Загальні положення про господарські зобов’язання. Умови виконання господарських зобовязань. Розірвання та недійсність господарського зобовязання. Господарсько-правової відповідальності за невиконання зобов’язань.
Виконання господарських зобов’язань. Загальні положення про господарські зобов’язання 4 1.1 Поняття господарського зобов’язання 4 1.2 Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобовязання 7 Розділ 2. Умови виконання господарських зобовязань 10 2.1 Загальні положення 10 2.2 Місце виконання господарського зобовязання 12 2.3 Забезпечення виконання господарських зобовязань та умови припинення господарських зобовязань 13 2.4 Розірвання та недійсність господарського зобовязання 16 Розділ 3. Господарсько-правової відповідальності за невиконання зобов’язань 18 3.1 Ознаки господарсько-правової відповідальності 18 3.2 Функції відповідальності 19 3.3. Підстави відповідальності 29 Висновок 32 Список використаної літератури 34 Вступ Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств і організацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому в різноманітні виробничі, господарські та інші звязки. Перехід економіки України до розвинених ринкових відносин багато в чому залежить від правового забезпечення ринкових реформ, від створення належних умов функціонування субєктів господарської діяльності, від суворого додержання останніми вимог чинного законодавства. Предметом даної курсової роботи є низка взаємовідносин, які виникають в процесі виконання господарських зобов’язань між суб’єктами господарювання. Загальні положення про господарські зобов’язання 1.1 Поняття господарського зобов’язання Господарським визнаються зобовязання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) маг право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обовязку. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобовязання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше. Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійснення господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона маг право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обовязку. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України ( 435-15 ) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Суб’єктами майново-господарських зобовязань можуть бути суб’єкти господарювання, зазначені у статті 55 Господарського Кодексу, не господарюючі суб’єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб’єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: · вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; · примірного договору, рекомендованого органом управління суб’єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; · типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; · договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб’єктів, коли ці суб’єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
