Велика війна 1914-1918 років і проблеми національного державотворення у Центрально-Східній Європі - Статья

ВЕЛИКА ВІЙНА 1914-1918 РОКІВ І ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ У ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНІЙ ЄВРОПІ Степан Віднянський У статті розглядається вплив Першої світової війни на активізацію національно-визвольної боротьби народів Центрально-Східної Європи, формування ідеологій національного державотворення і спільні риси та особливості державного будівництва в регіоні, зокрема в Чехословаччині, у міжвоєнний період. Ключові слова: Перша світова війна, Центрально-Східна Європа, національно-визвольна боротьба, становлення національних держав. війна державотворення чехословаччина ідеологія Закінчення Першої світової війни (1914-1918 рр.), що була закономірним наслідком загострення суперечностей між державами Європи, але й водночас стала проявом міжнаціональних, соціальних та інших внутрішніх проблем у європейському суспільстві, духовної та моральної кризи світової цивілізації, підводило риску під усім довоєнним розвитком людства, яке ще під час неї розпочало пошук дійових засобів розв’язання своїх найболючіших проблем. Розпад держав-імперій, поразка імперського мислення, а також поява на цих руїнах самостійних держав і нове співвідношення сил на міжнародній арені як головні політичні наслідки світової війни не тільки суттєво змінили геополітичну мапу європейського континенту, а й принесли надії на новий устрій післявоєнної Європи на засадах національної рівноправності й мирного співжиття народів, демократизації та гуманізації європейського суспільства. Імперії Габсбургів, Гогенцоллернів, Романових та турецьких султанів розпалися і перестали існувати. На їх уламках у результаті переростання національно-визвольних рухів поневолених народів у національно-демократичні революції постали нові держави - Польська Республіка, Чехословацька Республіка, Королівство сербів, хорватів і словенців (з 1929 р. - Югославія), Австрія, Угорщина, Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія, про свою незалежність заявили Українська Народна Республіка і Західно-Українська Народна Республіка, суттєво змінилися кордони й етнічний склад населення Румунії, а також частково Болгарії. Нагадаємо, що напередодні Першої світової війни Австро-Угорщина була другою за територією (676545 км2) і третьою за населенням (понад 51 млн. чол.) державою Європи, до складу якої, крім11 власне австрійських та угорських земель, входили Чехія, Моравія, Сілезія, Гарц, Далмація, Крайна, Істрія, Трієст, Трансільванія, Хорватія, Славонія, Банат, Словаччина, порт Фіуме, а також західноукраїнські землі - Галичина, Буковина та Угорська Русь (Закарпаття). Наприклад, у підросійській Україні С. Петлюра, редактор журналу «Украинская жизнь», 30 липня 1914 р. написав статтю-відозву «Війна і українці», де доводив, що українці лояльно виконують свій обов’язок перед Російською державою, хоча й висловлював надію, що в майбутньому ставлення російської влади до українців зміниться, і взагалі українське питання буде поставлене на порядок денний. Щодо південних слов’ян, то у 1914 р. більшість з них не уявляли себе поза Габсбурзькою монархією: переважна більшість політичних партій Хорватії, Словенії, Долмації, Боснії та Герцеговини теж демонстрували свою відданість імперії, і лише невелика частина політичних діячів південно-слов’янських областей Австро-Угорщини від самого початку війни зробила ставку на перемогу Антанти (деякі з них вимушені були емігрувати за кордон)2. На роль посередника у переговорах претендували тоді нейтральні США в особі президента В. Вільсона. Лінія на укладення сепаратного миру з Віднем ще більше посилилася з кінця 1916 р., коли воюючи держави, відгукнувшись на заклик президента Вільсона, виступили із заявами про власні воєнно-політичні цілі у війні. США, зокрема, тоді взяли курс на контрольований розпад Австро-Угорщини, і з16 цією метою президент Вільсон та його радники неодноразово зустрічалися з представниками польської, чехословацької та південнослов’янської еміграції на Заході - І. Падеревським, Т.Г. Масариком, А. Трумбичем, які виступали за радикальне вирішення австро-угорської проблеми. По-друге, ще під час Першої світової війни в результаті Української революції на теренах Наддніпрянщини була утворена Українська Народна Республіка - УНР (7 листопада 1917 р.), а наслідком національно-визвольного руху на західноукраїнських землях стало проголошення 13 листопада 1918 р. Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).