Виховання духовних цінностей дітей і молоді у творчій спадщині Івана Огієнка - Автореферат

Необхідно оновлювати зміст освіти шляхом перенесення основного акценту на конкретну людину, використовуючи духовні цінності. Вивчення історії виникнення педагогічних ідей визначних діячів дає можливість усвідомити, якими шляхами і через які труднощі пройшла передова педагогічна думка, перш ніж людство змогло виробити цілісну педагогічну теорію і відповідно до неї побудувати систему навчання і виховання. Огієнко працював учителем, доцентом, професором першого українського університету в м. Учнями та колегами вченого були видрукувані збірники наукових праць: “Професор І.Огієнко як церковний і громадський діяч і як учений ”(Варшава, 1925), “Іванові Огієнкові в 30-ту річницю його наукової та громадської праці присвячують його товариші і учні“ (Варшава, 1937), “Людина праці”: 60-літній ювілей народження“ (Холм, 1941), “Ювілейна книга на пошану Митрополита Іларіона у 75-ліття його життя й праці” (Вінніпег, 1958). Дослідження здійснювалося протягом 1997-2000рр. й охоплює кілька етапів: на першому етапі (1997-1998рр.) вивчалася література з проблеми, збиралися бібліотечні та архівні матеріали, визначалась мета, предмет, обєкт дослідження та формувалась його структура; Огієнко духовна цінність на другому етапі (1998-1999рр.) опрацьовувалися матеріали про І.Огієнка, аналізувались його твори, першоджерела, публікувались результати дослідження в наукових збірниках, збирались і систематизувались матеріали;Ось чому вчений вважав, що формування у дітей почуття любові до своєї держави, Бога, рідної землі, мови, культури народу сприяє більш ефективному вихованню у молоді соціальної активності, громадянської зрілості, системи активного дійового ставлення особистості до Батьківщини, суспільства, природи, до праці, до самого себе, а також прилучає дитину до національної культури свого народу, його історії, розвиває почуття власної гідності, поваги до духовної спадщини свого народу. Аналіз архівних джерел, наукових праць досліджуваного періоду переконливо свідчать про те, що найголовнішими ціннісними орієнтаціями І.Огієнко вважав: утвердження гуманних начал у міжлюдських стосунках: доброти, принциповості, взаємоповаги, сумлінності, щирості, справедливості, толерантності; турботливе й відповідальне ставлення до навколишніх; вірність у коханні та відповідальне ставлення до сімейних обовязків, особливо стосовно виховання дітей; здатність мислити критично й самокритично, прислуховуючись до думки, порад інших людей, водночас самостійно плекати власні життєві погляди на сутність людини, сенс її життя, місце на землі, у всесвіті; ставлення до праці як основи і мети життя; патріотизм як самовіддана любов до рідної землі, її народу, держави; інтерес до минулого рідного краю, прагнення збагнути як величні, героїчні моменти в його історії, так і причини трагічних занепадів, страждань народу. Обгрунтовані І.Огієнком духовні принципи виховання особистості (принципи духовної спрямованості виховання, спадкоємності християнському ідеалу, ідейності, корисності для суспільства, самовдосконалення особистості) відображають головні протиріччя та тенденції становлення духовної особистості в дитячому і юнацькому віці та виступають основою для розробки педагогом мети та змісту процесу її виховання. При цьому вчений наголошував, що соціальне оточення по відношенню до особистості повинно виконувати наступні функції: звязок розвитку суспільства і особистості; забезпечення цілісності виховного процесу в єдності школи і соціального оточення; індивідуалізація навчання і виховання на широкій соціальній основі; розвиток творчих можливостей особистості в результаті активного пізнання і перетворення соціального оточення; включення підростаючої молоді в технічну, трудову, естетичну творчість; можливість всебічного впливу на формування моральних якостей особистості. Сюди педагог відносив: руйнацію старих суспільних ідеалів і невизначеність нових; вимоги суспільства виховати духовну особистість і непідготовленість сімї, школи й суспільства в цілому до здійснення такого виховання; невідповідність розвитку й виховання інтелектуальних та духовних якостей дітей у національній школі; суперечність між високими вимогами до педагогів у вихованні духовності в дітей і молоді і браком єдності педагогічного колективу та батьків; невідповідність слів батьків і вихователів їхній поведінці; суперечність між уявленнями підростаючої особистості про життя і самою життєвою реальністю.