Видавнича та редакторська діяльність Михайла Максимовича - Автореферат

Умови незалежного політичного розвитку України дають можливість науково обєктивно і з позицій української державності осмислювати та оцінювати практично всі сторони суспільного, громадсько-політичного життя, економіки і культурології. Актуальність теми дослідження зумовлюється необхідністю комплексного вивчення діяльності М. Максимовича під цим кутом зору, то з певністю можна сказати, що історія України для нього була однією з основних наук, адже з позицій українського вченого написані не лише його історичні, а й мовознавчі, літературознавчі праці, а також дослідження з фольклористики. Протягом багатьох десятиліть учені по-різному підходили до тлумачення наукових та громадянських поглядів М. Максимовича. Максимовича над збором, редагуванням і виданням збірок українських пісень та їх концептуальні ідеї, а також охарактеризувати теоретичні засади правописної системи М.Максимовича як видавця і редактора” - складається з чотирьох підрозділів, у межах яких висвітлюється сумарний досвід дослідження проблеми вивчення творчої спадщини М. Максимовича, проаналізовано особливості початкового періоду його журналістської та видавничої діяльності, досліджено роботу вченого над збиранням, редагуванням і виданням збірок українських пісень та їх концептуальні ідеї, а також охарактеризовано теоретичні засади правописної системи М. Максимовича” - здійснено огляд монографічних, архівних, періодичних та автобіографічних джерел, які лягли в основу наукового пошуку; окреслюється внесок вітчизняних та російських науковців у дослідження журналістських, літературознавчих, видавничих та редакторських набутків М. Максимовича. Максимович формувався у російському середовищі, він зміг виробити для себе патріотичні принципи діяльності, прагнення творити для України, результатом чого стало видання М. Ці рекомендації були вміщені в обох виданнях “Украинца”: буква љ вимовляється по-українськи завжди як тонке або гостре и (наприклад, љжте хлљбъ - йижте хлибъ); так само, тобто як тонке або гостре и, слід вимовляти букви в, ы, о, ф, к (наприклад, лктать - литать, кфнь - кинь тощо); букву ы слід вимовляти мяко на відміну від російської мови; так само вимовляються и, і, не позначені значком ^ (наприклад, выходили, мы говорили, другій милый: тут ы, и, і - один і той самий мякий звук, середній між гострим и та грубим російським ы, якого зовсім немає у чистій українській мові); буква е вимовляється мяко; буква є вимовляється тонко або гостро (наприклад, немає тебе, єдине, синє небо); буква е в українській мові перетворюється у гостре о (йо) не скрізь, як у російській мові; тому вимовлять йо слід тільки там, де у російській мові написано е (наприклад, его, ему); буква г вимовляється гортанно, як латинське h; букву в не слід вимовляти як ф.Чітко визначати програму своїх видань і, відповідно до неї, розробляти їх структуру. Книжкові видання мають таку структуру: зміст, передмова, основний текст, примітки. Максимовича, наприклад: в “Історії стародавньої руської словесності” чіткіша система рубрикації, ніж у книзі “Звідки йде руська земля. Максимовича слід віднести його неабияку наполегливість у досягненні своєї мети, вміння вести справу в несприятливих умовах (йдеться про русифікаторську політику влади, відмови на видання “Ученых записок” та “Киевских новостей”, негативні рецензії на його окремі друки, особливо “Денницу”, матеріальні труднощі, проблеми зі здоровям). Зокрема це стосується збірок українських народних пісень, українського словника, який уже був укладений, української енциклопедії, другого та третього тому “Історії стародавньої руської словесності” та ряду інших видань.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Проведене дослідження дає змогу сформулювати конкретні висновки теоретичного і практичного значення.

Від початку видавничо-редакторської роботи М. Максимович вдумливо виробляв і запроваджував певну систему, методику випуску періодичного видання, опрацювання матеріалів, критеріїв їх оцінок, у результаті чого він виробив власні принципи редакторської діяльності: 1. Чітко визначати програму своїх видань і, відповідно до неї, розробляти їх структуру. Видання М. Максимовича чітко структуровані.

Для альманахів притаманна така структура: рубрики відсутні: проза, поезія та наукові статті в альманасі чергуються, хоча у змісті розбиті на окремі частини. Виняток складає останнє видання “Кіевлянина” за 1850 рік: альманах розбитий на дві частини - прозу (наукові статті та художні твори) та поезію;

зміст подано наприкінці.

Книжкові видання мають таку структуру: зміст, передмова, основний текст, примітки.

Слід зазначити про те, що структура вдосконалювалася у наступних виданнях М. Максимовича, наприклад: в “Історії стародавньої руської словесності” чіткіша система рубрикації, ніж у книзі “Звідки йде руська земля. За переказом Несторової повісті та за іншими старовинними писаннями руськими”.

2. Правдивість друкованого слова, чесна й відверта позиція редактора.

3. Правильна організація роботи, яка полягала у тому, щоб згуртовувати навколо себе здібних, талановитих авторів, дбати про те, щоб уміщені матеріали були цікавими, суспільно значущими.

4. Дотримання безкомпромісності та принциповості: особисте його ставлення до людини, симпатії чи антипатії не ставали на перешкоді оцінки рукопису; якщо він відчував, що той чи інший матеріал вартий уваги, то твір був надрукований. Більше того, М. Максимович міг умістити дискусійний матеріал з метою подальшого обговорення питання (наприклад, полеміка з М. Погодіним на сторінках редагованої ним “Русской беседы”).

5. Шанобливе ставлення до читачів, турбота про своєчасну доставку продукції до них.

6. На останніх сторінках видання видавець обовязково зазначав виявлені у сигнальному примірнику друкарські помилки та виправлення до них.

7. До особливостей редакційно-видавничої діяльності М. Максимовича слід віднести його неабияку наполегливість у досягненні своєї мети, вміння вести справу в несприятливих умовах (йдеться про русифікаторську політику влади, відмови на видання “Ученых записок” та “Киевских новостей”, негативні рецензії на його окремі друки, особливо “Денницу”, матеріальні труднощі, проблеми зі здоровям). Але незважаючи на це, наполегливий видавець не зупиняється, хоч названі фактори значно зменшують його потенційні можливості. Наслідком стало те, що ряд видань, запланованих М. Максимовичем, не були видрукувані. Зокрема це стосується збірок українських народних пісень, українського словника, який уже був укладений, української енциклопедії, другого та третього тому “Історії стародавньої руської словесності” та ряду інших видань.

8. Видавничий досвід М. Максимовича є цінним для нас і в контексті подальшого побутування виданого ним твору. Автор дбав, аби книга була помічена читачами, фахівцями. Тому велику увагу він надавав опрацюванню рецензій та відгуків, які забезпечували зворотний звязок між автором і адресатом.

9. Принципи, покладені М. Максимовичем у основу редакторської та видавничої діяльності, є особливо актуальними сьогодні, коли у звязку із непростим формуванням нової структури видавничої справи в жорстких умовах ринку більшість видавців і головних редакторів друкованих органів керуються комерційними принципами заробітчанства. У М. Максимовича на перший план була поставлена мета популяризувати свої дослідження, донести наукові розробки до широкого загалу, часто навіть зі збитками для себе як видавця.

Доробок М. Максимовича складається з таких видів видавничої продукції: 1. За формою і матеріальною конструкцією: книжкові видання (“Малоросійські пісні”, “Українські народні пісні”, “Голоси українських пісень”, “Збірник українських пісень”, “Звідки йде руська земля. За переказом Несторової повісті та за іншими старовинними писаннями руськими”, “Історія стародавньої руської словесності”, “Книга Наума про великий Божий світ”, “Короткий буквар для руського народу”, “Сказання про стародавніх людей Київської землі”);

журнальні видання (альманахи “Денница”, “Кіевлянин”, “Украинец”).

2. За цільовим або соціально-функціональним призначенням: літературно-художні видання (збірники українських народних пісень, альманахи “Денница”, “Кіевлянин”, “Украинец”);

навчальні видання (підручники для вищих навчальних закладів “Звідки йде руська земля. За переказом Несторової повісті та за іншими старовинними писаннями руськими”, “Історія стародавньої руської словесності” та книги для читання для народних шкіл та училищ “Книга Наума про великий Божий світ”, “Короткий буквар для руського народу”, “Сказання про стародавніх людей Київської землі”);

довідкові (не видані, але укладені М. Максимовичем й підготовлені до друку український словник та українська енциклопедія).

3. За адресністю читатача: для широкого кола читачів (збірники українських народних пісень, альманахи “Денница”, “Кіевлянин”, “Украинец”);

для дітей та юнацтва (“Книга Наума про великий Божий світ”, “Короткий буквар для руського народу”, “Сказання про стародавніх людей Київської землі”).

4. За кількістю видань: стереотипне видання (“Книга Наума про великий Божий світ”, “Короткий буквар для руського народу”);

перше видання (решта).

5. За періодичністю випусків: усі видання є неперіодичними.

6. За способом укладання текстів: однотомне (“Звідки йде руська земля. За переказом Несторової повісті та за іншими старовинними писаннями руськими”, “Короткий буквар для руського народу”, “Сказання про стародавніх людей Київської землі”);

багатотомне (українські народні пісні, планувалися як багатотомні “Історія стародавньої руської словесності”, “Книга Наума про великий Божий світ”);

серійні видання (серія книг для народної освіти: “Книга Наума про великий Божий світ”, “Короткий буквар для руського народу”, “Сказання про стародавніх людей Київської землі”).

7. За тематикою: - фольклор (видання збірок українських пісень);

історія України, археологія та археографія (альманахи “Кіевлянин”, “Украинец”, підручник “Звідки йде руська земля. За переказом Несторової повісті та за іншими старовинними писаннями руськими”, “Огляд Києва стосовно старожитностей”, “Огляд могил, валів та городищ Київської губернії”, “Памятники”, видані Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів, деякі матеріали “Русской беседы”);

- історія мови (“Історія стародавньої руської словесності”);

природознавство, граматика та інші дисципліни, що вивчаються в народних училищах (“Книга Наума про великий Божий світ”, “Короткий буквар для руського народу”, “Сказання про стародавніх людей Київської землі”).

1. Рясна О. О. Альманах М. Максимовича “Кіевлянин”: історія видання, проблематика // Наукові записки Інституту журналістики. - К., 2001. - Т. 4 (липень-вересень). - С. 63 - 72.

2. Рясна О. О. “Грішний янгол” Михайла Максимовича: місце альманаху “Денница” у видавничій спадщині вченого // Наукові записки Інституту журналістики. - К., 2001. - Т. 5 (жовтень-грудень). - С. 62 - 69.

3. Рясна О. О. “Украинец” Михайла Максимовича як втілення національної ідеї // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Журналістика. - 2003. - Вип. 11. - С. 25 - 28.

4. Рясна О. О. “Наступив, здається той час, коли визнають справжню ціну народності…”: до історії видання збірників українських пісень М. Максимовичем // Друкарство. - К., 2001. - № 3 (травень - червень). - С. 10 - 12.

5. Рясна О. О. М. Максимович як видавець книг для народної освіти // Друкарство. - К., 2004. - № 5 (вересень-жовтень). - С. 84 - 87.

6. Рясна О. О. “Новий етап у розвитку громадської думки на Україні”: діяльність Михайла Максимовича в оцінках Сергія Єфремова // Матеріали всеукраїнських єфремовських читань. - Черкаси: Відлуння-плюс, 2002. - С. 159 - 162.

7. Рясна О. О. М. Максимович як редактор історико-археологічних видань І. Фундуклея // Журналістыка-2003: Матэрыялы 5-й Міжнароднай навукова-практычнай канферэнцыі (4 - 5 снежня). - Вып. 5 / Рэдкал.: В. П. Вараб’еу (адк. рэд.) і інш. - Мінск, 2003. - С. 213 - 215.