Виникнення та періоди розвитку стоїцизму. Характеристика стоїчного вчення. Періоди розвитку стоїчного вчення. Морально–етичні вчення стоїків римського періоду. Вчення Марка Аврелія. Порівняльний аналіз вчень представників школи стоїцизму та софізму.
Система моральних, етичних цінностей, релігії, чеснот які були проголошені стоїками, здійснили значний вплив на погляди мислителів і життя багатьох народів світу, починаючи з років до н. е., і закінчуючи нашими роками. Відомо, що стоїчне вчення передувало виникненню християнства - сучасної релігії, яка розповсюдилася на увесь світ.Стоїчне вчення започаткувало деякі основні принципи права своїм вченням, що всі люди рівні, яке дійсне і донині.Стоїчні принципи стали безсмертними як і його найвизначніші представники. Актуальність дослідження полягає в тому, що принципи і вчення стоїків можуть ефективно використовуватися в наш час, оскільки і зараз людство потребує нових моральних принципів, які не потрібно шукати, які існують у вченнях давньоримських стоїків. Метою дослідження було розрити суть морально - етичних вчень римських стоїків, порівняти вчення їхньої школи з вченнями школи софістів, відобразити вплив, який здійснило стоїчне вчення на людство. показати відмінності у вченнях стоїків різних періодів розвитку вчення;Моральний образ думок та вчинків, проголошений стоїками, передував виникненню християнської моралі - людина лише тоді отримає щастя, коли буде шанувати доброчесність. “Разум мироздания, или закон всего сущего в мироздании, управляемом провидением, или разум, сообразно с которым ставшее стало, становящееся становится и предстоящее станет”. Відштовхуючись від універсального характеру природнього закону і відповідно, справедливості по природі, Зенон и Хрисип у своїх творах про державу, згодом їх грецькі і римські послідовники, обгрунтували космополітичні уявлення про те, що всі люди (і по своїй природі, і по закону доброчесності в цілому) - громадяни єдиної світової держави (космополісу) і що людина - громадянин всесвіту. Стоїцизм - слово повязане зі словами «стояти», «стійкість».Імператор Юстиніан, закривши усі філософські школи, розвивав таку потрібну рису людської вдачі як стійкість до ударів долі, байдужість до матеріальних благ.Цю особливість заклав Сенека «Того порядку, що у природі речей, не можемо змінити, але можемо виплекати в собі гідну бездоганної людини силу духу, що допоможе нам мужньо перенести все випадкове, перебувати у злагоді з природою» Фізика стоїків зявилась з думки, що світ суцільний - він увесь матеріальний, досконалий, живосущий.На цій основі вони створили моністичну систему, яка відрізнялась від систем Платона і Арістотеля(пройняті дуалізмом тіла і духу, матерії і життя, Бога і світу).Вперше вчення було поділено на три частини.Якщо згадати постанову афінян про Зенона, то в ній відзначається, що він «і в особистому житті був для всіх прикладом наслідування вчення», яке проповідував і тому Зенон був увінчаний золотим вінком на Кераміці за народний кошт. Стоїки виявили повну байдужість до логіки згодом, хоча деякі ранньостоїчні вчення про Логос, а саме вчення про доброчесність, мудреця, внутрішню людину як про найвищий витвір мистецтва, залишились у пізніх стоїків такими ж. Він здобув гарну освіту в Римі: навчався у свого батька риториці, стоїцизму - у Аттала, піфагорейству у Сотіона, з практичною політикою він познайомився завдяки своєму дядькові, який був римським правителем Єгипту. Модною етикою того часу був легкий епікуреїзм, люди вважали, що щастя полягає у тому, щоб добре їсти, пити, кидати гроші на вітер. Імператорський двір в той час був схожий на театр, де кожен повинен був грати свою роль: хтось був головним режисером, а хтось повинен був виступати виконавцем ролі.Здійснивши аналіз вчень, оглянувши розвиток стоїчної філософії, ми переконалися, що зародившись у Греції і зазнавши саме там розвитку основних доктрин, стоїчна філософія все ж найбільшої популярності набула у Римі. Стоїцизм прекрасно увійшов у римське суспільство у ролі охоронця старих традиційних цінностей, деякі з яких були безнадійно втрачені через зіпсованість моралі. Це вчення було у розпорядженні менш освіченої меншості, але яка становила еліту римського суспільства. Філософія стоїків була призначена керувати моральним життям окремої людини і цілого суспільства також виконувала функції релігії, відділяючись від неї все менш помітною межею. Філософ перетворювався на провідника, він прагнув бути реформатором моралі, міг розрадити приреченого на страту, заспокоїти і розвіяти страх перед смертю; вмів дійти до будинку бідняка і палацу Цезаря.Софісти - термін, яким у давньогрецькій літературі позначали вчителів мудрості і красномовства, філософів 2 пол. Хоча цей термін почали вживати в значенні майстерне, що вводить в оману міркування, саме по собі слово "софіст" означало просто "мудрець" і до середини століття не мало ніякого відтінку. Говорячи про діяльність софістів і її суспільну оцінку, не можна не помітити, що багато чого з того, що внесли в суспільство софісти, було абсолютно новим, незвичним і шокуючим для людей, через це багато їх положень відкидалось і оспорювалось навіть не будучи грунтовно осмисленими. Софістів можна назвати діячами давньогрецького Просвітництва, програмо
Вывод
Вперше вчення було поділено на три частини. Стає зрозумілим, що Зенон на основі вчень кініків та інших мислителів створив нове вчення - стоїцизм, яке увібрало в себе деякі принципи попереднього.Це вчення стало новим вченням
Древньої Греції а, згодом вченням Риму.Здійснивши аналіз вчень, оглянувши розвиток стоїчної філософії, ми переконалися, що зародившись у Греції і зазнавши саме там розвитку основних доктрин, стоїчна філософія все ж найбільшої популярності набула у Римі. Це пояснюється тим, що розробка етичних проблем, зокрема проблем моралі зараз зацікавила б нас більше, ніж розгляд питань тієї ж логіки або фізики. Стоїцизм прекрасно увійшов у римське суспільство у ролі охоронця старих традиційних цінностей, деякі з яких були безнадійно втрачені через зіпсованість моралі. Стоїцизм дійсно став основним морально - етичним вченням Риму.
Це вчення було у розпорядженні менш освіченої меншості, але яка становила еліту римського суспільства.
Філософія стоїків була призначена керувати моральним життям окремої людини і цілого суспільства також виконувала функції релігії, відділяючись від неї все менш помітною межею. Стоїцизм претендував на роль “охоронця душ”, і це було визнане законним. Філософ перетворювався на провідника, він прагнув бути реформатором моралі, міг розрадити приреченого на страту, заспокоїти і розвіяти страх перед смертю; вмів дійти до будинку бідняка і палацу Цезаря. Пізніше у характері стоїчного мудреця зявляється безпорадність, відчуття приреченості, своєї мізерності. Це вже не ранньостоїчний мудрець, який велично і твердо стоїть на ригористичних позиціях своєї філософії, це слабка і жалюгідна людина, яка усвідомила свою недосконалість і прагне очистити свою душу, звільнитися від тягаря мирських проблем, звернувшись “до самої себе”, заглибившись у свій внутрішній світ. Якщо у ранніх стоїків ми бачимо раціональний підхід до розгляду існування Бога, то в період Пізньої Стої потреба в особистому спілкуванні з божеством значно зростає. Стоїцизм не зміг встояти під тиском християнства, і для цього була важлива причина. Відомо, що стоїчна проповідь моралі апелювала лише до розуму. Релігійне прозріння в житті людини, що стає для неї другим народженням, ніколи не вважалося стоїками якоюсь необхідністю. Самі стоїки відчували цей недолік у своєму вченні. У стоїцизмі немає джерела релігійних переживань, немає братерської близькості, яка створюється саме єдністю цих переживань. Стоїцизму не вистачає почуттів, адже римляни були “людьми з заліза”, вони не визнавали ніякої екстатичності, сліз благоговіння. Для об”єднання людині необхідне щось більше. Саме християнство це зрозуміло і його швидке поширення пояснюється саме цим. Проте, римський стоїцизм можна справедливо розглядати як “підготовчу школу” християнства, а самих стоїків (Сенеку, Епіктета, Марка Аврелія) як “шукачів Бога”.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
