Військово-політична та наукова діяльність Миколи Капустянського - Автореферат

Радянська історіографія, ігноруючи аспекти національного державотворення, розглядала революційні процеси в Україні як складову більшовицького перевороту в Росії, а національно-державні утворення - Центральну Раду, Гетьманат і Українську Народну Республіку визначала як “контрреволюційні, антинародні режими”. Серед них були фундатори Збройних сил України 1917-1920 рр. генерал-полковники Олександр Удовиченко, Микола Юнаків, Павло Шандрук, генерал-поручники Роман Дашкевич, Сергій Дядюша, Михайло Крат, генерал-хорунжі Олекса Алмазов, Марко Безручко, а також генерал-полковник Микола Олександрович Капустянський (1880-1969). Вважаючи актуальним завданням сучасної української історіографії повернути із забуття народу його національних героїв та видатних діячів Української революції, автор дисертації, вибираючи обєкт дослідження, виходив із оцінки його внеску у визвольні змагання, наскільки тривку вартість мають результати його діяльності та вплив на хід суспільно-політичних та воєнних подій вітчизняної історії. Дисертація виконана у відповідності з науково-дослідною програмою з військової історії України ХХ ст., що розробляє кафедра історії України, науки і техніки Інституту гуманітарних і соціальних наук Національного університету “Львівська політехніка” спільно з Військовим інститутом ім. Виходячи з наукового і суспільно-політичного значення становлення української біографістики, враховуючи недостатній рівень вивчення життєдіяльності національної військової еліти, автор поставив за мету комплексне дослідження життєдіяльності відомого військово-політичного діяча УНР Миколи Капустянського, визначити його місце і роль в українському національно-визвольному русі першої половини ХХ ст.Тож для збору необхідної інформації, потрібно було вивчити маловивчений пласт історіографічних джерел, переглянути неопубліковані документи і матеріали з архівів Києва, Львова і Москви, оскільки серед праць з творчої спадщини непересічного історика, спогадів про особисте життя і діяльність не залишилося, крім журнальної статті “Нариси споминів 1929-1939 років” (вперше побачила світ лише в 1983 р.). Зокрема, його доповнення до “Історії українського війська” (розділ “Визвольні змагання 1917-1919 pp.”) висвітлюють його службу в 1-му Українському корпусі генерала П.Скоропадського восени 1917 p., участь у перших збройних звитягах в обороні Києва. Його головне й найвідоміше дослідження “Похід Українських армій на Київ-Одесу у 1919 p.” в двох книгах і трьох частинах якраз охоплює цей епохальний період історії України. Аналітичним джерелом для узагальнення вкладу генерала Капустянського у розбудову українського війська і безпосереднє керівництво збройною боротьбою Армії УНР у 1918-1919 рр., є ґрунтовна воєнно-історична книга генерал-полковника Олександра Удовиченка “Україна у війні за державність”, в якій автор неодноразово підкреслює воєнний талант Капустянського, часто цитує його праці. Високу обізнаність у військових справах і орієнтацію в політичній ситуації генерала Капустянського відзначали також Дмитро Дорошенко у книзі “Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920)” та “Історії України”(Львів, 1942), і Матвій Стахів у праці “Україна в добі Директорії УНР”.