Виховний ідеал у творчій спадщині українських діячів "Просвіти" кінця ХІХ–початку ХХ ст. - Автореферат

У педагогічній практиці України наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. були сформульовані концептуальні засади національної освіти і виховання, висунуті ідеї щодо виховного ідеалу, який спирався на ідеали української етнопедагогіки. Розглядаючи історико-педагогічну парадигму виховного ідеалу як одного з компонентів системи виховання, доцільно проаналізувати педагогічні основи і розкрити психолого-педагогічні та соціальні особливості, які впливали на його розвиток періоду кінця ХІХ - початку ХХ ст., зокрема, у творчій спадщині діячів “Просвіт”. Практична значимість і відсутність аналітико-узагальнюючих історико-педагогічних досліджень з даної проблеми зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: “Виховний ідеал у творчій спадщині українських діячів “Просвіти” кінця ХІХ - початку ХХ ст.”. розробити і впровадити в навчальний процес вузу спецкурс за матеріалами дослідження “Виховний ідеал у творчій спадщині українських діячів “Просвіти” кінця ХІХ - початку ХХ ст.: теорія і практика”. Теоретичне значення дослідження полягає у визначенні суті поняття “виховний ідеал” періоду кінця ХІХ - початку ХХ ст.; в історико-педагогічному аналізі впливу суспільних факторів на процес розвитку ідеї виховного ідеалу наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.; в обґрунтуванні демократичної і гуманістичної спрямованості діяльності “Просвіт” цього періоду.Адже в кінці ХІХ ст. на Україні, що входила до складу Російської імперії, національне життя було неможливим. Головною метою діяльності “Просвіт” було відродження національної свідомості українців, їх національної культури, духовності. Українські діячі “Просвіт” пропагували такі ідеї: ідеал морального вдосконалення, що веде до гармонізації суспільних відносин; багатогалузевість - “Просвіти” охопили сфери освіти, культури, політики, мистецтва, науки; народність - використання народних традицій, обрядів, звичаїв, вірувань у просвіті народу; пропагування європейських форм життя; національна свідомість та патріотизм; демократичність; цінування культурних надбань української землі, толерантне ставлення до культури інших націй; гуманізм - культ високої духовності, пильна увага до внутрішнього світу людини, пріоритет гуманістичних ідеалів над утилітарно-меркантильними цінностями. Аналіз історико-педагогічної літератури дає підстави стверджувати, що в період кінця ХІХ - початку ХХ ст. українські “просвітяни” (Б.Грінченко, М.Галущинський, С.Русова, І.Стешенко, С.Сірополко та інші) намагалися створити національну систему освіти і виховання, яка мала відповідати потребам національно-культурного відродження. У процесі дослідження було встановлено, що українські “просвітяни” (Б.Грінченко, Леся Українка, С.Русова та ін.) висували ідеал учителя (наставника), який міг би втілити у практику їх виховний ідеал.Опанасенко Н.І. Спільне в педагогічних ідеях С.Русової та М.Монтессорі // Наука і сучасність. Софія Русова про формування національної свідомості дитини у початковій школі // Рідна школа. Виховний ідеал у педагогічних і художніх творах українських “просвітян” (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) // Рідна школа. Діяльність української “Просвіти” у справі національної освіти періоду 1917 - 1920 років // Наука і сучасність.

Основний зміст дослідження викладено в таких публікаціях автора

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми - виховного ідеалу у творчій спадщині українських діячів “Просвіт” кінця ХІХ - початку ХХ ст. - представленої у вигляді ретроспективного цілісного аналізу процесу розвитку ідеї виховного ідеалу в педагогічних і художніх творах українських “просвітян” зазначеного періоду. В роботі досліджуються можливості використання виховного ідеалу діячів “Просвіт” в сучасній практиці виховання підростаючого покоління.

1. З проведеного наукового дослідження можна констатувати, що в кінці ХІХ - початку ХХ століття відбувається злиття національно-визвольного руху з просвітницьким. Вагомою подією в культурному житті України було виникнення культурно-просвітницьких товариств “Просвіта”. Закономірно, що перша “Просвіта” була відкрита у Львові. Адже в кінці ХІХ ст. на Україні, що входила до складу Російської імперії, національне життя було неможливим. Заборонялося видавати українські книжки, журнали, розвивати легальні українські інституції. Тому центр українського відродження перемістився до Галичини, яка перебувала під австрійським пануванням і, порівняно з царською Росією, мала певну політичну свободу. Лише після 1905 року на терені Великої України зявляються “Просвіти” на зразок галицької. Головною метою діяльності “Просвіт” було відродження національної свідомості українців, їх національної культури, духовності.

Українські діячі “Просвіт” пропагували такі ідеї: ідеал морального вдосконалення, що веде до гармонізації суспільних відносин; багатогалузевість - “Просвіти” охопили сфери освіти, культури, політики, мистецтва, науки; народність - використання народних традицій, обрядів, звичаїв, вірувань у просвіті народу; пропагування європейських форм життя; національна свідомість та патріотизм; демократичність; цінування культурних надбань української землі, толерантне ставлення до культури інших націй; гуманізм - культ високої духовності, пильна увага до внутрішнього світу людини, пріоритет гуманістичних ідеалів над утилітарно-меркантильними цінностями.

2. Аналіз історико-педагогічної літератури дає підстави стверджувати, що в період кінця ХІХ - початку ХХ ст. українські “просвітяни” (Б.Грінченко, М.Галущинський, С.Русова, І.Стешенко, С.Сірополко та інші) намагалися створити національну систему освіти і виховання, яка мала відповідати потребам національно-культурного відродження. На основі праць минулого, національних традицій та європейського досвіду вони розробили наукові основи національного шкільництва, здійснювалася велика робота щодо їх практичної реалізації. Започатковано творення національної школи, як загальнодоступної та обовязкової для всіх дітей шкільного віку, світської, захищеної від партійних впливів, трудової, виховної, діяльної, що забезпечує навчання школярів рідною мовою та вивчення учнями різних національностей української мови. Всі загальноосвітні школи мали бути обєднані в спільну шкільну систему, тобто визнавався принцип єдиної школи.

3. Узагальнення творчого доробку українських діячів “Просвіт” кінця ХІХ - початку ХХ ст. (Б.Грінченка, Лесі Українки, М.Коцюбинського, І.Стешенка, С.Русової, М.Галущинського, С.Сірополка та ін.) на проблему виховного ідеалу дали змогу встановити його сутність і специфіку. В центрі їх виховного ідеалу була людина - гармонійно розвинена, творча особистість, не обмежена у розвитку своїх сил і здібностей. Ідеал, зокрема західноукраїнських “просвітян”, - це особистість вихована на принципах національного гуманізму, демократизму, культуровідповідності, природовідповідності, народності, високої духовності.

У результаті проведеного дослідження визначено виховний ідеал українських “просвітян”. Він містить національну систему вартостей: патріотизм; пріоритети української нації і Батьківщини; побудова вільної незалежної держави; громадянський обовязок; відданість своєму народу; володіння рідною мовою та її відродження; повага до історії свого народу, до культурної спадщини; дотримання традицій, звичаїв, обрядів, християнської моралі.

Загальнолюдські вартості: моральний закон творення добра і боротьби зі злом; служіння абсолютній правді, красі й любові; чесність, гідність, гуманність, працьовитість, свобода тощо.

Оскільки “просвітяни” у своїй творчості спиралися на здобутки етнопедагогіки, то в них знаходимо народний ідеал: фізично й морально здорова особистість, тісно повязана зі своєю землею, любить і вміє на ній працювати.

Отож, виховний ідеал українських діячів “Просвіт” кінця ХІХ - початку ХХ ст. ґрунтується на національних та загальнолюдських морально-духовних цінностях. Головна риса його - це спрямованість у майбутнє. Реалізація його можлива лише в національних закладах освіти.

4. У процесі дослідження було встановлено, що українські “просвітяни” (Б.Грінченко, Леся Українка, С.Русова та ін.) висували ідеал учителя (наставника), який міг би втілити у практику їх виховний ідеал. На їх думку, справжній учитель - це високоморальна особистість, яка несе відповідальність перед суспільством за своїх вихованців; особистість закохана у свою справу, віддана служінню народу. Учитель має досконало володіти тим предметом, який викладає, розуміти його значення у суспільстві. Він повинен постійно удосконалювати себе. Вчитель-наставник повинен бути тонким психологом у відношеннях зі своїми вихованцями. Він має поважати особистість дитини вміти належним чином спрямувати інтелектуальні інтереси й моральні прагнення учнів. Таким бачили ідеал учителя “просвітяни” кінця ХІХ - початку ХХ ст.

5. Питання, що стосуються виховного ідеалу, є актуальними з огляду на сучасні проблеми розбудови національної системи освіти і виховання. На важливість постановки такої задачі наводить передусім схожість періоду кінця ХІХ - початку ХХ ст. і нинішнього, що позначена відродженням української національної системи виховання, її окремих ланок, вітчизняних педагогічних ідей і здобутків. Тож, виховний ідеал, запропонований українськими діячами “Просвіт”, є актуальним і доцільним як у теоретичному, так і практичному аспектах. У сучасних соціально-економічних умовах провідні аспекти формування виховного ідеалу кінця ХІХ - початку ХХ ст. можуть бути використані з метою: пошуку виховного ідеалу, адекватного природі, духу, культурно-історичному досвіду українського народу, і найбільш прийнятних у сьогоденні методів та засобів його формування; створення навчально-методичної літератури з питань виховання цілісної особистості, яка відповідала б потребам та інтересам нинішніх поколінь.

6. У процесі історико-педагогічного дослідження проблеми виявлено кілька аспектів, що потребують подальшого педагогічного вивчення: - виховний ідеал у шкільних підручниках українських педагогів-просвітителів кінця ХІХ - початку ХХ ст.;

- виховний ідеал у громадсько-просвітницькому русі періоду кінця ХІХ початку ХХ ст. ідея виховний ідеал творчий