Вдосконалення діагностики, хірургічного лікування і прогнозування його результатів у хворих на рак передміхурової залози - Автореферат

ІНСТИТУТ УРОЛОГІЇ АМН УКРАЇНИ УДК 615.65-006-089-036.82-071 Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІАГНОСТИКИ, ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ І ПРОГНОЗУВАННЯ ЙОГО РЕЗУЛЬТАТІВ У ХВОРИХ НА РАК ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ 14.01.06 - урологія Шамраєв Сергій Миколайович Київ - 2007 Дисертацією є рукопис. Робота виконана в Інституті урології АМН України та Інституті невідкладної і відновної хірургії ім. В.К.Гусака АМН України. Науковий консультант: доктор медичних наук, професор Возіанов Сергій Олександрович, Інститут урології АМН України, завідувач відділу рентген-ендоурології та літотрипсії. Рак передміхурової залози (РПЗ) є найбільш небезпечною хворобою за загрозою життю та суттєвим погіршенням його якості серед решти захворювань передміхурової залози і залишається важливою медико-соціальною проблемою в урології. Так, за пять років (2001-2005рр.) захворюваність на РПЗ в Україні зросла на 30%, поширеність - на 31%, смертність - на 25,2% (О.Ф.Возіанов, Н.О.Сайдакова, Л.М.Старцева, 2006). Як відомо натепер, в медичних закладах різного типу з метою диференційної діагностики найчастіше використовується наступна тріада - рівень загального простатичного специфічного антигену (ПСА), пальцеве ректальне дослідження (ПРД) і трансректальна ультрасонографія простати (ТРУЗД). Не можна не відмітити, що з впровадженням новітніх діагностичних технологій зросла кількість хворих, у яких РПЗ виявляється в І-ІІ стадіях захворювання. Так, тільки за останні два роки їх частка збільшилась по країні на 9% і становила у 2006 році - 42,1% (С.О.Возіанов, 2007). Це дозволяє ширше виконувати радикальну простатектомію (РПЕ). На даному етапі розвитку онкоурології сучасним та необхідним є визначення інформативності та діагностичної точності кожного із існуючих методів з тим, щоб комплексно підійти до диференційної діагностики (ДД) раку простати (В.Р.Пепенін, 2000; В.М.Гузенко, В.В.Захаров, 2003; О.О.Люлько, 2003; A.Briganti, 2006). Автор є співвиконавцем даних тем, підготував огляд наукової літератури, обстежував і лікував хворих на РПЗ, опрацював прогностичні критерії диференційної діагностики РПЗ з оцінкою їх інформативності та діагностичної точності, розробив і втілював в дію програми діагностики та прогнозування результатів лікування хворих на РПЗ, оцінював особливості формування везико-уретрального сегмента і розробив та обґрунтував механічний шов сечівника. Тему докторської дисертації затверджено на засіданні вченої ради Інституту урології АМН України (протокол №3 від 30.03.2004 року). Мета дослідження - покращення якості спеціалізованої допомоги хворим на рак передміхурової залози шляхом розробки концепції диференційної діагностики, обґрунтування вибору раціональної тактики лікування та удосконалення технології радикальної простатектомії із прогнозуванням її результатів. Визначити комплекс показників для диференційної діагностики раку і гіперплазії передміхурової залози та запропонувати її алгоритм. 4. Опрацьовані об’єктивні принципи корекції вихідного статусу хворого на РПЗ, який ґрунтується на кількісних показниках - діагностичних коефіцієнтах інформативних критеріїв прогнозу; для досягнення найкращого результату РПЕ корегують соматичний статус хворого таким чином, щоб параметри мали максимальні позитивні значення діагностичних коефіцієнтів (DK). Результати дисертації впроваджено в клінічну практику відділу онкоурології Інституту урології АМН України, відділів абдомінальної хірургії і політравми та відновлення репродуктивної функції ІНВХ ім. В.К.Гусака АМН України, урологічному відділенні Донецького обласного клінічного територіального медичного об’єднання МОЗ України, а також використані у лекціях для студентів, лікарів-інтернів та курсантів кафедр урології та нефрології і шпитальної хірургії ДДМУ ім. М.Горького МОЗ України. Публікації. (1980), яка ґрунтується на відомому критерії Ст’юдента, та методику послідовної процедури розпізнавання Вальда, яка базується на методі Байєсу (Є.В.Гублер, 1990). Виявлено, що 5-річне безрецидивне виживання мало місце у 73,8±10,9% хворих 2-ої групи проти 59,9±6,6% хворих 1-ої групи, проте різниця не вірогідна, p>0,05 (див. рис.