Вчення К.С. Станіславського про театральну етику та його значення в роботі з творчим колективом - Контрольная работа

Однією з істотних сфер культури є театр, прогресивний розвиток якого ось уже багато десятиліть протікає під знаком творчого освоєння естетичних ідей великого реформатора сцени Костянтина Сергійовича Станіславського. Майже всі театральні школи, теорії, течії, напрямки, що виникли на початку ХХ століття, випробували на собі їхній доброчинний вплив.Соллогубом Станіславський розробляє проект Московського Суспільства мистецтва і літератури (МОИИЛ), віддавши на нього значні особисті засоби. Велике враження на Станіславського зробили спектаклі «мейнингенців»: в його зошитах збереглися спроби зафіксувати те, що він згодом назве: «режисерські прийоми виявлення духовної сутності добутку». Пошуки «режисерських прийомів виявлення духовної сутності добутку» спонукували Станіславського користатися на сцені зібраними їм справжніми предметами стародавнього чи чужоземного побуту, з яких він умів витягати їхню образну енергію. Загальна незадоволеність станом російської сцени наприкінці XIX в., загальна свідомість, що настав час відокремити традиції живі, звязані із самою природою акторської творчості, від традицій фальшивих, від рутини, спрага „дати більше простору фантазії і творчості“, привели Станіславського і Немировича-Данченка до ідеї обєднати і свої художні цілі, і виховані ними групи акторів. Це не була ні розбіжність в основних принципах, ні розрив, - це було цілком природне явище“, тому що, як пояснює Станіславський, кожний „хотів і міг йти тільки по своїй самостійній лінії, залишаючись при цьому вірним загальному, основному принципу театру“.З метою ознайомлення докладний огляд сцени і закулісся представляє всі її секрети і відділи: люки, трюми, робочі площадки, перекидні містки, колосники, електричне устаткування, регуляторну і реостатну кімнати, величезні шафи з електричними приладами, ліхтарями, режисерську і репертуарну контори, будку помічника режисера на сцені, пожежні посади і виходи, потім двір, усі корпуси, де виготовляються оформлення постановок театру. Не забувайте, що в театрі дуже багато активних учасників спектаклю, що допомагають, і якщо кожний з них буде недостатньо уважний, то хто ж доручиться за те, що така ж затримка і тріщина не відбудуться серед акта, актори не вийдуть вчасно на сцену, чим поставлять своїх партнерів у безвихідне положення. Всі учні, теж являються маленькими гвинтиками величезної складної машини-театру і від них буде залежати успіх, доля, лад спектаклю не тільки в ті моменти, коли завіса піднята, але і тоді, коли він закритий і за кулісами відбувається важка фізична робота з перестановкою величезних стінок декорацій, по спорудженню величезних підмостків, а у вбиральнях артистів виробляються спішні перевдягання і перегримування. В ній сказано, що ми, артисти - щасливі люди, тому що доля дала нам у всьому неосяжному просторі світі кілька сотень кубічних метрів будинку театру в якому ми можемо створювати собі своє особливе прекрасне артистичне життя, що протікає в атмосфері творчості, мрії, її сценічного втілення і загальної, колективної художньої роботи при постійному спілкуванні з геніями, начебто Шекспіра, Пушкіна, Гоголя, Мольєра й інших. Якщо в театрі холод, бруд, безладдя, початок затримується, спектакль йде без належної наснаги і завдяки цьому основна думка і почуття поета, композитора, артистів, режисера не доходять до глядача, йому ні для чого було приходити в театр, спектакль зіпсований, і театр втрачає свій суспільний, художній, виховний зміст.Станіславський у своїй книзі говорить про помилку, що часто роблять актори. Вони ретельно гримують, костюмують своє тіло, але при цьому зовсім забувають про душу, що вимагає незрівнянно більш ретельної підготовки до творчості і спектаклю. Тому артист насамперед повинен памятати про свою душу і заготовити для неї як перед робочий стан, так. і саме сценічне самопочуття. Чи потрібно говорити, що про це варто подбати в першу чергу як до, так і після приходу в театр на спектакль. Тільки замкнувшись у себе в будинку, в самому тісному колі артист може розперізуватися.

План

Вступ

1. Станіславський К.С. - актор, режисер і теоретик сценічного мистецтва

2. Етика і дисципліна К.С. Станіславського

3. Режисерські уроки Станіславського К.С.

Висновок

Станіславський у своїй книзі говорить про помилку, що часто роблять актори. Вони ретельно гримують, костюмують своє тіло, але при цьому зовсім забувають про душу, що вимагає незрівнянно більш ретельної підготовки до творчості і спектаклю. Тому артист насамперед повинен памятати про свою душу і заготовити для неї як перед робочий стан, так. і саме сценічне самопочуття. Чи потрібно говорити, що про це варто подбати в першу чергу як до, так і після приходу в театр на спектакль. Справжній артист, зайнятий ввечері в спектаклі, памятає і хвилюється цим із самого ранку, а нерідко і напередодні кожного сценічного виступу.

Тим часом більшість акторів на сцені намагаються створювати красиві, художні враження. Але, зійшовши з підмостків, точно сміючись над глядачами, котрі щойно милувались ними, вони ретельно намагаються їх розчарувати. Тільки замкнувшись у себе в будинку, в самому тісному колі артист може розперізуватися. Тому що його роль не кінчається з опусканням завіси. Він зобовязаний і в житті бути носієм і провідником прекрасного. У противному випадку він однією рукою буде діяти, а іншою - руйнувати створюване. Це потрібно розуміти з перших же років служіння мистецтву і готуватись до цієї місії. Виробляти в собі необхідну витримку, етику і дисципліну суспільного діяча, що несе у світ прекрасне, піднесене і шляхетне, Актор по самій природі того мистецтва, якому він служить, є членом великої і складної корпорації - трупи театру. Від імені і під фірмою їх він щодня виступає перед тисячами глядачів. Мільйони людей ледве не щодня читають про його роботу і діяльність у тій установі, в якій він служить. Його імя настільки тісно зливається з останнім, що відокремити їх не можна, як неможливо цього зробити по відношенню Щепкіна, Садовських, Єрмолової і Малого театру, Ліліної, Москвина, Качалова, Леонідова і Художнього театру. Поруч зі своїм прізвищем артисти постійно носять і назву свого театру. З ним невідємно злиті в уявах людей як їх артистичне, так і приватне життя. Тому, якщо артист Малого, Художнього чи іншого театру зробив негожий вчинок, скандал, злочин, те якими б словами він не відговорювався, які б спростування чи пояснення ні друкував у газетах, він не зможе стерти плями чи тіні, накинутої їм на всю трупу, на весь театр, в якому він служить. Це теж зобовязує артиста з гідністю поводитися поза стінами театру й оберігати його імя не тільки на підмостках, але й у своєму приватному житті.

Размещено на .ru