Ознаки і структура норми права. Її соціальна цінність і надавально-зобов’язуючий характер. Спеціалізована і класична форма правової норми. Аналіз їх співвідношення та взаємодії. Роль загальнообов’язкових правил поведінки у суспільному житті людини.
На певному етапі розвитку суспільства постає потреба в упорядкуванні існуючих в ньому відносин. Норма права, як загальнообовязкове правило лежить в самій основі конкретно-регулятивного впливу права на суспільні відносини.На думку профессора Венгерова, норма права - це загальнообовязкове правило поведінки, встановлене або визнане державою, забезпечене можливістю державного примусу, яке регулює суспільні відносини. Визначення поняття норми права, близько до визначення Венгерова, дає професор Котюк. "Норма права - це офіційне, формально визначене, загальнообовязкове правило поведінки, яке встановлюється або санкціонується державою, охороняється нею від порушень, направлене на регулювання найбільш важливих суспільних відносин і охорону соціальних цінностей шляхом встановлення юридичних прав і обовязків субєктів права". Генетично норма права зявляється в результаті "неополітичної революції" для регулювання суспільних відносин, повязаних із становленням виробничої економіки, розвитком міст-держав та інших видів державності, нових форм сімейно-шлюбних відносин, духовного та соціального життя ранньокласових суспільств і т.п. Норма права набуває своє загальнообовязкове значення не в силу примусовості, забезпеченості можливістю державного примусу, а тому, що охоплює найбільш типові, найбільш повторювані соціальні процеси, причинно-наслідкові звязки, зразки поведінки.Надавально-зобовязуючий характер норми узагальнено дістає вияв у тому, що вона: 1) надає субєктові можливість діяти в своїх інтересах і для задоволення своїх потреб; 2) надаючи субєктові можливість діяти, зобовязує його робити це в певних межах, не виходячи за них, тим самим не порушуючи прав інших осіб; Будь-яка норма права у вигляді дозволу передбачає відповідний обовязок (заборону) інших субєктів не порушувати надане право, виконувати те, на що має право уповноважена особа. Водночас норми, які виражені як обовязок (заборона), передбачають наявність відповідного (супутнього) права вимагати виконання цього обовязку. Наприклад, відповідно до цивільно-правових зобовязань одна особа, а саме боржник, повинна або вчинити на користь іншої особи, тобто кредитора, певну дію, або утриматися від певної дії; інша ж особа, а саме кредитор, має право вимагати від боржника виконання його обовязку.Характеристика обєкта з позицій системи і структури дає суть системно структурного аналізу. норма право форма цінність До визначення структури можна підійти по-різному, залежно від того, яка це норма - норма-принцип, норма-дефініція, норма-правило поведінки, регулятивна норма чи охоронна норма, які є різновидами норми-правила поведінки. Нормами, що містять безпосередні правила поведінки для конкретних (але не індивідуалізованих) субєктів в реальному суспільному житті є: норми-дозволяння; Якщо ж норма закріплює повноваження державного органу, то невизначеність перерахованих в її гіпотезі умов надає йому право діяти на власний розсуд. · Казуальні - визначаються умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки, тому норма права поширюється на більш обмежене коло випадків.Серед великої кількості норм права виділяють також спеціалізовані (нетипові) норми права, тобто приписи "нестандартного" характеру, в яких немає тих чи інших ознак, властивих класичній моделі норм права. Відносини > ідея > норма: тут необхідно охопити спеціалізованими нормами усталені суспільні відносини, не врегульовані правовими нормами. У гіпотезі вказуються нові умови дії норми. Утворюються на основі "первинних", "вихідних" норм, але містять у собі додатково інші розпорядження (вбирають нові регулятивні якості) з метою охоплення нової групи суспільних звязків. · виступають як зразок, еталон поведінки, зміст якого визначається змістом виконуваної функції (так норми, що закріплюють принцип законності, орієнтують субєктів на здійснення правомірної поведінки).Норма права - правова дійсність навіть в тому випадку, коли вона жодного разу не застосовувалась для регулювання фактичних відносин. Визнання цього права являло собою передумову для визначення правового статусу союзної республіки та для державно-політичної практики. Тому можна зробити висновок, що праву відомі норми, які застосовуються безпосередньо та опосередковано - через інші норми. Таким чином, норми права - це загальне правило, яке вбирає в себе багатство соціального досвіду суспільства і держави, різноманітність особливого, індивідуального, окремого. В сучасних умовах вдосконалення норм права йде по двом основним напрямкам: покращення змісту норм, зміцнення їх "істинності", впорядкування їх структури та системи вцілому.
План
Зміст
Вступ
1. Поняття, ознаки та норми права
1.1 Поняття норми права
1.2 Ознаки норми права
1.3 Структура норми права
2. Види "класичних" норм права
3. Спеціалізовані норми права: поняття, види та їх співвідношення з класичними нормами
Висновки
Список використаної літератури
Вывод
Норма права - правова дійсність навіть в тому випадку, коли вона жодного разу не застосовувалась для регулювання фактичних відносин. Наприклад, в нещодавній історії конституційне право союзної республіки на вільний вихід із складу СРСР. Визнання цього права являло собою передумову для визначення правового статусу союзної республіки та для державно-політичної практики. Тому можна зробити висновок, що праву відомі норми, які застосовуються безпосередньо та опосередковано - через інші норми.
Таким чином, норми права - це загальне правило, яке вбирає в себе багатство соціального досвіду суспільства і держави, різноманітність особливого, індивідуального, окремого.
Норма права являє собою науковий, обєктивно обґрунтований припис - модель суспільних відносин, яка відображає інтереси суспільства в розвитку даних відносин.
Загальний характер норми права не виходить з її власної природи. Загальне в праві в кінцевому рахунку є відображення того реального загального, яке обєктивно існує в чисельних окремих матеріальних відносинах даного виду, які є виробничими відносинами.
В сучасних умовах вдосконалення норм права йде по двом основним напрямкам: покращення змісту норм, зміцнення їх "істинності", впорядкування їх структури та системи вцілому.
Перший напрямок характеризується тенденцією до все більш точного відображення потреб суспільного життя, без чого неможливо забезпечити зростання ефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин. Тому вдосконалення змісту стосується всього комплексу норм - зобовязуючих, уповноважуючих, забороняючих. Зростає значення рекомендаційних норм. В рамках кожної різноманітності норм виробляються нові, більш ефективні методи впливу на суспільні відносин з допомогою всіх елементів правової норми.
Основними умовами, які дозволяють добитися вдосконалення норм права, є: 1. Точне відображення в правових приписах закономірностей розвитку державно-правової побудови.
2. Відповідання норм права умовам моралі та правосвідомості.
3. Додержання умов системності (непротиріччя) та інших закономірностей діючої системи права при прийняті нових норм.
4. Врахування в процесі нормотворчості загальних принципів регулювання і управління суспільними процесами.
Список литературы
1. Венгеров А.Б. Теорія держави і права. - М. - 2004.
2. Гойман-Калинський І.В., Іванець Г.І., Червонюк В.І. Елементарні початку загальної теорії права. - М. - 2003.
3. Горьова С.Л. Норми адміністративного права в системі соціальних норм. - В кн.: Проблеми законності Респ., Вип. 46-X, 2001.
4. Котюк В.О. Теорія права. - К. - 1996.
5. Конституція України від 28 червня 1996 р.
6. Кримінальний кодекс України від 1 вересня 2001 р.
7. Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси з теорії права. - К. - 2004.
8. Прокопчук О.Ю. Поняття та особливості заохочувальних норм права // Законодавство України. - 2004. - №7.
9. Цивільний кодекс України від 1 січня 2004 р.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
