Вибір та реалізація етнонаціональної моделі в процесі державотворення - Автореферат

Робиться спроба встановити загальні етапи формування етнонаціональних моделей, а саме: політизація етнічності, утворення нації, побудова незалежної держави. У перехідних етнонаціональних моделях застосовуються різноманітні етностратегії в залежності від обраної парадигми державотворення. Скажімо в Україні достатньо органічно запроваджуються такі етностратегії: «приймаючої сторони» до депортованих народів (кримських татар, греків, болгар), акомодації (або коренізації), інтеграції. Розглядаються конфліктологічні аспекти української етнонаціональної моделі у декількох ракурсах: легітимація демократичного політичного режиму в Україні, особливості етнокультурної маргінальності в нашій країні та національна безпека української держави з точки зору етнополітичних досліджень. In the dessertation the conflictological aspects of the Ukrainian ethnonational pattern in different approaches are considered: legitimation of the democratic political regime in Ukraine, the peculiarities of the ethnocultural marginality in our country and the national security of our state from the point of view of ethnopolitical researches.У вступі розкривається актуальність теми, сутність і стан розробки наукової проблеми, обгрунтовується необхідність проведення дослідження, визначаються мета, завдання, обєкт і предмет дисертації, вказується її теоретична і методологічна основа, новизна, теоретична та практична значимість, міститься перелік наукових конференцій, на яких відбулася апробація основних результатів дослідження, також дана структура роботи. У першому розділі «Етнонаціональна модель держави як обєкт політологічного дослідження», який структурно складається з трьох підрозділів, досліджуються різноманітні підходи до визначення класифікації етнонаціональних моделей, етапи їх формування та політичні практики етностратегій у тоталітарних і демократичних державах. Дисертант вважає за можливе запропонувати версію домінуючого етносу, котрий бере на себе активну обєднувальну функцію та наділяє своїм етнонімом як націю, так і державу. Друга модель - «паралельної сегментації» є перехідною від авторитарно-тоталітарних до демократичних етноконструкцій і має спільні ознаки з «етнічною або національною демократією», яка виникає при зміні політичного режиму в країні або під час утворення нової держави. Враховуючи різноманітні показники політичного, соціально-економічного розвитку Бельгії, Канади, Швейцарії і України, в дисертації аналізуються консоціативні технології на рівнях держава - регіони, держава - етнічні спільноти, механізми їх втілення та можливості використання в нашій країні.Підведені підсумки проведеного дослідження, зроблені теоретичні узагальнення, запропоновано ряд практичних рекомендацій теоретико-методологічного, науково-методичного характеру. Етнонаціональні моделі держави відображають структуру взаємодії нації, етносів, та політичної влади і можуть бути класифіковані на демократичні («мажоритарна демократія», «со-суспільна демократія»), тоталітарні («демократія раси панів»), перехідні («етнічна або національна демократія», «кланова демократія», «корпоративна модель»). У перехідних етнонаціональних моделях відбувається пошук своєї системи взаємодії між державою та етнічними утвореннями, як правило, в цьому випадку спостерігається поєднання різноманітних політичних технологій. Скажімо в Україні достатньо органічно застосовуються такі етностратегії: «приймаючої сторони» до депортованих народів (кримських татар, греків, болгар), акомодації (або коренізації), інтеграції. Визначаючи конфліктологічні показники етнонаціональної моделі України, на основі соціологічних досліджень проведених як власноруч, так і запозичених необхідно підкреслити достатньо високий рівень недовіри громадян з різних регіонів та різних національностей до політичної влади, що обумовлено, в першу чергу, погіршенням їх економічного становища.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

Підведені підсумки проведеного дослідження, зроблені теоретичні узагальнення, запропоновано ряд практичних рекомендацій теоретико-методологічного, науково-методичного характеру.

Результати дисертаційного дослідження конкретизовані в наступних висновках: 1. Етнонаціональні моделі держави відображають структуру взаємодії нації, етносів, та політичної влади і можуть бути класифіковані на демократичні («мажоритарна демократія», «со-суспільна демократія»), тоталітарні («демократія раси панів»), перехідні («етнічна або національна демократія», «кланова демократія», «корпоративна модель»).

2. Конкретизацією етнонаціонального моделювання є різноманітні етностратегії. Для тоталітарних моделей характерні етностратегії депортації або «переміщення етноструктури», насильницької асиміляції, фізичне знищення етноструктури. В той же час для демократичних конструкцій типовими є етностратегії акомодації (або коренізації), природної асиміляції, «мультикультуралізму», «збереження етноструктури» та інтеграції.

3. У перехідних етнонаціональних моделях відбувається пошук своєї системи взаємодії між державою та етнічними утвореннями, як правило, в цьому випадку спостерігається поєднання різноманітних політичних технологій. Скажімо в Україні достатньо органічно застосовуються такі етностратегії: «приймаючої сторони» до депортованих народів (кримських татар, греків, болгар), акомодації (або коренізації), інтеграції.

4. Визначаючи конфліктологічні показники етнонаціональної моделі України, на основі соціологічних досліджень проведених як власноруч, так і запозичених необхідно підкреслити достатньо високий рівень недовіри громадян з різних регіонів та різних національностей до політичної влади, що обумовлено, в першу чергу, погіршенням їх економічного становища. В той же час більш високий рівень лояльності демонструють респонденти до самої ідеї незалежності української держави, оскільки їх правове становище у етнонаціональній сфері покращилось. Представники національних меншин на сьогоднішній день мають змогу відвідувати свою Батьківщину, утворювати релігійні та культурні центри, вивчати рідну мову.

5. Розглядаючи українську етнонаціональну модель з точки зору проявів етнокультурної маргінальності, необхідно підкреслити, перш за все, присутність значної кількості бікультуралів та білінгвів в нашому суспільстві, які поєднали в собі ознаки як української, російської, так і інших культур. Цей фактор дозволяє уникнути жорсткого протистояння у суспільстві, наприклад, російськомовного та україномовного населення. Важливою характеристикою етнонаціональної моделі України є її геополітична рубіжність між Заходом і Сходом. Тобто Україну можна вважати маргінальною державою з культурно-географічної точки зору.

6. Аналізуючи етнонаціональну безпеку нашої держави, автор дійшов до висновку, що вона базується на внутрішніх і зовнішніх чинниках. До зовнішніх чинників етнонаціональної безпеки слід віднести авторитет держави на міжнародній арені, ефективність участі країни у різноманітних міжнародних і регіональних організаціях, можливості захисту державою своїх громадян в інших країнах, спрямованість міграційних потоків, звязки з діаспорою. Внутрішні чинники етнонаціональної безпеки країни включають кількість населення, його етнічний склад, вікові показники, міграційну активність населення, рівень політизації етнічних утворень, характер національної ідеології, наявність у країні відкритих або латентних етнонаціональних конфліктів.

1. Калиновський Ю.Ю. Проблеми формування етнополітичної моделі у демократичній державі // Вісник Харківського державного університету «Питання політології». Вип. 1, Харків, 1998. - С.92-99.

2. Калиновський Ю.Ю. Національні інтереси України і європейські політичні трансформації // Збірник наукових праць ХДПУ ім. Г.С.Сковороди. Вип. 2, Харків: ХДПУ, 1998 - С. 69-73.

3. Калиновський Ю.Ю. Етнонаціональне буття у контексті державотворення // Вісник Харківського державного університету «Питання політології». Вип. 1, Харків, 1998. - С.99-107.

4. Калиновський Ю.Ю Конфліктологічні аспекти етнополітичної безпеки України // Нова політика. - 1999. - №5. - С.58-60.

5. Калиновський Ю.Ю. Сутність етнополітики. - Харків: ХВУ, 1998. - 19 с.

6. Калиновский Ю.Ю. Этнополитические государственные и региональные стратегии. // Регион. - 1998. - № 1. - С. 6-8.

7. Калиновський Ю.Ю. Воєнно-політичні аспекти національної безпеки України. // Проблеми безпеки української нації на порозі XXI сторіччя. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. - Ч. I. Київ, 1998. - С. 56-61.

8. Калиновський Ю.Ю. Конфліктологічні аспекти етнополітики в Україні // Філософія виживання у системі загальнолюдських цінностей. Матеріали міжвузівської конференції. Харків, 1996. - С. 36-37.

Размещено на .ru