Використання самостійної роботи на уроках української мови у початкових класах - Курсовая работа

Використання самостійної роботи на уроках української мови у початкових класах ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Теоретико-методичні основи самостійної роботи 1.1 Самостійна робота як дидактична категорія 1.2 Рівні самостійної діяльності учнів 1.3 Форми самостійної діяльності учнів Розділ 2. Використання самостійної роботи на уроках української мови у початкових класах 2.1 Використання самостійної роботи як контролюючої функції 2.2 Основні види самостійної роботи, що використовуються на уроках української мови 2.3 Застосування методу проекту за програмою «Intel. Навчання для майбутнього» під час використання самостійної роботи на уроках української мови у початкових класах Висновки Список використаної літератури Додатки ВСТУП Реалізація цілей і завдань сучасної школи прямо повязана з підвищенням інтересу учнів до навчання, розвитком допитливості і пізнавальної активності, інтелектуальних умінь, способів оволодіння інформацією і перетворення їх в дію, що ставить питання про необхідність навчити школярів самонавчанню і самоосвіті. Для цього потрібно розвивати такі якості розуму, як: самостійність мислення, спостережливість, допитливість, уміння ставити питання і вирішувати логічні завдання, виконувати завдання проблемного характеру, брати участь в експериментах, порівнювати та аналізувати результати, робити висновки. Працюючи над створенням системи самоосвіти та розвитку творчої особистості школяра, чільне місце ми відводимо зв’язку навчання з життєвим пізнавальним досвідом, індивідуальному підходу у вихованні здібностей і вольових навичок, роботі з книгою. Управляючи самоосвітою школярів, необхідно враховувати закономірності даного процесу, а також вікові та індивідуальні особливості дітей. У молодших школярів, як правило, це допитливість і сприйняття знань. Організовуючи самостійну роботу школярів, учитель повинен прогнозувати результат, надавати учням можливість продемонструвати свої напрацювання учням, учителям, батькам. Самоосвіта спостерігається тоді, коли учень не обмежується змістом уроку чи завданнями вчителя, а продовжує працювати самостійно. Під пізнавальною самостійністю ми розуміємо наявність інтелектуальної здатності учня та його вмінь самостійно виділяти істотні та другорядні ознаки предметів, явищ та процесів дійсності і шляхом абстрагування й узагальнень розкривати суть нових понять. Вирішення її в практиці шкіл вимагає особливої уваги, оскільки у повсякденній діяльності учителя найбільше недоліків зустрічається саме в організації і проведенні самостійної роботи учнів. Інші вчені розглядають самостійну роботу учнів як один з видів навчальних занять, специфічною особливістю якого є відсутність вчителя в момент навчальної діяльності учня [4, 2]. Говорячи про самостійну роботу як єдність зовнішніх і внутрішніх ознак, можна виділити чотири їхніх екстремальних співвідношення й розташувати їх у порядку зростання рівня самостійності: І - максимальна допомога, мінімальна напруженість; II - мінімальна допомога, мінімальна напруженість; IIІ - максимальна допомога, максимальна напруженість; IV - мінімальна допомога, максимальна напруженість. Міра допомоги визначається кількістю й характером різного роду опор, предявлюваних у ході навчання: підказкою відповіді на запитання, словом чи виразом, планом висловлення тощо. В парах можуть успішно співпрацювати сильний і слабший учні.