Виборча система України: сучасний стан і перспектива розвитку - Научная работа

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ Навчально-науковий інститут підготовки слідчих і криміналістів Кафедра конституційного права Наукова робота на тему: “Виборча система України: сучасний стан і перспектива розвитку” ВИКОНАВ: курсант 204 н/гр рядовий міліції Льовкін М.О. Науковий керівник: старший викладач Кафедри конституційного права Козодой Л.М. КИЇВ План. Вступ. 1. Виборчі системи у світовій практиці. 1.1. Методи конвертування голосів виборців у депутатські мандати. 2. Становлення України як демократичної держави спонукає її всіма засобами забезпечувати реалізацію прав людини і громадянина, визначених у Конституції України. Такими, на нашу думку, звісно, крім особистих прав, є політичні права, зокрема право громадян на управління державою. Адже вибори є одним з найосновніших механізмів отримання влади в демократичній державі. Варто також зауважити, що протягом 90-х років минулого століття склалася практика проведення кожних наступних парламентських виборів за новим виборчим законом, який фіксував щоразу нову модель виборчої системи. По-перше, у даній дослідницькій роботі під поняттям “виборча система” буде розумітися спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених на те осіб. В ній зосереджена увага лише на основних елементах виборчої системи: величина і нарізка виборчих округів, структура виборчого бюлетеню, правила розподілу місць. Найцікавішими прикладами такого роду є Болгарія та Угорщина. СДС, маючи вплив у великих містах, а отже і значної частини електорату Болгарії, прагнула запровадити пропорційну систему. Результати виборів проведених за цією методою виявилися такими: завдяки мажоритарному елементу виборчої системи соціалістам вдалося, отримавши 47,2% голосів виборців в цілому (частина кількостей голосів, отриманих БСП за пропорційною і мажоритарною виборчою системою становлять відповідно 48,5% та 57%), зайняти 52,8% місць у парламенті; СДС, отримавши в цілому по країні 36,2% голосів виборців (за пропорційною системою - 37,5, за мажоритарною - 34,5%), отримав у парламенті 36% місць. Якщо ці умови не виконувалися, то проводився другий тур. При цьому на загальнодержавному рівні встановлювався 4-відсотковий бар‘єр-мінімум підтримки партій виборцями. Союз громадян Грузії, далі СГГ, мав колосальні організаційні переваги перед партіями і займав лідируюче положення, а більшість інших партій були майже нікому невідомі. Досвід Грузії цікавий з тієї точки зору, що він показує, до якої невідповідності реального впливу партії кількості зайнятих нею місць у парламенті може призвести застосування загороджувальних бар’єрів. Невдахою виявилася Ліберально-демократична партія Росії, далі ЛДПР, набравши загалом 22,9% голосів виборчого корпусу, вона в підсумку отримала 14,4% мандатів у парламенті. Класичним прикладом втрати значної кількості голосів виборців слугують вибори 1987 року до парламенту Великобританії. Першою буде розглядатися проста квота (квота Хейра).