Суспільнісність як сутність діяльності у тлумаченні Вадима Іванова. Питання втрачених можливостей. Провідні інтерпретації поняття суспільної сутності людини в радянській філософії 1960—1980-х років. Абстракція колективного суспільного активізму.
Вадим Іванов: онтологія радянського марксизму (Стаття друга) Євген Бистрицький Нове поняття досвіду Незважаючи на те, що Вадим Іванов пояснював синтезуючу роль суспільнісності у звичній для того часу термінології суб’єктно-об’єктного відношення (у перетворювальній діяльності людини), він, утім, виходить за межі того, що можна назвати гносеологізацією філософії. Але разом із тим, він не може дозволити собі загубитися у цій багатоманітній череді [подій], мусить піднятися над нею, не ототожнюючись із предметами діяльності, а лише перебуваючи в них» [Иванов, 1977: с. І філософський досвід передається через життя, додаючи до фізики книг метафізику переростання самого себе - філософський талант, яким, безперечно, володів український Іванов з Ніжина. Гусерль точно вказує, що, коли Декарт зупиняється на відкритті ego cogito як останньої інстанції сумніву, в якій ми вже не можемо сумніватися, він немовби «зберігає певний маленький шматок світу, як щось єдине безсумнівне для такого, що міркує по-філософськи, Я». І Ільєнков, і Іванов, як і багато інших, менш відомих радянських філософів, не давали собі самокритичного звіту, що вони змальовують метафізичний образ суцільно гомогенного, однорідного та позачасового - апріорного - джерела людського буття.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
