Іван Крип’якевич як книгознавець - Автореферат

Розбудова незалежної держави вимагає глибокого вивчення і критичного осмислення історичного досвіду національно-культурного розвитку України, зокрема узагальнення вкладу чільних діячів науки і культури, упорядкування і видання на друкованих і електронних носіях їхньої творчої спадщини. Крипякевича зумовлено також необхідністю узагальнити книгознавчий і бібліотекознавчий доробок ученого, його внесок у бібліотечне читачезнавство і на цій основі розробити комплекс історичних знань і теоретико-методологічних засад щодо розвитку сучасного книгознавства, бібліотекознавства, історичної бібліографії України. Ісаєвича, де в допустимих на той час цензурних межах проаналізовано головні наукові твори І. Крипякевича. Головний поштовх до новітніх спеціальних студій дав науковий збірник “Іван Крипякевич у родинній традиції, науці, суспільстві”, який 2001 р. підготував Інститут українознавства ім. Крипякевича НАН України, де опубліковано оригінальні статті Я.Радянська історіографія та бібліографія у вивченні українського книгознавства стикалася з численними ідеологічними заборонами, а питання укладання репертуару української книжки, ретроспективної та поточної бібліографії історії України фактично підлягало табу. Найповніша інформація про талановитого історика і бібліофіла зібрана у збірнику “Іван Крипякевич у родинній традиції, науці, суспільстві” (Львів, 2001), який підготував Інститут українознавства ім. Крипякевича під час так званого київського “заслання” - на посаді завідувача відділу стародруків Бібліотеки АН УРСР (березень 1947 - березень 1948 р.), відзначила його книгознавчі праці, опубліковані в журналі Українського наукового інституту книгознавства “Бібліологічні вісті” (1926-1927). Дубровіна реконструювали основні віхи розвитку книгознавства, а також і проблеми бібліотечної справи на українських землях у складі Росії та Австро-Угорщини (кінець XIX - початок ХХ ст.). Т. Крипякевича в “Українському видавництві у Львові”, яке впродовж кількох років продукувало книги, журнали, газети, ноти, листівки.Крипякевича, відбувався процес формування української бібліології, а також її складової - історичної бібліографії, яка набула рис наукової дисципліни; започатковано національні школи бібліографів і книгознавців. До цього насамперед прислужилися фахові студії І.Левицького, В.Дорошенка, В.Перетца, М.Комарова, С.Маслова, Л.Биковського, П.Зленка, Ю.Меженка, М.Сагарди, М.Яшека, М.Ясинського, І.Кревецького, Є.Пеленського, І.Калиновича, М.Кордуби, Ф.Максименка, а також І.Крипякевича як чільного діяча бібліофільсього руху в Західній Україні першої третини ХХ ст., талановитого історика друкарства, книгознавця, редактора і видавця. Водночас наприкінці XIX - початку ХХ ст. на українських землях, що входили до Російської та Австро-Угорської імперій, набуло розвитку прикладне бібліотекознавство, створено підгрунтя для формування бібліотекознавства як окремої галузі науки, за участю І.Крипякевича відкрито бібліотекознавчі підрозділи Наукового товариства ім. З огляду на це І.Крипякевич досліджував роль раннього книговидання і друкарства, бібліотек у контексті формування української національної культури, державно-соборного процесу. Вартувало би також в установах і бібліотеках НАН України започаткувати архівування інформаційних ресурсів національних інтернет-сегментів, які стосуються життя та творчості провідних учених держави, насамперед член-кореспондентів і академіків державних академій наук, створення на їх основі спеціальних електронних журналів відкритого доступу.

Основний зміст дисертації

1. У першій половині ХХ ст., час активної творчої діяльності вченого-енциклопедиста І. Крипякевича, відбувався процес формування української бібліології, а також її складової - історичної бібліографії, яка набула рис наукової дисципліни; започатковано національні школи бібліографів і книгознавців. До цього насамперед прислужилися фахові студії І.Левицького, В.Дорошенка, В.Перетца, М.Комарова, С.Маслова, Л.Биковського, П.Зленка, Ю.Меженка, М.Сагарди, М.Яшека, М.Ясинського, І.Кревецького, Є.Пеленського, І.Калиновича, М.Кордуби, Ф.Максименка, а також І.Крипякевича як чільного діяча бібліофільсього руху в Західній Україні першої третини ХХ ст., талановитого історика друкарства, книгознавця, редактора і видавця. Власне завдяки цій когорті галицьких і наддніпрянських учених українське книгознавство досягло в міжвоєнний період світового рівня.

2. Водночас наприкінці XIX - початку ХХ ст. на українських землях, що входили до Російської та Австро-Угорської імперій, набуло розвитку прикладне бібліотекознавство, створено підгрунтя для формування бібліотекознавства як окремої галузі науки, за участю І.Крипякевича відкрито бібліотекознавчі підрозділи Наукового товариства ім. Шевченка у Львові (1909) і товариства “Просвіта” (1913).

3. Як і більшість учнів М.Грушевського І.Крипякевич належав до державницької школи української історіографії. Концептуальними проблемами у працях ученого виступали питання державотворення і формування української нації. З огляду на це І.Крипякевич досліджував роль раннього книговидання і друкарства, бібліотек у контексті формування української національної культури, державно-соборного процесу. Для цього він використовував всі складові частини книжкової справи: редагування і видання, книготоргівлю, бібліотечну справу, бібліографію.

4. І.Крипякевич серед перших дослідників відкинув домінуючі до нього концепції щодо підпорядкованості української книжкової справи російській, а також традиційне датування початків і етапів розвитку національного книгодрукування. Вчений довів, що друкарство і українські книжки на українські землі прийшли не з Москви, а з Заходу, задовго до виходу у Львові “Апостола” (1574) Івана Федорова. “Наші книжки”, на думку вченого, друкували чужі друкарні у Кракові, Празі, Німеччині. І.Крипякевич також реконстуював шляхи постачання паперу до друкарень Львова, Стрятина, Крилоса, Угорців, Унева, Острога, спробував розшифрувати зміст давніх водних знаків. Книгознавчі студії вченого ще раз підтвердили, що стародавня книга, насамперед для навчання у братських школах, була важливим джерелом інформації про освіту, культуру і побут народу. Він також чи не вперше в національному книгознавстві узагальнив призначення і мистецьку цінність бібліотечних знаків в Україні у XVII-XX ст.

5. Спеціальні студії І.Крипякевича, а згодом його учнів (Я.Ісаєвича, Я.Запаска, О.Мацюка та ін.) показали негативні фактори розвитку національного книгодрукування і формування читацьких ринків у нову і новітню добу. Це, зокрема, загалом невеликі наклади видань, вузькість їх репертуару у порівнянні з багатою книжковою продукцією Західної Європи. Відповідальність за відставання у національному друці XVI-XIX ст. учений відніс до політики різних чужинецьких влад, зокрема Речі Посполитої, Російської та Австро-Угорської імперій. Гальмував розвиток українського книговидання також низький рівень письменності підневільного населення Прикарпаття і Наддніпрянщини.

6. І.Крипякевич прагнув надати бібліологічній активності громадськості західноукраїнських земель в Австро-Угорщині і в міжвоєнній Польщі організованого характеру. Цією роботою він, зокрема, займався будучи заступником голови Бібліотечної комісії товариства “Просвіта”; пропагував необхідність застосування чіткої бібліотечної статистики, видання різних каталогів книг і видавництв, обовязкове фахове навчання громадських бібліотекарів та ін.

І.Крипякевич вніс певний вклад у розробку концепції, методів і теоретичних засад бібліотечного читачезнавства як відносно самостійної галузі спеціального бібліотекознавства. Підготовлена під його орудою просвітянська анкета (1908) закладала основи наукового вивчення читачів, їхніх інтересів у масових бібліотеках регіону, відповідність тогочасних інформаційних ресурсів громадських бібліотек запитам читачів-українців. Культуру читання пропагував у редагованих ним часописах “Дзвінок” (1911-1914), “Ілюстрована Україна” (1913-1914), “Історичні листки” (1914), “Зоря” (1921), книжкових серіях “Дешева бібліотека” (1909-1910), “Історична бібліотека “Просвіти” (1923-1924) та ін.

7. У складі Бібліографічної комісії НТШ у Львові І.Крипякевич поряд із І.Левицьким, М.Возняком, М.Кордубою, І.Свєнціцьким, В.Дорошенком, І.Кревецьким займався проблемами укладання ретроспективної та поточної української бібліографії, зокрема систематичних покажчиків з окремих галузей, шукаючи кращі зразки в європейських аналогах. Насамперед узагальнювався досвід поляків, чехів, австрійців, німців і норвежців; аналізувалися також бібліологічні та історичні студії в УРСР, зокрема, ВУАН, Українського наукового інституту книгознавства. Власне, у рамках діяльності цієї комісії та її Бібліографічного бюро І.Крипякевич прорецензував (анотував) низку українських, російських, польських, німецьких друків.

8. І.Крипякевич став співзасновником Українського товариства бібліофілів у Львові (1929-1939), члени якого вивчали і прагнули наслідувати досвід роботи Українського наукового інституту книгознавства.

У часописі товариства “Українська книга” (1937-1939) опубліковано студії вченого, які реконструювали початки українського друкарства. І.Крипякевич також проаналізував тенденції розвитку східно- і західноєврпейського книговидання, досвід бібліофільського руху в Польщі, Чехословаччині, Німеччині, Норвегії, Росії та інших країнах.

9. Уже від початку самостійної наукової діяльності молодий вчений активно публікував критико-оглядові праці, з часом перейшовши до систематичного збору літератури до власної бібліотеки, а також комплексних історіографічних досліджень, узагальнень історичної бібліографії. Критико-бібліографічні зацікавлення І.Крипякевича сформувалися під впливом професора кафедри всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи Львівського університету і голови НТШ (1897-1913) у Львові М.Грушевського, галицьких знавців історичної бібліографії І.Калиновича, В.Дорошенка, М.Кордуби. Бібліографічні огляди здебільшого ділилися на аналіз нових надходжень, джерелознавчі (тематичні) огляди інформаційних видань, в ході яких проводився змістовний і формальний аналіз різних видань, оцінювалася їхня наукова, соціальна і практична значимість, художньо-мистецький рівень, складність змісту праці й підготовленості читачів за віком чи фахом. І.Крипякевич усвідомлював важливість інтеграції західноукраїнської науки, зокрема історичної бібліографії у всеукраїнський і європейський інформаційний простори.

Після Другої світової війни І.Крипякевич прагнув відродити національну історичну бібліографію, активізувати практичну бібліографічну роботу. Обґрунтував наукову актуальність і суспільну потребу фундаментального видання бібліографії історії України, яка мала показувати тяглість історико-культурних традицій співвітчизників. Підтримував принцип рівності національних мов у бібліографії, який висунула Українська книжкова палата. Вважав доцільним дотримання міжнародних стандартів бібліографічних описів. 10. Аналіз складу особистої бібліотеки та архіву вченого сприяє поповненню інформації не лише про його родину, але й про духовні та інтелектуальні потреби суспільства, рівень освітності окремих громадян і цілих родин, стан книжкового ринку Австро-Угорщини, Росії, Польщі, Чехословаччини, Німеччини, СРСР-УРСР та інших країн. Вважаємо також, що Міністерство культури і туризму, Верховна рада мають розробити спеціальне положення про статус таких бібліотек, фінансування упорядкування та їх зберігання.

Таким чином, І.Крипякевич як дослідник історії книги і друкарства, організатор бібліотечної справи, активний учасник бібліофільського руху став одним із чільних співавторів історичної бібліографії і загалом української бібліографії. Його праці з історії літописання, друкарства, мистецтва української книжки, бібліотекознавства не втратили наукової вартості й в XXI ст.

11. Вважаємо за доцільне перевидати історико-краєзнавчий і книгознавчий доробок академіка окремим пятитомником. Вартувало би також в установах і бібліотеках НАН України започаткувати архівування інформаційних ресурсів національних інтернет-сегментів, які стосуються життя та творчості провідних учених держави, насамперед член-кореспондентів і академіків державних академій наук, створення на їх основі спеціальних електронних журналів відкритого доступу.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

Литвин Т. Книгознавчі зацікавлення Івана Крипякевича / Тамара Литвин // Іван Крипякевич у родинній традиції, науці, суспільстві / [відп. ред. Я. Ісаєвич, упор. Ф. Стеблій]. - Львів: Інститут українознавства ім. І. Крипякевича НАН України, 2001. - С. 920-924.

Литвин Т. Літопис українського книговидання: здобутки вітчизняної історіографії / Тамара Литвин [рец. на кн.]: Ісаєвич Ярослав. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми (Львів: Інститут українознавства ім. І. Крипякевича НАН України, 2002. - 250 с.) // Наукові записки державного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Серія: Історія / [заг. ред. Миколи Алексієвця]. - Тернопіль, 2002. - Вип. 2. - С. 152-153.

Литвин Т. Досвід використання окремих газетних відбитків при укладанні краєзнавчої бібліографії західноукраїнських земель першої третини XX ст. / Тамара Литвин // Українська періодика: Історія і сучасність: Доп. та повідомл. сьомої Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 17-18 трав. 2002 [відп. ред. Мирослав Романюк]. - Львів, 2002. - С. 384-388.

Литвин Т. Із журналістської діяльності Івана Крипякевича / Тамара Литвин // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника [відп. ред. Мирослав Романюк]. - Львів, 2002. - Вип. 10. - С. 446-453.

Литвин Т. Суспільно-культурна і фахова діяльність Українського товариства бібліофілів у Львові (за матеріалами журналу “Українська книга”(1937-1939 рр.) / Тамара Литвин // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повідомл. восьмої Всеукр. наук.- теорет. конф., Львів, 24-26 жовт. 2003 р. / НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника. НДЦ періодики [відп. ред. Мирослав Романюк]. - Львів, 2003. - C. 408-416.

Литвин Т., Литвин М. Перемиська повітова Українська Національна Рада 1918 р. / Тамара Литвин // Перемишль і Перемиська земля протягом віків: Збірник наук. праць та матеріалів міжнар. наук. конф. Перемишль, 11-13 квітня 2002 р. - Перемишль; Львів, 2003. - С. 101-106.

Литвин Т. Колекція періодики в приватній бібліотеці Івана Крипякевича / Тамара Литвин // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повідомл. девятої Всеукр. наук.- теорет. конф., Львів, 28-29 жовтня 2005 р. / НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника. НДЦ періодики [відп. ред. Мирослав Романюк]. - Львів, 2005. - С. 597-602.

Литвин Т. “Украинское общество библиофилов” во Львове (1929-1939): научно-издательская деятельность и международные связи / Т.Литвин // Альманах библиофила. - М., 2005. - Вып. 29. - С. 115-130.

Литвин Т. Українське товариство бібліофілів у Львові 1929-1939 рр.: пошук діалогу з польськими бібліофілами / Тамара Литвин // Warszawskie Zeszyty Ukrinoznawcze 19-20 / Katedra Ukrainistyki Uniwersytetu Warszawskiego. [Pod. red. S. Kozaka]. - Warszawa, 2005. - S. 295-307.

Литвин Т. Особиста бібліотека вченого як памятка культури та історичний архів епохи: приклад Івана Крипяковеча / Тамара Литвин // Бібліотечний вісник. - 2006. - № 2. - С. 30-35.

Литвин Т. Особиста бібліотека Івана Крипякевича початку 30-х рр. XX ст.: спроба реконструкції / Тамара Литвин // Бібліотеки на західноукраїнських землях XVIII-XX ст.: Доповіді та повідомлення другої наукової конференції, Львів, 29-30 жовтня 2004 р. / НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника. Упоряд.: М. Р. Кульчицький, Н. Е. Кунанець [наук. ред. С. А. Арсірій]. - Львів, 2006. - С. 157-162.

Литвин Т. Бібліофільський рух / Тамара Литвин // Історія Львова: У 3 т. / Інститут українознавства ім. І. Крипякевича НАН України [відп. ред. Ярослав Ісаєвич]. - Львів: Центр Європи, 2007. - Т. 3. - С. 107-109.