Вихід неврастенії та дисоціативних невротичних розладів - Автореферат

Аналіз структури захворювань на психічні розлади характеризується невпинним збільшенням непсихотичних форм, і насамперед - невротичних розладів, що зумовлено впливом нових різноманітних та чисельних соціально-психологічних та соціально-економічних чинників (Б.Д.Карвасарский, 1990; П.В.Волошин, 1990, Н.О.Марута, 1995; В.І.Сухоруков, 1990; О.С.Чабан, 1996; E.Bernardo, 1996). Значна поширеність невротичних порушень серед людей працездатного віку, часто довготривала втрата працездатності, інвалідизація хворих на невротичні розлади, звязок цієї патології із соціально-політичними, економічними змінами свідчать, що невроз не лише медична, а й важлива соціальна проблема (П.В. Не узагальнювалось та не до кінця вивчено також питання виходу невротичних розладів залежно від провідного синдрому, типу перебігу захворювання, індивідуальних особливостей хворих, соціально-психологічного статусу пацієнтів та їх патопсихологічних характеристик. Все вищевказане і стало підгрунтям для поглибленого вивчення виходу неврастенії та дисоціативних невротичних розладів, а також дослідження виходу залежно від провідного синдрому, характеру психотравми, типу перебігу захворювання, індивідуальних особливостей хворих, соціально-психологічного статусу пацієнтів та їх патопсихологічних характеристик. Вивчити основні клініко-психопатологічні закономірності виходу неврастенії та дисоціативних невротичних розладів в залежності від провідного синдрому, типів перебігу захворювання та характеру психотравми.Досліджено 135 пацієнтів, які знаходилися на лікуванні у відділенні пограничних станів Тернопільської обласної клінічної психоневрологічної лікарні в 1996-2001 роках: 75 хворих з неврастенією (з провідними астенічним, астено-депресивним, астено-іпохондричним та тривожно-депресивним синдромами) та 60 пацієнтів з дисоціативними невротичними розладами (з порушенням моторики, з розладами чутливості та зі змішаними порушеннями). Резидуальні невротичні порушення найчастіше виявлялися у хворих з провідним астено-депресивним синдромом - у (50,0 ± 11,5) % спостережень, серед хворих з провідним астенічним синдромом - у (40,0 ± 13,1) %, серед пацієнтів з астено-іпохондричним - у (20,0 ± 9,2) %, а серед хворих з тривожно-депресивним синдромом - у (35,0 ± 10,9) % спостережень. Клінічно оформлені та стабільні невротичні стани з найменшою частотою виявлялися у пацієнтів з провідним астенічним синдромом (6,7 ± 6,6) %, Серед хворих з астено-депресивним синдромом вищезгаданий вихід зустрічався у (10,0 ± 6,9) % випадків, серед пацієнтів з астено-іпохондричним - у (35,0 ± 10,9) %, а серед хворих з тривожно-депресивним - у (30,0 ± 10,5) %. Аналізом результатів тесту Спілберга-Ханіна встановлено, що низький рівень реактивної та особистісної тривожності відмічався у 17 осіб (22,7 ± 4,9) % : серед них 12 чоловік з видужанням (60,0 % осіб з вказаним типом виходу), 4 пацієнти з резидуальними невротичними порушеннями (14,8 %) та 1 хворий з клінічно оформленим та стабільним невротичним станом (6,25 %). Високий рівень невротизації та низький рівень психопатизації відмічався у 26 осіб - (34,7 ± 5,4) %: серед них 5 пацієнтів з резидуальними порушеннями (18,5 %), 13 хворих з клінічно оформленними та стабільними невротичними станами (81,3 %) та 8 осіб з невротичним розвитком особистості (66,7 %).В дисертації наведено результати аналізу, теоретичне узагальнення та обгрунтування важливої наукової задачі, яка полягала у встановленні закономірностей виходу невротичних порушень на прикладі неврастенії та дисоціативних невротичних розладів в залежності від провідного синдрому, типів перебігу недуги, особистісних особливостей пацієнтів та їх соціально-психологічних характеристик, виявленні патопсихологічних особливостей виходів, розробленні моделей виходу, критеріїв прогнозування та принципів реабілітації хворих з цими патологіями. При вивченні виходу хвороби у пацієнтів з неврастенією відзначено, що видужання характерне для осіб із благоприємним типом перебігу (100,0 %), з провідними астенічним (40,0 %) та астено-депресивним (30,0 %) синдромами. Встановлено, що поодинокі та короткотривалі психотравми в тому числі інтенсивні корелюють з видужанням (для неврастенії r = 0,67; для дисоціативних невротичних розладів r = 0,64) та резидуальними невротичними порушеннями (r= 0,60; 0,57), а поєднані, тривалі, середньої інтенсивності психотравми в свою чергу корелюють з невротичним розвитком особистості (r= 0,65; 0,71) і клінічно оформленими та стабільними невротичними розладами (r= 0,73; 0,75). У пацієнтів з клінічно оформленими та стабільними невротичними станами відмічався високий рівень невротизації та низький рівень психопатизації (81,3 %), високий (56,25 %) та середній (31,25 %) рівні реактивної та особистісної тривожності, спостерігались фізична невитривалість, песимізм (100,0 %), стурбованість з приводу майбутнього (93,75 %), пасивність, емоційна лабільність (87,5 %). Аналіз патопсихологічних механізмів виходу при дисоціативних невротичних розладах свідчить, що для видужання хара

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ