігри та іграшки є чимось звичайним, як такими стали техніко-механічні іграшки, чи потрібно пропагувати або взагалі згадувати іграшки народні - архаїчні та спрощені "примітивні" за способом застосування їх у грі.Не роблять іграшок і племена, які перебувають на стадіально досить низькому шаблі розвитку. Однак це не означає, що в умовах первісного суспільства та життя "примітивних" племен діти зовсім позбавлені гри та іграшки. І такі "іграшки", зрозуміло, старші, ніж сама людина". Відтоді іграшка, поряд з іншими речами, зробленими людиною (знаряддями праці, побутовими предметами, культовими атрибутами), починає входити до сфери культури. Після прийняття християнства іграшки здебільшого використовували з ігровою та декоративною метою.Більш структурованим Олександр Найден вважає поділ іграшок за матеріалом, з якого вони створені: іграшки з дерева, глини, тканини, соломи, трави, паперу, кори, кістки, плодів різних рослин, тіста, сиру тощо. зооморфні образи - свійські й дикі тварини: бички, цапки, свинки, баранці, козлики, корівки тощо (з глини, дерева, трави, тканини, соломи, рогозу, сиру). іграшки, які імітують "дорослі" меблі, посуд інші предмети побуту, знаряддя праці (шафи, стільці, столи, лавки, миски, глечики, колиски, візки, граблі, сокири тощо). Найден наголошує, що можна також вважати класифікаційною ознакою регіон або місцевість створення іграшок: іграшки Львівщини, Харківщини, Волині, Київщини, Полтавщини, Середньої Наддніпрянщини тощо. Іграшка з дерева - тепла, легка, зручна у грі - обовязково має супроводжувати сучасне дитинство. З дерева роблять також дитячі меблі, посуд, тачечки, грабельки, музичні інструменти, пташок-свищиків декорованих різьбленим орнаментом півнів, коней, коней з вершниками тощо.Граючись народною іграшкою, діти прилучаються до набутків творчої спадщини свого народу, їм відкриваються особливості його світосприйняття і характеру. Бережно відносячись до народних іграшок, створюючи їх своїми руками вони відчувають свою відповідальність за збереження і розвиток культури свого народу. Дітям дають знання про культуру, обряди і традиції українського народу знайомлять з матеріалом, способом виготовлення, змістом і значенням народної іграшки, формують знання про традиційний одяг, знайомлять з народними ремеслами, дають уявлення про історію створення народної іграшки. Захоплюючись грою з іграшкою, дитина найчастіше ототожнює себе з нею, її "звичками", зовнішністю, її прихованою суттю. В процесі ознайомлення дітей з народною іграшкою, у різноманітних іграх і спостереженнях необхідно формувати навички ввічливого відношення з близькими для дитини дорослими і однолітками, бережливого відношення до іграшок і речей, якими всі користуються.Спонукати дітей до експериментування та активного маніпулювання іграшками під час перебування в манежі (притягувати брязкальце за стрічку, складати іграшки в кошик, взувати чи роззувати ляльку, одягати чи роздягати її, котити мячі чи деревяні кульки по підлозі (індивідуально, парами чи в кругу разом з вихователем). Задовольняти дитяче бажання не лише до споживання, а й до творення використанням нових предметів та іграшок: казкових звірів, стрічок, віночків, хусточок, паличок, кубиків; шумових іграшок;

Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади виховання дітей дошкільного віку засобом народної іграшки

1.1 Проблема використання народної іграшки як засобу виховання дітей в творах педагогів світової і вітчизняної науки

1.2 Значення української народної іграшки в різнобічному вихованні дітей

1.3 Історія виникнення і розвитку української народної іграшки

1.4 Види української народної іграшки, їх зміст

2. Методика використання української народної іграшки у виховній роботі з дітьми дошкільного віку

2.1 Народна іграшка як засіб морального виховання

2.2 Аналіз програмових вимог щодо ознайомлення дітей дошкільного віку з народною іграшкою

2.2.1 Перша група раннього віку (перший рік життя)

2.2.2 Друга група раннього віку (другий рік життя)

2.2.3 Перша молодша група (третій рік життя)

2.2.4 Друга молодша група (Четвертий рік життя)

2.2.5 Середня група (Пятий рік життя)

2.2.6 Старша група (Шостий рік життя)

2.3 Досвід експериментальної роботи

Висновки

Список використаних джерел

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3