Використання елементів цікавого мовознавства в процесі вивчення іменника в початкових класах - Дипломная работа

Використання елементів цікавого мовознавства в процесі вивчення іменника в початкових класах (дипломна робота) Вступ Національне відродження, демократичні перетворення в Україні, перехід на дванадцятирічний термін навчання в школі потребують розв’язання проблеми національної освіти, докорінного її оновлення і реформування, зокрема у сфері професійної підготовки вчителів. Вищі навчальні заклади повинні забезпечити високу якість педагогічного процесу, всебічний розвиток і виховання майбутніх педагогів відповідно до нових завдань і потреб суспільства, що в свою чергу вимагає внесення істотних змін у процес професійного навчання майбутніх педагогів. Провідну роль у навчанні та вихованні особистості відіграє мова. І навіть коли ми думаємо, в пам’яті відтворюємо відомі нам слова і фрази. Тому рідна мова є одним із найважливіших навчальних предметів в школі. Розвиток у молодших школярів пізнавальних інтересів, допитливості, спостережливості, бажання вчитися - «вічні» завдання, які покликана вирішувати початкова школа. Завдання вчителя полягає в тому, щоб із самого початку зацікавити молодших школярів мовними явищами, збудити у них прагнення до знань. Мета роботи - визначити роль елементів цікавого мовознавства на якість засвоєння учнями знань в процесі вивчення іменника в початкових класах і дослідити особливості його використання в навчальній діяльності вчителя початкових класів. Власними назвами є прізвища, імена по батькові, прізвиська, псевдоніми, географічні назви, назви планет, сузір’їв, клички тварин, назви високих посад, свят, установ, почесні звання, назви газет, журналів, книг, видавництв тощо, наприклад: Київ, Карпати, Байкал, Шевченко, Франко, Президент України, Герой Радянського Союзу. Власні назви характеризуються тим, що пишуться з великої літери, мають або тільки однину (Дунай, Світязь, Львів). або тільки множину (Карпати, Черкаси, Суми). Загальний іменник - це назва, що є спільною для ряду однотипних істот, предметів, явищ, понять, наприклад: хлопець, орел, вовк, стіл, стіна, дерево, будинок, обід, пароплав, човен, газета, простір, час, добро, хвилювання, сум, біль, відношення. Частина колишніх власних назв (прізвищ учених) поповнила групу загальних: ампер, ом, вольт, дизель та ін. (Б. Олійник) За характером позначуваного (конкретне / абстрактне) іменники поділяються на конкретні і абстрактні назви. Категорія конкретності / абстрактності знаходить граматичне вираження. А основі словотвірного (семантичного) значення збірності виникло лексико-граматичне значення сукупної множинності, і деякі іменники мають співвідносні форми граматичного числа однини і множини та форми сукупної множинності (збірності), наприклад: миша - миші - мишва, жінка - жінки - жіноцтво, (і жінота), парубок - парубки - парубоцтво (і парубота), птах - птахи - птаство, професор - професори - професура. Речовинні іменники мають ще один вияв: у родовому відмінку однини в іменниках чоловічого роду II відміни, що позначають масу, речовинність, матеріал, з двох можливих флексій надається перевага флексії -у (цукру, воску, пороху). Відхилення одного предмета із загальної маси, сукупності знаходить свій вияв у одиничних (сингулятивних) іменниках. Назви сукупності осіб (клас, група, гурт, натовп) і назви мікроорганізмів (бацила, мікроб, вірус) відносяться до назв неістот. Так, іменники чоловічого роду, що позначають істот, у знахідному відмінку однини і множини мають форму, спільну з родовим, а назви неістот - форму, спільну з називним відмінком: запросив гостя (гостей) ; слухав жайворонка (жайворонків) ; поклав зошит (зошити) ; беру цвях (цвяхи). Значно частіше це спостерігається в діалектах української мови. Граматичне розрізнення назв істот і неістот виявляється частково і в інших відмінках - у давальному і місцевому, ще меншою мірою в родовому відмінку. До чоловічого роду належать: 1) більшість іменників з кінцевим приголосним основи (віл, степ, гай, вуз, ступінь, гараж), за винятком деяких жіночого роду; 2) частина іменників на -а (-я), що семантично вказують на віднесеність осіб до чоловічої статі (староста, Микола, Ілля); 3) деякі іменники на -о (батько, Дніпро, Павло). Так, іменники з нульовою флексією розрізняються в інших відмінках: ткач, ткач-а, ткач-еві (-у), ткач-ем; ніч, ноч-і, ніч-ю. Наприклад, іменники з нульовою флексією (інженер, шофер, директор, геній, педагог, пілот, вожак, міністр і т. д.) належать до чоловічого роду. Так, наприклад, відмінкове значення орудного відмінка в пасивних конструкціях сприймається на основі кількох протиставлень. Давальний відмінок відповідає на питання кому? чому?. Франко), істот і персоніфіковані предмети: Повій, вітре, на Вкраїну, Де покинув я дівчину (С. Основні значення відмінків образно передав Д. До другої відміни належать: іменники чоловічого роду, що в називному відмінку однини закінчуються на твердий чи м’який приголосний основи (дуб, кінь, гай), а також із закінченням на -о (батько, Петро, Дніпро); іменники середнього роду, що в називному відмінку однини мають закінчення -о, -е (