Валютне регулювання в Україні - Курсовая работа

Курсова робота по фінансовому праву на тему Правові основи валютного регулювання на Україні Вступ Становлення сучасної високоефективної української економіки неможливо без розвинутого фінансового ринку, складовою частиною якого є валютний ринок. Будучи формою організації руху валютних цінностей в Україні, валютний ринок в останні роки розвивався дуже швидкими темпами, тому валютні відносини потребують надзвичайної уваги з боку держави. Це підтверджується тим, що на розгляді у Верховній Раді перебуває проект закону «Про валютне регулювання», який визначений Президентом як невідкладний. Під валютним регулюванням слід розуміти діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямовану на регламентацію валютних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями. Основними завданнями здійснення валютного регулювання та контролю є: 1) організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці; 2) регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу; 3) організація внутрішнього валютного ринку; 4) регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями; 5) регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій; 6) встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей; 7) забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок. Основними формами здійснення валютного регулювання та контролю є проведення: • дисконтної політики, тобто управління обліковою ставкою національного банку, яка поряд з іншими засобами має регулювати обсяг грошової маси, обсяг сукупного попиту, рівень цін у державі, а також приплив із-за кордону та відтік короткострокових капіталів; • девізної політики у вигляді валютної інтервенції, яка являє собою купівлю-продаж національним банком іноземної валюти, що впливає на курс національної грошової одиниці, продажу або купівлі золота з метою бажаного впливу на конюнктуру ринку золота, зміни режиму конвертованості валют, посилення або послаблення валютних обмежень; • диверсифікації валютних резервів, що дає змогу зменшити збитки від відносного знецінення тих або інших валют, і забезпечення найвигіднішої структури резервних активів; • отримання або надання кредитів та субсидій, які використовуються для компенсації розривів, що виникають у міждержавних платежах; • низки адміністративних заходів.[2] Основними напрямами валютного регулювання є: 1) курсоутворення, захист та забезпечення певного ступеня конвертованості національної грошової одиниці, регулювання внутрішнього валютного ринку; 2) регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних фінансових інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу; 3) регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями; 4) регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій, обмеження щодо кредитних операцій із нерезидентами; 5) встановлення режиму та обмежень на ввезення-вивезення через кордон валютних цінностей.[3] Мета валютного регулювання полягає у підтримці економічної стабільності та утворенні міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс та на операції обміну валюти. Особливості правового регулювання валютних відносин Валютні відносини по своїй суті є специфічним різновидом фінансово-правових відносин і довести це можна тим, що вони повністю відповідають найважливішим особливостям фінансових відносин.[4] На думку Є.О. Алісова валютні відносини мають деякі специфічні особливості: 1) валютні відносини складаються в сфері фінансової діяльності держави і пов’язані з її організуючою роллю з розподілу і перерозподілу національного доходу з метою утворення необхідних суспільству валютних фондів. Поза правовідносинами валютні відносини не існують і як будь-які фінансові правовідносини, як зазначає Л.К.Воронова, в механізмі правового впливу виконують три функції: 1) вказують на коло осіб, на яких в конкретній ситуації розповсюджується дія відповідної правової норми; 2) закріплюють конкретну поведінку суб’єктів в сфері мобілізації, розподілу і використання відповідних централізованих і децентарлізованих валютних фондів, якої вони мають дотримуватись; 3) є умовою можливості використання засобів забезпечення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Національний банк контролює дотримання ліміту зовнішнього державного боргу і визначає при необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті банкам-нерезидентам.