Вигукові фразеологізми української мови: етнолінгвістичний та функціональний аспекти - Автореферат

Проблема глибинних звязків між мовою й етносом, мовою і національною ментальністю є невичерпною для лінгвістики, і вона набула особливої ваги в останні десятиліття, які позначилися відродженням національного самоусвідомлення, національної культури в країнах Східної Європи, активізацією зацікавленості цивілізованого світу гуманітарною сферою людської життєдіяльності. Відтворюваність фразеологічних знаків сприяє трансляції культурно значущих установок від покоління до покоління і цим забезпечує формування - у процесах оволодіння мовою і користування нею - культурного самопізнання як окремої особистості, так і культурно-національної ідентичності народу - носія мови [Телія, с.16]. Ідея звязку мови й етносу вперше як наукова теорія була обґрунтована в працях В. Гумбольдта. Теоретичні основи сучасних досліджень фразеології в аспекті взаємозвязку понять мова - культура - етнос заклали праці М.І.Толстого, В.М. У дослідженнях цих та інших науковців розроблено теоретичні основи етнолінгвістичного вивчення фразеології, запропоновано й апробовано методи досліджень, проаналізовано деякі групи фразеологізмів в аспекті відображення ними етнокультурної інформації.У першому розділі "Фразеологізми вигукового типу у світлі сучасних лінгвістичних концепцій" здійснюється огляд наукових підходів до вивчення ВФ у східнословянській та інших мовознавчих традиціях; відзначено здобутки сучасної фразеології у вивченні семантичної, структурної та функціональної природи ВФ; окреслено напрями, методи і проблеми фразеології у її звязку з етнолінгвістикою та менталінгвістикою; визначено напрями й перспективи дослідження ВФ у контексті етнокультури. Перший із них повязаний з вивченням фразеології як найбільш самобутньої в культурно-мовному аспекті частини номінативного складу мови, що передбачає виявлення у фразеологізмах різних типів екстралінгвістичних обумовлень, що співвідносяться з предметною сферою культури - з одного боку, а з іншого - виявлення тих мовних засобів і способів, які роблять фразеологізми здатними відображати своєю знаковою формою риси культури, характерні для тієї чи іншої мовної спільноти (праці В.М. Третій напрям охоплює проблеми, повязані з виділенням спільної для мови і культури методологічної основи, на якій розробляються методи вивчення одиниць фразеологічного складу мови, що виступають у функції відтворюваних від покоління до покоління знаків "мови" культури і беруть участь у трансляції ментальності народу-носія мови (дослідження М.І. Аналіз ВФ з компонентами-символами язичницького походження (до таких ми зараховуємо фразеологізми, внутрішня форма яких зафіксувала язичницькі стереотипи сприйняття світу та впливу на нього, наприклад, апеляцію до природних стихій, до богів, що ці стихії уособлювали) доводить, що розвиток світоглядних уявлень праукраїнців відбувався в напрямі від обожнення всього навколишнього матеріального світу до виділення ідеальних (абстрактних) божеств і, згодом, до обєднання їх в особі єдиного Бога (через стадію ієрархічної системи богів). Важливим для дослідження ВФ у функціональному аспекті є те, що вони можуть бути предметом дослідження як фразеології, так і фольклору, оскільки мають ознаки мовних одиниць фразеологічного рівня (є клішованими знаками, мають мотивовані значення, можуть вступати у відношення синонімії, омонімії та антонімії, входять у систему синтагматико-парадигматичних відношень мови) і фольклорних текстів (мають самодостатнє значення і можуть використовуватися автономно; моделюють ситуацію і позначають її; характеризуються трьома автономними планами: лінгвістичної (і композиційної) структури, логічної (і семіотичної) структури та планом реалій) [Пермяков, с.249].