Військово-фізична підготовка в Україні (IX–XVIII ст.) - Автореферат

Проголошення незалежності України 1991 року започаткувало нову сторінку в історії державності нашого народу і в історії Збройних Сил України, зокрема. Після розпаду Радянського Союзу Україна отримала у спадщину частину громіздкого, «радянського» військово-промислового комплексу, що базувався на її території, і армію, що у багатьох аспектах поступалася сучасному рівню армій провідних держав світу. Тому сьогодні, в умовах політичної нестабільності, складної геополітичної ситуації та нового розподілу сил у світі, важливим завданням державотворчого процесу в Україні є реорганізація Збройних Сил держави, творення на найкращих світових зразках і, зважаючи на самобутність українського народу, армії, здатної, якщо потрібно надійно захистити територіальну недоторканість і цілісність нашої країни. Як свідчить історія, кожна армія виростала на військових традиціях свого народу. Мета роботи передбачає дослідження особливостей становлення і розвитку структури, форм, змісту військово-фізичної підготовки в Україні (IX-XVIII ст.) та розробку теоретико-методичних рекомендацій.Відзначається, що ВФП давніх словян формувалася як на основі власних, самобутніх традицій, так і під впливом культурного (військового) чинника інших народів (скіфо-сарматів, готів, скандинавів, печенігів, хозарів тощо). Зроблено висновок, що відмінності у ВФП східнословянських племен були повязані, передусім, з географічним чинником і мали регіональний характер, що зумовлювало ті чи інші особливості ВФП воїнів. Встановлено, що реалізацію підготовки молоді до військової справи було покладено на народно-побутові та професійні форми організації, що склалися протягом попередніх віків. Під час перебування у «лісових школах», після багаторічної ВФП, коли молодь полювала, брала участь у сутичках з ворогом, вправлялася у володінні зброєю, жила «вовчим життям» далеко від поселень племені, їм слід було пройти певні випробування, після яких їх вважали воїнами, повноправними членами суспільства і вони вже мали право голосу у вирішенні громадських справ. Результати дослідження дозволяють віднести до засобів ВФП ІХ-XIV ст.: ігри військового спрямування (гра» у війну», гра у «боротьбу родів» і ін); військові танці; фізичні вправи з використанням предметів (різновиди зброї (списи, луки, мечі, пращі тощо) та інші предмети, які можуть використовуватися як зброя (каміння, палиці, мотузки-аркани тощо)); фізичні вправи з використанням засобів пересування (човни, коні, лижі тощо); природні локомоції (ходьба, біг, лазіння, повзання, плавання та ін.); змагальні фізичні вправи (протиборства, боротьба, бої навкулачки, фехтування тощо).Військово-фізичну підготовку означимо як педагогічний процес, спрямований на формування необхідних у військовій справі вмінь та навичок, техніко-тактичних дій, досягнення оптимального рівня функціональних можливостей організму людини, що забезпечує готовність до військової служби та високу боєздатність у воєнних умовах. Джерела дають змогу вирізнити народно-побутову та професійну організацію військово-фізичної підготовки, кожна з яких має свої, характерні для неї форми. До народно-побутових форм організації IX-XIV ст. належать: а) родина; б) громадські організації (чоловічі військові союзи, «лісові школи», «мужські доми», народне ополчення). До професйних форм організації IX-XIV ст. належать: а) інституція наставництва (приватні вчителі); б) освітні та виховні заклади (школи фехтування, товариства стрільців); в) князівська дружина, що поділялась на «старшу» і «молодшу», і, відповідно, до професійних форм організації XVI-XVIII ст. належать: а) інституція наставництва, («школа джур»); б) освітні та виховні заклади (козацькі школи: січова, «старшинська»); в) військові організації (запорізьке, реєстрове і охотне козацтво). Як засвідчує аналіз, системи військово-фізичної підготовки IX-XIV і XVI-XVIII ст. характеризується тяглістю форм організації, засобів та форм реалізації, яка виражається у їх переважному збігові.

Основний зміст дисертації

Результати дослідження військової фізичної підготовки в Україні у IX-XVIII ст. дають змогу зробити такі висновки: 1. Військово-фізичну підготовку означимо як педагогічний процес, спрямований на формування необхідних у військовій справі вмінь та навичок, техніко-тактичних дій, досягнення оптимального рівня функціональних можливостей організму людини, що забезпечує готовність до військової служби та високу боєздатність у воєнних умовах. У зазначений вище хронологічний період вона становить своєрідну розгалужену систему форм організації, засобів та форм реалізації бойового вишколу українців.

2. Джерела дають змогу вирізнити народно-побутову та професійну організацію військово-фізичної підготовки, кожна з яких має свої, характерні для неї форми. До народно-побутових форм організації IX-XIV ст. належать: а) родина; б) громадські організації (чоловічі військові союзи, «лісові школи», «мужські доми», народне ополчення). А до народно-побутових форм організації у XVI-XVIII ст. належать: а) родина; б) парубочі громади; в) народні воєнізовані формування (гайдамаки, опришки та ін.).

До професйних форм організації IX-XIV ст. належать: а) інституція наставництва (приватні вчителі); б) освітні та виховні заклади (школи фехтування, товариства стрільців); в) князівська дружина, що поділялась на «старшу» і «молодшу», і, відповідно, до професійних форм організації XVI-XVIII ст. належать: а) інституція наставництва, («школа джур»); б) освітні та виховні заклади (козацькі школи: січова, «старшинська»); в) військові організації (запорізьке, реєстрове і охотне козацтво).

3. На основі результатів дослідження до засобів ВФП IX-XVIII ст. відносимо: а) ігри військового спрямування; б) військові танці; в) природні локомоції; г) фізичні вправи з використанням предметів; д) фізичні вправи з використанням засобів пересування; ж) змагальні фізичні вправи.

До форм реалізації ВФП у IX-XVIII ст. відносимо: а) військово-прикладну підготовку збройних формувань; б) змагальні форми (різновиди змагань); в) полювання; г) військові походи.

4. Як засвідчує аналіз, системи військово-фізичної підготовки IX-XIV і XVI-XVIII ст. характеризується тяглістю форм організації, засобів та форм реалізації, яка виражається у їх переважному збігові.

Певну сталість і тяглість традицій в Україні (IX-XVIII ст.) засвідчують обряди та ритуали у сфері військово-фізичної підготовки. Так, деякі із важливих ритуалів зберігаються незмінними протягом багатьох століть (наприклад, обряд «постриги», молодіжні ініціації - «посвяти»); окремі, зберігаючи своє давнє призначення, суттєво відрізняються за змістом (обряд «тризна» та козацький поховальний обряд (відсутні ігри та змагання на честь померлого)).

Спільність багатьох характерних елементів у стилі, способах, тактиці і стратегії ведення бойових дій у IX-XIV ст. і XVI-XVIII ст («Руський бій», пересування у «таборі» тощо), окрім іншого, також підтверджують тяглість давніх військових традицій і безперервність їхнього розвитку.

5. Однак у системі військово-фізичної підготовки (IX-XVIII ст.) є і певні відмінності. Порівняльний аналіз форм організації IX-XIV ст. і XVI-XVIII ст. на основі отриманих результатів, свідчить: а) про певну трансформацію чи видозміну деяких форм організації протягом IX-XVIII ст.;

б) про втрату свого значення (частково або повністю), внаслідок тих чи інши причин окремих форм організації та їх заміну новими, сучаснішими формами.

На зміну таким громадським організаціям як військові чоловічі союзи, «лісові школи» та «мужскі доми» приходять парубочі громади, що є, на наш погляд, відгомоном цих давніх громадських обєднань. Народне ополчення, що у IX-XIV ст. було важливою складовою руського війська, поступово втрачає своє колишнє значення (народно-побутові форми організації), а його місце заступає професійна військова організація - охотне козацтво, що, як і колись ополчення, створювалося за потребою, але на професійній основі, хоча народне ополчення також існувало, зокрема у містах (міске народне ополчення).

«Інституція наставництва» із приватних вчителів IX-XIV ст., доступних тільки вельможам, трансформується у поширену серед верств українського народу форму - «школу джур».

На зміну освітнім та виховним закладам (IX - XIVCT.) (шкіл фехтування, товариства стрільців) у XVI-XVIII ст. створюються нові універсальні козацькі школи (січова, «старшинська»), що окрім військового вишколу дбали і про розвиток освітнього рівня особистості.

На зміну княжій дружині протягом XIV-XVI ст. утворюються нові військові організації (запорозьке, реєстрове та охотне козацтво), що формуються, незважаючи на втрату державності, на традиціях руського війська. Певною мірою вони відповідають і його давній структурі («старша» й «молодша» дружина і народне ополчення - вої).

Стосовно засобів ВФП у IX-XIV ст. та XVI-XVIII ст. слід відзначити зміну окремих зразків озброєння з поширенням пороху та вогнепальної зброї, що внесло суттєві корективи у зміст ВФП та методику навчання нових видів зброї, а також у тактику і стратегію ведення бойових дій.

Протягом XIV-XVI ст. певної трансформації зазнають змагальні форми реалізації ВФП воїнів. Зокрема таким змагальним формам реалізації військово-фізичної підготовки у IX-XIV ст., як «руські ігрища» у XVI-XVIII ст. відповідають народні змагання, а професійним лицарським турнірам IX-XIV ст. - козацькі змагання та поєдинки - герці XVI-XVIII ст.

1. Тимчак Я.В. Народні традиції військово-фізичної підготовки карпатських опришків // Рідна школа. -1997. - №12.-С. 14-16.

2. Тимчак Я.В. Традиції військово-фізичної підготовки в Україні (з найдавніших часів до кінця XIII століття) // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. Наук. зап. - Вип.3. - Рівне: Діва. - 1998.-С. 428-432.

3. Приступа Є.Н., Тимчак Я.В., Мазур Л.О. Зміст і форма військово-фізичної підготовки в Україні (з найдавніших часів до ХІІІ ст.) // Традиції фізичної культури в Україні: Зб.наук. статей.-К.:ІЗМН. -1997. - С. 35-44.

4. Тимчак Я.В. Військово-фізична підготовка в козацьких школах // Матеріали першої Всеукраїнської наукової конференції аспірантів галузі фізична культура і спорт «Молода спортивна наука України». - Львів: ЛДІФК, 1997. - С. 13-17.

5. Тимчак Я.В. Джерела військово-фізичного виховання українців (з найдавніших часів до кінця ХІІІ ст.) // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 50-річчю ЛДІФК «Освіта в галузі фізичної культури: стан, проблеми, перспективи».-Ч. 1. - Львів. -1996. - С. 69-72.

6. Тимчак Я.В. Історичне значення військово-фізичного виховання для самоствердження української нації // Матеріали міжнародної наукової конференції «Національна еліта та інтелектуальний потенціал України». - Львів. - 1996. - С. 97.

7. Тимчак Я.В. Особливості військово-фізичного виховання в Україні (з найдавніших часів до ХІІІ ст.) // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Спорт і національне відродження», присвяченої 120-літтю від дня народження професора Івана Боберського. - Ч. 1.-Львів. -1993. - С. 98-101.

8. Тимчак Я.В., Мазур Л.О. Розвиток фізичної культури в Україні: від змагальної діяльності до визвольних змагань // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Спорт і національне відродження», присвяченої 120-літтю від дня народження професора Івана Боберського. - Ч. 1.-Львів. -1993. - С. 136-140.

9. Приступа Є.Н., Мазур Л.О., Тимчак Я.В. Особливості військово-фізичного виховання в Україні за даними літописів // Тези Всеукраїнської науково-практичної конференції «Роль фізичної культури в здоровому способі життя.» - Ч. 1. - Львів. -1994. - С. 66-67.

10. Джунь В.В., Тимчак Я.В. Філософсько-культурологічний смисл впровадження української спортивної термінології // Тези звітної науково-практичної конференції викладачів інституту за 1993 рік «Фізична культура і спорт - важливий фактор виховання особистості та зміцнення здоров» я населення.» - Львів. -1994. - С. 16-18.

11. Тимчак Я.В Особливості військово-фізичного виховання в Україні (з найдавніших часів до кінця ХІІІ ст.) // Тези звітної науково-практичної конференції викладачів інституту за 1993 рік «Фізична культура і спорт - важливий фактор виховання особистості та зміцнення здоров» я населення.» - Львів. -1994. - С. 20-21.

Размещено на .ru