Військово-технічне співробітництво України в процесі розвитку Євроатлантичної інтеграції: безпековий вимір - Автореферат

Для України національна система військово-технічного співробітництва виступає передусім інструментом зовнішньої політики держави, забезпечуючи політичну, економічну, технологічну та воєнну присутність країни в регіонах. Досягнення зазначеної мети, зважаючи на сучасну непросту політико-економічну ситуацію в країні, спонукає Україну до використання в тому числі військово-технічного співробітництва з усіма потенційними партнерами та за усіма можливими напрямами з метою оснащення власних збройних сил сучасними зразками озброєння та військової техніки. У той же час, враховуючи спрямування зовнішньої політики України на приєднання до кола країн європейського та євроатлантичного простору (згідно з Законом України “Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 року № 964-IV), а також можливе отримання доступу до сучасних технологій цих країн у сфері оборонної промисловості, розглядається доцільність започаткування та активізації військово-технічного співробітництва з країнами євроатлантичних та європейських структур колективної безпеки. При цьому інтеграція України до таких структур в даному досліджені розуміється як пошук можливих форм та сфер співпраці з позиції військово-технічного співробітництва з метою забезпечення ефективної реалізації власної військово-технічної політики для гарантування необхідного рівня боєздатності Збройних Сил України та національної безпеки всієї держави. Обґрунтування можливих напрямів активізації та подальшого розвитку військово-технічного співробітництва України з країнами європейського та пострадянського простору; розробка рекомендацій щодо визначення можливих напрямів адаптації військово-технічної політики та системи військово-технічного співробітництва України до військово-технічної політики провідних країн світу; прогнозування можливих наслідків для оборонно-промислового комплексу України в разі її долучення до систем колективної безпеки здійснювалися з використанням методів абстрагування, побудови абстрактних теоретичних моделей, порівняння, а також аналізу та синтезу.У першому розділі “Концептуальні воєнно-політичні аспекти військово-технічного співробітництва України з іноземними державами” розглядаються на рівні емпіричного та теоретичного розуміння сучасних засад формування військово-технічної політики держави з іноземним країнами в цілому та України зокрема. Розглянуто ступінь впливу воєнно-політичних аспектів (зовнішньополітичні та внутрішньополітичні) на формування військово-технічної політики та динаміку реалізації міжнародного військово-технічного співробітництва провідних світових держав-виробників озброєння та військової техніки, зокрема: Російської Федерації, США, Держави Ізраїль, країн Європи та України, а також інших країн, що розвиваються - Китай, Індія, Бразилія. На основі проведеного міждисциплінарного аналізу запропоновано розуміти під військово-технічною політикою держави діяльність органів державної влади, які входять до національної системи військово-технічного співробітництва, яка повязана з вирішенням питань оснащення збройних сил системами озброєнь, військовою і спеціальною технікою та спрямовується на забезпечення кількісно-якісної відповідності технічної оснащеності збройних сил військово-політичній обстановці, що складається, і воєнним цілям держави з урахуванням економічних, демографічних та інших можливостей країни. У підрозділі 1.4 “Проблемні аспекти реалізації державної політики України у сфері міжнародного військово-технічного співробітництва” на основі системного підходу розглянуто проблемні питання військово-технічного співробітництва України з іноземними державами на сучасному етапі, які можуть суттєво впливати на розгортання та активізацію військово-технічного співробітництва України з іноземними країнами, котрі можна класифікувати за галузевими ознаками, зокрема: фінансові, політичні економічні та інформаційні. У другому розділі “Воєнно-політичні та військово-технічні чинники реалізації військово-технічного співробітництва України з державами європейського безпекового простору” з огляду на закріплений на законодавчому рівні курс на входження України до структур колективної безпеки євроатлантичного та європейського простору на основі методів побудови теоретичних абстрактних моделей, абстрагування та порівняння проаналізовано сучасний стан та можливі перспективи започаткування та розвитку імовірного військово-технічного співробітництва України з державами європейського, євроатлантичного та пострадянського безпекового просторів з метою забезпечення, в першу чергу, необхідного ступеню національної безпеки держави шляхом оснащення національних збройних сил сучасними зразками озброєння та військової техніки.У даному дисертаційному дослідженні теоретично узагальнено та запропоновано розвязання наукового завдання, що полягає в обґрунтуванні можливих напрямків трансформації стратегічних цілей державної політики України у сфері військово-технічного співробітництва за умови адаптації України до систем колективної безпеки євроатлантичного,

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ