Верховенство права: ідея, доктрина, принцип - Автореферат

Президент України та Верховна Рада України уклали Конституційний Договір, який починався з юридичної формули: «В Україні діє принцип верховенства права», - у нашій країні було закладено юридичні підвалини докорінно іншого українського конституційного правопорядку, цілковито відмінного від того, що існував до цієї дати. З одного боку, в ній наявне трирівневе унормування принципу верховенства права, який одночасно присутній: 1) у міжнародних договорах України - як норма міжнародного права, що зазнала імплементації в національне законодавство (зокрема стаття 3 Статуту Ради Європи, преамбула Європейської Конвенції з прав людини); 2) на конституційному рівні - як норма основоположного акта установчої влади народу (частина перша статті 8 Конституції України 1996 р.); 3) у низці звичайних законів, що їх ухвалює український парламент, коли діє як державний орган законодавчої влади (зокрема в законах про судоустрій України, про Конституційний Суд України, про Центральну виборчу комісію, про службу в органах місцевого самоврядування, а також у Господарському кодексі та Кодексі адміністративного судочинства). Відтоді, як принцип верховенства права було імплементовано у вітчизняну систему права (Конституційний Договір 1995 р.) та унормовано як один із засадничих приписів українського основоположного акта (Конституція України 1996 р.), і дотепер в Україні не було здійснено комплексного, системного, спеціального дослідження сутності того явища, яке в західному світі постало як Rule of Law, а в українському середовищі відоме як верховенство права. Наслідком цього в сучасній вітчизняній науці стали досить поширеними тези про те, що «верховенство закону» є «одним із значень принципу верховенства права»; що «принцип верховенства права» не заперечує «принципу верховенства закону»; що «принцип верховенства права» - це «верховенство правового закону»; що «принцип верховенства закону» слід сприймати як «формальну характеристику верховенства права». Виходячи з актуальності теми та відсутності в Україні комплексного і системного дослідження явища верховенства права, автор вибрав предметом дослідження три ключові проблеми теоретичної ваги: 1) верховенство права як ідея; 2) верховенство права як доктрина; 3) верховенство права як юридичний принцип.До них, зокрема, віднесено такі: концепції «правильно побудованої», «цілком досконалої держави» (Платон), «правильної», «найкращої форми державного устрою» (Аристотель), «найкращого державного устрою» (Цицерон); ідеї добра та справедливості; вчення про природнє (позадержавне) походження права (теорія природнього права); ідеї стосовно забезпечення справедливого способу здійснення державної влади; ідеї стосовно заперечення тиранії в будь-яких формах її прояву; ідея, згідно з якою дія закону поширюється на всіх; концептуальні положення про право на життя та право на приватну власність як природні права людини; думки про належне мистецтво правосуддя; концептуальні міркування про сутність справедливої людини. згідно з теорією Гобса, за своїм наповненням (тобто змістом) державна влада - це вся сукупність прав і повноважень, переданих їй громадянами, що в наслідку означає для держави - права, а для громадян - обовязки; згідно з ученням Лока, держава - це сукупність природніх прав, які людина «передала» не для того, щоб у держави були тільки права, а в людини залишилися тільки обовязки. за теорією Гобса, свобода належить не людині, а державі; свобода ж громадянина - це лише те, що «дозволила держава»; відповідно - закон, який встановлює держава, це - «воля держави», це - «наказ держави», це - «штучний ланцюг», це - «кайдани»; оці тези вчення Гобса було покладено в основу формування та розвитку, а також практичного застосування доктрини юридичного позитивізму, яка виступала противагою доктрині природнього права; згідно з теорією Лока, людина навіть за наявності політичної організації (себто держави) зберігає за собою «природню свободу», яка полягає в тім, що людина є вільною від будь-якої «вищої влади на землі», що «природня свобода» людини означає не бути підпорядкованою волі чи владі будь-якої іншої людини, що людина в суспільстві має за свою «владу» лише «закон природи». принципову ідею про те, що «людина за народженням - вільна», тобто «вільна» за своєю природою, що, власне, і становить сутність природнього права людини на свободу; це природнє право людини Руссо проголошує невідчужним; відповідно - людина не має права віддавати свою природню свободу нікому - ні іншій людині, ні суспільству, ні державі; Відтак зроблено висновки: природні права за своїм змістом, обсягом і характером залишаються у людини від її народження до її смерті незмінними, змінюється тільки їхня форма - вони стають цивільними; природні права є основою цивільних прав; цивільні права - це ті самі природні права, але належать вони людині на підставі її членства у суспільстві (належності людини до «цивільного стану»); кожне цивільне право - це видозмінене природнє право; сама ж державна влада («політичне обєднання»), відповідно

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ