Візантія і кочівники Північного Причорномор’я Х–ХІ ст.: історіографія проблеми - Автореферат

Візантійська імперія від виникнення до занепаду співіснувала з кочовими народами Північного Причорноморя - від гуннів до татар. Візантія надавала стосункам з печенігами значної ваги. Набіги печенігів, узів, половців, участь кочівників у ворожих щодо Візантії діях угорських та сельджуцьких володарів, заворушеннях місцевого населення балканських фем імперії, їх боротьба у лавах заколотників, взаємне протистояння кочівників на території Візантії призвели до значного ослаблення імперії. З іншого боку, базилевси залучали кочівників для охорони кордонів і ведення бойових дій на території Малої Азії та Балкан. Вони вивчалися, головним чином, у контексті історії Візантії, Болгарії, Румунії, Угорщини, Югославії, Молдови, України та Росії, а також у дослідженнях, присвячених Хрестовим походам, цивілізації Чорного моря, джерелознавчих працях тощо.У першому розділі «Історіографія, джерела і теоретико-методологічні проблеми дослідження» здійснено науковий аналіз історіографії досліджуваної проблеми, охарактеризовано джерельну базу дисертації, методологічні засади. Незважаючи на те, що з часу появи праці «Візантія і печеніги» проблема стосунків Візантії і кочівників Північного Причорноморя у Х-ХІ ст. отримала значний розвиток у історичній науці країн Східної, Центральної та Південно-Східної Європи, а також розглядалася у працях науковців з провідних візантиністичних центрів у Великобританії, Франції, США та ін. країнах, історіографічного дослідження, яке б охоплювало такі студії, досі не існує. У дослідженнях, вужчих хронологічно та територіально, проблема розглядається більш детально, автори вивчають окремі питання проблематики «Візантія і кочівники», вписуючи її у певний загальний контекст - історію Балкан, нижньодунайських провінцій імперії, її північного фронтьєру тощо. Різноспрямовані дослідження російської дореволюційної історіографії дозволили досить повно зясувати коло писемних джерел, які стосуються середньовічних кочівників Північного Причорноморя, опублікувати їх, простежити історію стосунків кочівників з Руссю та сусідніми державами. (зміна теоретичних засад наукових праць, зміщення інтересів національних історіографій від розгляду абстрактно-наукових тем до вивчення передовсім тих проблем, які мають безпосереднє відношення до походження, давньої та середньовічної історії власного народу, розширення кола джерел коштом залучення матеріалів допоміжних історичних дисциплін).Зважаючи на те, що через вичерпання ресурсу писемних джерел матеріальні знахідки набувають все більшого значення для поступу проблематики, класична візантиністика поступово втратила свою роль у вивченні проблеми «Візантія і кочівники». У центрі уваги візантиністів другої половини ХХ - початку ХХІ ст. ставали різні аспекти історії Візантії Х-ХІ ст., які мали дотичне відношення до вивчення титульної проблеми. Шепард та ін. візантиністи, доповнили історію печеніго-візантійських стосунків епізодами участі допоміжних загонів печенігів у ході Першого хрестового походу. Безпосередньо ж історія стосунків Візантії з кочівниками Північного Причорноморя у Х-ХІ ст. досить рідко була обєктом зацікавлення західних візантиністів (Ф. Традиційно велике значення для дослідження проблеми стосунків Візантії і кочівників мали успіхи сходознавства, особливо праці О.

Основний зміст роботи