Виховання безпритульних дітей в Україні 20-х років ХХ століття - Автореферат

На це вказується у державних національних програмах "Освіта (Україна ХХІ століття)", "Діти України", з метою захисту дітей від негативних впливів. У 20-х роках в Україні утворилася надзвичайно складна політична та соціально-економічна ситуація, що негативно позначилося на становищі освітніх закладів, а також сприяло поповненню армії безпритульних і бездоглядних дітей. Подібна ситуація склалася і сьогодні, що актуалізує тему нашого дослідження, оскільки у світі в цілому надзвичайно гострою залишається проблема безпритульних і дітей-сиріт: безробіття, воєнні конфлікти, епідемії зумовлюють їх появу. Аналіз досягнень і помилок подолання безпритульності у 20-х роках допоможе уникнути помилок у розвязанні цієї проблеми і сприятиме створенню наукової картини перебігу підходів до практики виховання даного контингенту дітей. Отже, недостатність спеціальних історико-педагогічних досліджень, присвячених психолого-педагогічним, соціальним особливостям безпритульних дітей 20-х років, виховній роботі з ними в установах охорони дитинства та виявленню закономірностей і тенденцій розвитку безпритульності зумовили вибір теми даної кандидатської роботи "Виховання безпритульних дітей в Україні в 20-х роках ХХ століття".Якщо основними причинами безпритульності та бездоглядності були економічні та соціальні умови країни, то безпосередніми причинами переходу у стан безпритульності - тяжкий матеріальний стан сімї (напівсирітство, безробіття, бідність), смерть батьків (сирітство), розпад сімї (вона ставала неспроможною займатись її вихованням), брутальне та жорстоке поводження з дітьми у сімї та їх експлуатація, бездоглядність, за якої діти набували шкідливих навичок, та фізична дефективність (сліпі, глухонімі, каліки, важко хворі, розумово відсталі), коли дитина потребувала систематичного догляду, а також багато інших причин. Це підтверджується аналізом статистичних даних: 80% правопорушень були здійснені проти тих чи інших форм власності. безпритульність бездоглядність дитинство педагогічний У другому розділі "Становлення виховної роботи в Україні 20-х років як відкрита історико-педагогічна система" розглядається робота держави і суспільства з подолання та профілактики безпритульності, висвітлені форми та методи виховної роботи з безпритульними дітьми. Короленка у Полтаві створюється громадська організація "Ліга порятунку дітей", яка надавала невідкладну допомогу евакуйованим в Україну дітям, створювала дитячі установи та організовувала літні колонії для дітей. На перших порах діти зявлялися поодиноко, але до середини вересня цей процес значно зріс, і більша частина цих дітей осідала на вузлових залізничних станціях і не розсотувалась у найближчих поселеннях.Основними причинами масової дитячої безпритульності була революція, громадянська війна, голод, безробіття, евакуація значної кількості дітей із Росії. Соціальне виховання дітей внаслідок довготривалої громадянської війни, голоду, розрухи відбувалось у перші роки діяльності Наркомосу шляхом охоплення безпритульного дитинства дитячими будинками соціального забезпечення. З восьми мільйонів дітей близько одного мільйона потребували соціального захисту та допомоги. Ці заклади розподілялися на такі, що залучали дітей до колективних обєднань, обслуговували дітей тимчасово, цілком охоплювали життя дітей. Основним напрямом їх роботи було нагодувати дітей, виховання відступило на другий план.

Основний зміст дисертації

Одне з центральних місць у 20-ті роки займало питання про взаємодію культури й економіки, народної освіти і матеріально-виробничої сфери. Це обумовлювалося тим, що органічний звязок освіти з життям суспільства забезпечує і ріст його економічного потенціалу.

Основними причинами масової дитячої безпритульності була революція, громадянська війна, голод, безробіття, евакуація значної кількості дітей із Росії. Це відобразилось на психофізичному стані дітей. Тим більш, що загальна маса безпритульних - це діти найбіднішого прошарку населення робітників та селян. Безпритульні діти мали свою лексику, заповіді, фольклор, ті, кому пощастило вижити і влитися в нормальні верстви населення, певною мірою несли на собі тягар про своє безпритульне дитинство. Їхні покоління, мабуть, несуть на собі відбиток стихії безпритульного дитинства, оскільки субкультура - це той емоційний сигнал, який зберігає для нащадків увесь спадок духовності з її позитивами і негативами.

Соціальне виховання дітей внаслідок довготривалої громадянської війни, голоду, розрухи відбувалось у перші роки діяльності Наркомосу шляхом охоплення безпритульного дитинства дитячими будинками соціального забезпечення. З восьми мільйонів дітей близько одного мільйона потребували соціального захисту та допомоги. Головним чином вони зосереджувались в робочих центрах та містечках, де громадянська війна й погроми призводили до найбільших спустошень.

До діяльності із соціального виховання прилучалися різні організації: профспілки, жінвідділи, комсомол, партійні організації. За їх активної участі були утворені дитячі ясла, садочки, будинки, притулки, інтернати, комуни, колонії. Ці заклади розподілялися на такі, що залучали дітей до колективних обєднань, обслуговували дітей тимчасово, цілком охоплювали життя дітей. До кінця громадянської війни їх у відомстві Народного комісаріату освіти УСРР нараховувалось 550.

Голод в Україні та Росії у 1921 році призвів до значного збільшення дитячої безпритульності. У цей час швидко зростає кількість дитячих установ. Вони стають центрами догляду та допомоги дітям. Основним напрямом їх роботи було нагодувати дітей, виховання відступило на другий план. І тільки з другої половини 1922 року наступає період більш планомірної роботи. В Україні з часом почали змінюватись форми роботи з безпритульними дітьми. В установах стали надавати і приділяти більше уваги вихованню.

Незадовільна робота у цих закладах призвела до повальних втеч дітей з них. Основними причинами втеч із закладів була їх матеріальна незабезпеченість, безгосподарність та неорганізованість, відсутність цільової установки, затишку, незадовільна організація дитячого середовища, дозвілля, відсутність індивідуального підходу.

Основним видом виховної роботи у дитячих закладах було трудове виховання. Воно проводилося у різних формах: самообслуговування, робота в майстернях, сільських господарствах, у деяких установах воно поєднувалося з професійною підготовкою. Але були й такі дитбудинки, де воно здійснювалося лише формально у вигляді прибирання кімнат та подвіря. Складно проводилися й інші види виховання, особливо поєднання санітарно-гігієнічного, статевого, фізичного, морально-етичного, естетичного - все це потребувало підготовлених вихователів, яких майже не було.

Досвід А.С. Макаренка у перевихованні безпритульних дітей залишається актуальним і сьогодні. Створена ним організація виховної роботи в колонії і комуні може використовуватися в дитячих притулках з певними адаптаційними змінами стосовно нашого часу.

Вирішення проблеми безпритульності можливе лише за умови державної кампанії з її ліквідації, а також участі суспільства в цьому процесі.

Задля ефективної роботи з ліквідації дитячої безпритульності пропонуємо такі заходи.

1 Утворення розширеної мережі установ для безпритульних дітей відкритого типу (приймальники, дитячі будинки).

2 Постійний підбір дітей з вулиці працівниками правоохоронних і соціальних служб.

3 Залучення суспільства до співпраці з педагогами.

4 Реорганізація існуючих інтернатів і переорієнтація їх на дитячі будинки сімейного типу.

5 Надання реальної соціальної допомоги малозабезпеченим сімям, які мають дітей.

Велике значення у роботі з явищем дитячої безпритульності мають профілактичні заходи. Найнадійнішим засобом попередження безпритульності є спільність взаємодії господарсько-політичної та соціально-культурної політики уряду. На наш погляд, ефективній роботі у зазначеному напрямку сприятимуть такі заходи:.

І. Профілактичні дії у загальноосвітніх установах: 1) систематичне виявлення та діагностика девіантної поведінки;

2) психолого-педагогічна корекція важковиховуваних учнів;

3) освітньо-виховна робота серед школярів (пояснення шкідливості наркогенних речовин, проведення статевого виховання, правильне висвітлення безпритульності і тієї шкоди, якої вона завдає дитині, вдосконалення дисциплін "Валеологія", "Охорона здоровя");

4) співпраця вчителів і батьків;

5) організація дозвілля дітей (утворення безкоштовних гуртків, спортивних секцій);

6) здійснення соціально-психологічних та соціально-педагогічних програм попередження девіантної поведінки підлітків;

7) проведення педагогами профілактичної роботи щодо виявлення груп бездоглядних учнів своєї школи;

8) прогнозування шкільним психологом контингенту дітей, які можуть в майбутньому приєднатись до "дітей вулиці".

ІІ. Охорона материнства і дитинства: 1) матеріальна підтримка матерів до виповнення дитині 3-х років;

2) надання додаткових пільг та дотацій на дитину матерям - одиначкам.

ІІІ. Державний соціальний захист дітей-сиріт: 1. Створення єдиного банку даних про неблагополучних дітей. Це допоможе налагодити системний аналіз, який будуть використовувати у своїй роботі всі служби, що працюють з дітьми вулиці.

2. Інформування підлітків про те, куди вони у разі потреби можуть звернутися за соціально-психологічною, медичною, юридичною допомогою.

3. Пропаганда засобами масової інформації та рекламою здорового способу життя.

4. Сприяння швидкому і якісному всиновленню відказних дітей.

5. Відновлення роботи професійно-технічних училищ з урахуванням сьогоднішніх потреб ринку праці.

6. Турбота про дітей безробітних.

7. Правильно налагоджена робота опіки сиріт, боротьба з експлуатацією дітей батьками.

8. Суттєве методичне вдосконалення та систематичні професійні консультації дитячим будинкам сімейного типу.

В організації роботи з безпритульними у дитбудинках мають враховуватись: - кількість, стать і вік безпритульних;

- їхній психофізичний стан;

- особисте бажання безпритульного кваліфікуватись у певному виді праці;

- соціально-економічний стан місцевості та переважаючий вид праці;

- перспективи розвитку господарства даної місцевості для визначення необхідної кількості робочої сили, кваліфікованої у певних видах праці.

Трудове виховання безпритульних має відбуватись у поєднанні освіти з продуктивною працею з отриманням заробітку, підвищенням культурного рівня та писемності.

Організація виробничої праці підлітків гальмується відсутністю ринку, де вони могли б запропонувати свою працю або продукцію, та ускладнюється загальним безробіттям у країні. Проблема безпритульності нерозривна з процесом відновлення народного господарства.

Вивчення, аналіз та порівняння системи роботи з боротьби із безпритульністю у 20-ті роки дали нам змогу запропонувати організаційно-педагогічну схему з метою подолання безпритульності.

Проведене нами дисертаційне дослідження не вичерпує всіх аспектів багатогранної проблеми безпритульності та основних форм і методів виховної роботи з бездоглядними дітьми в різних соціально-економічних умовах. Подальшого вивчення, на нашу думку, потребують питання дитячої безпритульності у роки голоду 1931-1933, у післявоєнні роки (40-ві роки ХХ століття), а також у 90-ті роки.

1. Виноградова В. Проблеми дитячої безпритульності (20-ті роки ХХ ст.) // Рідна школа.-1999.-№ 10.- С.77-78.

2. Виноградова-Бондаренко В.Є. Фізичний та психічний стан безпритульних дітей в Україні в 20-х роках ХХ століття // Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.-К.: НПУ,1999.-Ч.4.-С.137-144.

3. Виноградова-Бондаренко В. "Субкультура" безпритульних дітей 20-х років ХХ ст. // Слово і час.-2000.-№6.-С.67-69.

4. Виноградова-Бондаренко В.Є. Проблема злочинності неповнолітніх в Україні у 20-ті роки ХХ століття // Наука і сучасність. Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.-К., 2000. - Том ХХІІІ. - Випуск 2. - Ч.3.- С.30-35.

5. Виноградова-Бондаренко В.Є. Проблема безпритульних дітей в сучасній Україні й виховні ідеї А.С. Макаренка // Педагогічні ідеї А.С. Макаренка й сучасність: проблеми та перспективи: Зб. наук. пр. - 1999. - С.31-34.

6. Виноградова-Бондаренко В.Є. Соціальне становище безпритульних дітей в Україні (20-ті роки ХХ ст.) // Зміст і технології шкільної освіти: Матеріали звітної наукової конференції Інституту педагогіки АПН України 28-30 березня 2000 року. - К.: Пед. думка, 2000.-С.20-21.

Размещено на .ru