Валентна і невалентна сполучуваність відприкметникових іменників у сучасній українській мові - Автореферат

Валентна і невалентна сполучуваність відприкметникових іменників у сучасній українській мові Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук Загальна характеристика роботи У словотвірній системі української мови значне місце посідають відприкметникові іменники, активно утворювані в історії мови і на сучасному етапі її функціонування. Таке різнопланове теоретичне осмислення цього продуктивно й активно утворюваного словотвірного гнізда іменників дозволить розширити уявлення про валентнісні ознаки відприкметникових іменників, віднайти специфіку їх валентної та невалентної сполучуваності з іншими частинами мови. Дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди «Закономірності розвитку й функціонування української мови», що передбачає вивчення системних звязків різних мовних одиниць одного граматичного рівня та координується Інститутом української мови НАН України (тема кандидатської дисертації затверджена на засіданні вченої ради професорів Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, протокол №5 від 24 грудня 2002 р., та уточнена, протокол №3 від 29 червня 2004 р., а також на засіданні наукової координаційної ради «Українська мова» Інституту української мови НАН України 06 липня 2004 р., протокол №22). Мета дослідження - провести системний аналіз валентнісних особливостей відприкметникових іменників сучасної української літературної мови, окреслити відповідно до валентнісних характеристик валентну та невалентну сполучуваність відад’єктивів, які зберігають у собі ознаки прикметника й несуть набуті риси іменника. Мета дослідження зумовила окреслення таких завдань дисертаційної роботи: 1) дати валентнісну характеристику іменника як частини мови з метою виявлення схожих і відмінних рис у непохідних іменниках та відад’єктивних утвореннях; 2) виділити і схарактеризувати структурно-семантичні особливості відприкметникових іменників та їх вплив на формування валентності деад’єктивів; 3) проаналізувати особливості валентності похідних іменників-відад’єктивів з урахуванням синтезу валентнісних властивостей, перенесених з твірних прикметникових основ і набутих у результаті переходу в іменник; 4) дослідити валентну сполучуваність відад’єктивних іменників, зумовлену їх валентнісними характеристиками; 5) розглянути невалентну сполучуваність відприкметникових іменників сучасної української мови. Окреме місце у подальшій деталізації вчення про сполучуваність і валентність посідають праці дослідників української мови (Й.Ф. Андерш, І.Р. Вихованець, А.П. Загнітко, М.П. Кочерган та ін.). Смотрицького та М.В. Ломоносова та продовжувався у працях вітчизняних мовознавців: русистів й україністів, германістів і романістів, - пройшов шлях від розгляду сполучувальних властивостей дієслова як центру речення до розгляду валентнісних властивостей не тільки інших частин мови, але й одиниць різних мовних рівнів. У результаті аналізу трансформації валентності ад’єктивів при утворенні від них абстрактних іменників, проведеному на відад’єктивах, утворених за допомогою суфікса -ість, оскільки переважна більшість цих іменників у своєму складі має саме цю морфему, було виявлено, що обов’язковий актант твірного прикметника у більшості випадків не трансформується у факультативний (наприклад: Погоджуючись на угоду з Данилом, папа тим самим визнавав безпідставність зазіхань угорських баронів на руські землі (А. Хижняк).