Військове будівництво в Україні періоду Центральної Ради - Автореферат

Відродження Збройних Сил України стало одним із вирішальних чинників зміцнення державницького напрямку в національно-визвольній. боротьбі українства. У боротьбі українського народу за відновлення державності йому належить провідна роль, бо він акумулював у собі яскраво виражений державницький характер, що посів чільне місце у всьому процесі державного відродження України, створенні національних Збройних Сил і захисті здобутої українським народом незалежності. Глибоке та всебічне її дослідження має важливе наукове значення: сприяє ґрунтовному вивченню національно-визвольної боротьби українського народу за незалежність, зясовує роль армії у її захисті, дає можливість простежити процес її формування, політичні чинники, що за ним стояли, підтверджує тяглість української військової та державницької традиції, спростовує усталені стереотипи, що мають місце в історичній науці в оцінках даної проблеми. Це був перший етап творення регулярних Збройних Сил України в процесі відродження її державності. Мета дисертаційної роботи - всебічно вивчити український військовий рух як каталізатор розгортання національно-визвольної боротьби за відновлення державності, будівництво Збройних Сил УНР та їх роль у становленні і захисті суверенітету України.Передусім це стосувалося оцінки місця армії у розгортанні революційного і національно-визвольного руху в Україні, українського військового руху, українсько-російської війни, національного військового будівництва, діяльності провідних українських політичних та військових діячів. Праці емігрантських істориків у порівнянні з дослідженнями радянської історіографії відзначалися більшою обєктивністю в оцінках діяльності Центральної Ради, а головне окремою ланкою виділяли військові аспекти її діяльності, формування Збройних Сил УНР, їх роль у становленні та захисті суверенітету України, ставлення до військового будівництва різноманітних політичних сил; діяльність провідних військових діячів. В наступних збірниках документи української військової проблематики майже цілком були вилучені, а інші добиралися тенденційно й відображали діяльність лише більшовицьких організацій серед військ, дислокованих в Україні, численні резолюції солдатських мітингів на їх підтримку. У другому розділі "Передумови та початки відродження Збройних Сил України" висвітлено початковий етап українського визвольного руху в частинах імперської армії, дислокованої в Україні весною 1917 р. та закладення підвалин національного військового будівництва. Обстоюючи концепцію федералізму, що передбачала за Україною право утримувати на своїй території військо, але не будувати і розпоряджатися ним самостійно, Центральна Рада в принципі негативно віднеслася до створення української регулярної армії.У державному відродженні України 1917-першої чверті 1918 рр. чільне місце посідав український військовий рух, який своєю масовістю, радикалізмом та організованістю вирішальним чином впливав на національно-державотворчі процеси, став каталізатором загальнонаціональної боротьби за відновлення незалежності України. Незважаючи на суперечливий, не позбавлений помилок процес військового будівництва 1917-першої чверті 1918 рр., можна констатувати, що Центральній Раді вдалося створити регулярну національну армію, яка відіграла провідну роль у становленні суверенної Української держави і взяла на себе функції її оборони. Військове будівництво в Україні з березня 1917 по квітень 1918 р. пройшло ряд етапів. Український військовий рух та військове будівництво опинилися в епіцентрі ідейної боротьби двох тенденцій в національному політичному проводі України - автономістської та самостійницької. Логіка українського військового руху обєктивно виштовхувала Україну за рамки автономного статусу, якого дотримувалася Центральна Рада, бо власні Збройні Сили ставили на порядок денний питання її суверенітету.

2. Основний зміст дисертації

У державному відродженні України 1917-першої чверті 1918 рр. чільне місце посідав український військовий рух, який своєю масовістю, радикалізмом та організованістю вирішальним чином впливав на національно-державотворчі процеси, став каталізатором загальнонаціональної боротьби за відновлення незалежності України.

Незважаючи на суперечливий, не позбавлений помилок процес військового будівництва 1917-першої чверті 1918 рр., можна констатувати, що Центральній Раді вдалося створити регулярну національну армію, яка відіграла провідну роль у становленні суверенної Української держави і взяла на себе функції її оборони. Захистивши її від знищення більшовицькою Росією, вона врятувала український визвольний рух та державне відродження від поразки на першому найвідповідальнішому етапі його становлення. Військове будівництво в Україні з березня 1917 по квітень 1918 р. пройшло ряд етапів.

Перший - березень-квітень 1917 р.- стихійне наростання української національно-визвольної боротьби у частинах російської імперської армії і відсутність спеціальних координуючих структур. формування українських Збройних Сил. Український військовий рух мав яскраве державницьке спрямування. Його наслідком стала поява українізованих військових формувань в рамках старої імперської армії та тилових частин на території України і перетворення їх в національно-територіальні, тобто в основи національної армії.

Другий - травень-червень 1917 р., коли створюються перші керівні національні армійські структури - Український Генеральний Військовий Комітет та Всеукраїнська Рада військових депутатів. Український військовий рух та військове будівництво опинилися в епіцентрі ідейної боротьби двох тенденцій в національному політичному проводі України - автономістської та самостійницької. Логіка українського військового руху обєктивно виштовхувала Україну за рамки автономного статусу, якого дотримувалася Центральна Рада, бо власні Збройні Сили ставили на порядок денний питання її суверенітету. Автономізм Центральної Ради став підґрунтям її антимілітаризму, що фатально вплинув на подальшу долю державного будівництва загалом.

У третьому етапі - липень-жовтень 1917 р. йде становлення українських військових структур. Глибока криза загальноросійських державних та військових органів влади змусила їх санкціонувати українізацію армії. Формування українських частин набрало легітимного характеру, що сприяло державному будівництву, яке проводила Центральна Рада. До її компетенції поступово переходила військова справа - найважливіший компонент державотворення.

Четвертий етап - листопад 1917-лютий 1918 рр. характеризувався стрімкою еволюцією військового будівництва від стихійних методів творення армії до появи власне національної державної військової політики. Центральна Рада відходить від концепції заміни постійної армії народною міліцією і ставить військове будівництво на грунт створення регулярної Української армії. Саме в даний період зявляються державні військові установи, що перебирають на себе функції організації й будівництва Збройних Сил. На зламі 1917-1918 рр. зявляється регулярна Армія УНР. Однак її сили та боєздатність виявилися недостатніми, щоб відбити агресію більшовицької Росії. Це стало наслідком невідповідності федералістської концепції державотворення, якої тривалий час дотримувалася Центральна Рада і реальними потребами України, що силою обставин стала суверенною державою й самостійно мала дбати про свою оборону. Не останню роль у послабленні Української армії відіграли грубі помилки в галузі військової політики: відсутність чіткої концепції військового будівництва, недовіра з боку державного керівництва до військових фахівців, політизація самого військового будівництва. Негативно впливала на армію непослідовність Центральної Ради у розвязанні наболілих соціальних питань, особливо аграрного, що найбільше хвилювало селянську за складом Українську армію.

Під впливом поразки у війні з більшовицькою Росією керівництво країни остаточно відійшло від антимілітаристського курсу.

Пятий етап припадає на період відновлення влади Центральної Ради в Україні - березень-квітень 1918 р. Його характерна риса - чітко окреслена тенденція на побудову боєздатної, достатньо чисельної регулярної армії. Стихійність, притаманна для попередніх етапів військового будівництва, була подолана. В УНР повним ходом йшла розбудова армії, але вже в умовах німецько-австрійської військової присутності. Це негативно впливало на весь процес військового і державного будівництва, що й врешті привело до насильного повалення 29 квітня 1918 р. республіканського режиму в Україні.

Створені в період Центральної Ради національні Збройні Сили й надалі продовжували займати чільне місце у боротьбі України за незалежність.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях

1. Армія Української Народної Республіки 1917-1918. Утворення та боротьба за державу. - Львів; Кальварія, 1997.- 15,12 др. а.

2. Національна революція 1917-1921 рр. Відновлення державності України // Курс лекцій з історії України та її державності. - Львів: Вид-во ДУЛП,1997.- З др. а.

3. Симон Петлюра і формування української військової доктрини // Вісник Державного університету "Львівська політехніка". Держава та армія. - 1998. - №344.- Вип. І. - С. 23-28.

4. Останній шанс. Другий зимовий похід Армії УНР // Варшавські українознавчі записки. - Варшава: Кафедра україністики Варшавського ун-ту, 1996. - Ч. 3.- С. 161-169.

5. Україна напередодні Першої світової війни // Історія України та її державності. - Львів: ДУЛП, 1995. - Ч. 2.- С. 68-87.

6. До історії створення полку ім. Б. Хмельницького у 1917 році // Вісник державного університету "Львівська політехніка". Держава та армія. - 1998.- №344.- С. 29-34.

7. Україна в роки Першої світової війни // Історія України та її державності. - Львів: ДУЛП. - Ч. 2.- С. 88-105.

8. Змарнована сила. Козацтво - то не тільки Запорозька Січ // Наука і суспільство. - №10-12.- С. 24-26.

9. Українська національна революція та її самореалізація в державотворчих процесах України 1917-1920 рр. // Українська державність: історія і сучасність. Матеріали наукової конференції. Січень 1993. - К., 1993. - С. 236-238.

10. Михайло Грушевський про місце збройних сил в державному будівництві України 1917-1918 рр. // До 130-річчя з дня народження М.С. Грушевського. Матеріали наукової конференції 29 червня 1996 р. - Львів; ДУЛП, 1996.- С. 11-12.

11. Нелегка дорога до порозуміння. До питання ґенези українсько-польського військово-політичного співробітництва 1917 - 1921 рр. - Львів: Українські технології,1997.- З др. а. (співавт.: Гудь Б.В.)

12. 3 історії боротьби Центральної Ради за відновлення української державності // Вісник Львівського політехнічного інституту. - Львів, 1992.-№268.- С. 3-17 (співавт.: Дещинський Л.Є.).

1З. Роль Брестського миру в становленні української державності // Вісник Львівського політехнічного інституту.-1992.-268.- С.18 - 23 (співавт.: Барановська Н.М.).

14. Розбудовуючи Українську державу, мусимо засвоїти уроки Центральної Ради // Розбудова держави. - 1993.- №7. - С. 21-29 (співавт.: Дещинський Л.Є.).

15. М. Грушевський і розробка зовнішньополітичної концепції України 1917 - 1918 рр.: теорія і практика // Михайло Грушевський і Західна Україна. Збірник наукових праць. - Львів; Світ,1995.- С.301-303 (співавт.: 3інкевич Л.).

16. З історії створення Збройних Сил Української Народної Республіки //Розбудова держави. - 1996. - №6. - С.5 0-55 (співавт.: Дещинський Л.).

17. Про ставлення Центральної Ради до ультиматуму Раднаркому у грудні 1917 р. // Вісник Державного університету "Львівська політехніка".- 1995.-№296.- С.55-62 (співавт.: Цубов Л.).

18. Загальнонаціональний визвольний рух українського народу за відновлення своєї державності (лютий 1917-березень 1921 рр.). / Бібліографічний покажчик /.- Львів: ДУЛП,1992. -25 с.