Мануїл - останній представник комнінівського відродження, завдяки якому Візантія змогла відновити свою військову, фінансову міць. Участь візантійського імператора у Другому хрестовому поході. Особливості відносин Мануїла І Комніна з Київською Руссю.
Імператор був чарівним, залучав симпатії інших. Покаравши за неналежну поведінку грецького священика, імператор став жертвою Спаса, що звелів ангелам відплатити імператору тією ж монетою. Мануїл Комнін був четвертим сином візантійського імператора Іоанна II і його дружини Пірошкою, що була дочкою угорського короля Ласло I. Після того як 8 квітня 1143 Іоанн II помер під час військового походу в Кілікію, Мануїл з його волі був проголошений імператором. Для лицаря Робера де Клари «імператор був воістину доблесним чоловіком і найбагатшим з усіх християнських государів, які коли-небудь були на світі, і найбільш щедрим».Отож, можна зазначити, що політика імператора Мануїла Комніна була в загальному спрямована на укріплення і відновлення Візантійської імперії. Автор книги Історія революції в Константинопольської імперії М. де Бюріньі, вважав, що в його царюванні були досягнуті серйозні зовнішньополітичні успіхи, але за рахунок погіршення стану економіки Візантії. Едвард Гіббон вважав, що імператор не успадкував свого батька і виснажив казну імперії. Вількен нейтрально ставився до імператора, освіченій і фізично сильного, який надавав перевагу латинянам і збирав великі податки з власного народу. Герцберг вважав Мануїла продовжувачем політики батька і діда, якому вдалося домогтися багатьох успіхів, але «безмежні мріяння» про велич імперії підірвали сили як государя, так і його батьківщини.
Вывод
візантійський імператор комнінівський відродження
Отож, можна зазначити, що політика імператора Мануїла Комніна була в загальному спрямована на укріплення і відновлення Візантійської імперії. Подекуди його дії можна оцінити як неприйнятні, однак все ж йому вдалося зміцнити країну, захистити її від ворогів. Хороші стосунки з іншими країнами стали оснвою успішної зовнішньої політики.
Історики XVIII століття вельми неоднозначно ставилися до Мануїла. Автор книги Історія революції в Константинопольської імперії М. де Бюріньі, вважав, що в його царюванні були досягнуті серйозні зовнішньополітичні успіхи, але за рахунок погіршення стану економіки Візантії. Письменник Шарль Тібо, що випустив «Історію Пізньої Імперії», вельми негативно ставився до базилевсами. Володар благородних якостей, він, через дії міністрів, почав ставитися до підданих як до рабів. Витрачаючи на своїх фаворитів і війни великі суми, Мануїл здобував їх шляхом збільшення податків, тим самим плюндруючи міста і селян. Едвард Гіббон вважав, що імператор не успадкував свого батька і виснажив казну імперії.
У XIX столітті ставлення до Мануїла Комніну не змінилося. Німецький історик Ф. Вількен нейтрально ставився до імператора, освіченій і фізично сильного, який надавав перевагу латинянам і збирав великі податки з власного народу. Його французький колега де Сегюр вважав головним злочином монарха відсутність морального стрижня, через що у Візантії процвітали інтриги і розпусту. Г. Ф. Герцберг вважав Мануїла продовжувачем політики батька і діда, якому вдалося домогтися багатьох успіхів, але «безмежні мріяння» про велич імперії підірвали сили як государя, так і його батьківщини.
Представники російської школи візантології ставилися до Мануїла зі стриманим почуттям. А.А. Васильєв вважав прорахунком Мануїла повна неувага до східного кордону, натомість направившему сили і ресурси на невдалу політику в Італії та Угорщини. Крім цього, активне залучення іноземців згодом відіграло сумну роль у подальшій долі Візантії.
На противагу Васильєву, німецькі історики позитивно оцінювали західництво Мануїла Комніна. Вони вказували на його лицарську натуру, хоча і визнавали неможливість відновлення колишньої величі імперії. Наприклад, К. Дітріх підтримує проведені базилевсом реформи внутрішнього управління, а також прийом на службу європейців.
Завдання покладені у вступі, на мою думку, виконані, зокрема у роботі зясовано процес приходу до влади Мануїла І Комніна; досліджено відносини з іншими країнами, тобто зовнішня політика імператора; описано внутрішню політику; визначено особливості війн, в яких брала участь Візантійська імперія; встановлено наслідки правління імператора.
Також виконана мета роботи, адже життя та діяльність Мануїла досліджені в повному обсязі.
Список литературы
1. Іоанн Кіннам / Краткое обозрение царствования Иоанна и Мануила Комнинов -СПБ.: Типографія Григорія Трусова, 1859.
2. Никита Хониат, История, начинающаяся с царствования Иоанна Комнина.
3. Луговой О.М. «Крестоносцы-наемники в Византии». Исследование участия скандинавов в крестовых походах и связанные с этим случаи их найма в византийскую армию.
4. Аверинцев С. Византийский культурный тип и православная духовность // Аверинцев С.С. Поэтика ранневизантийской литературы. СПБ., 2004, с. 426-444.
5. Васильев А.А. Внешняя политика Мануила I и второй Крестовый поход// История Византийской империи.-М.: Алетейя, 2000.- Т.2.
6. Византия // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). - СПБ., 1890-1907.
