Вікові особливості переносності та ефективності бета-адреноблокаторів у хворих із застійною серцевою недостатності - Автореферат

Встановлено, що захворюваність на ХСН залежить від віку і зростає від одного у віці 50 - 59 років до десяти відсотків у віці 80 - 89 років [Kannel W.B., 2000]. У кількох великих рандомізованих дослідженнях, здійснених у другій половині 90-х років (MERIT-HF, 1999; CIBIS II, 1998; COPERNICUS, 2000), доведена здатність селективних b-АБ бісопрололу, метопрололу і карведилолу попереджати виникнення декомпенсації кровообігу, поліпшувати функціональний стан лівого шлуночка (ЛШ) та перспективи виживання хворих з ХСН ішемічної та неішемічної етіології. Мета дослідження полягала в оптимізації застосування селективних в-АБ метопрололу і бісопрололу у хворих з помірною і тяжкою ХСН ішемічного та неішемічного походження на основі вивчення особливостей їх переносності та ефективності, залежно від віку та наявності фібриляції передсердь (ФП). Визначити та порівняти динаміку показників гемодинаміки, асоційованої зі станом здоровя якості життя, морфофункціональних показників лівого шлуночка та вмісту катехоламінів на фоні застосування метопрололу і бісопрололу у хворих з ХСН ішемічного та неішемічного походження. Оцінити динаміку показників гемодинаміки, асоційованої зі станом здоровя якості життя, морфофункціональних показників лівого шлуночка та вмісту катехоламінів на фоні застосування метопрололу у хворих з помірною і тяжкою ХСН залежно від віку.Через розвиток побічних ефектів у період до трьох місяців з дослідження вибуло 9 (12,1 %) пацієнтів, у період з 3-х до 6-ти місяців - 7 (11,2 %) (p>0,05), з 6 до 12 місяців - 4 (7,5 %) (p<0,05). Через 3 місяці терапії відмічено 33 (44,5 %) випадків розвитку побічних ефектів, які сповільнювали титрування метопрололу, в період з 3 до 6 місяців - 15 (24,1 %) (p<0,001), в період з 6 до 12 місяців - 7 (13,2 %) (p<0,001). Залежно від досягнутої дози метопрололу після трьох місяців титрування, визначилися дві підгрупи пацієнтів: А - пацієнти, які досягли доз 75 - 100 мг на добу, Б - пацієнти, у яких середня добова доза була меншою від 75 мг на добу. Протягом перших 3 місяців бісопролол відмінили в 7 (12,7 %) пацієнтів, через 6 місяців - в 5 (10,8 %) пацієнтів (p>0,05), через 12 місяців - у 2 (5,1 %) пацієнтів (p<0,001). Протягом 12 місяців КДО зменшився у хворих з ДКМП на 12,2 ± 2,0 % (р<0,01), у хворих з ІХС - на 11,9 ± 2,2 % (р<0,01); КСО у хворих з ДКМП - на 18,4 ± 2,3 % (р<0,001), у хворих з ІХС - на 19,2 ± 2,5 % (р<0,01); ІММЛШ у хворих з ДКМП - на 15,3 ± 2,0 % (р<0,05); у хворих з ІХС - на 13,6 ± 2,2 % (р<0,05).Дисертація містить нове вирішення актуальної задачі кардіології - оптимізація застосування селективних b-адреноблокаторів метопрололу тартрату і бісопрололу у хворих з помірною і тяжкою ХСН, залежно від віку, на основі оцінки їх переносності та ефективності в умовах тривалого лікування. Переносність метопрололу і бісопрололу, а також швидкість досягнення цільових доз у пацієнтів з ХСН III - IV функціональних класів NYHA залежать від віку. Пацієнти з помірною і тяжкою ХСН похилого віку швидше досягають цільових доз при застосуванні бісопрололу, ніж метопрололу. Переносність метопрололу і бісопрололу пацієнтами з ХСН усіх вікових груп залежить від початкових рівнів систолічного і діастолічного артеріального тиску, початкового рівня норадреналіну в сироватці крові. У пацієнтів, які досягли цільових та наближених до цільових доз в-АБ, більш вираженими були позитивні зміни клінічних показників, стану гемодинаміки, систолічної функції лівого шлуночка, вмісту норадреналіну в сироватці крові.

Переносність і ефективність тривалого лікування метопрололом. Групу метопрололу склали 74 хворих, віком від 38 до 75 років, в середньому 57,2 ± 9,4 року. У 31 (41,9 %) хворих причиною ХСН була ДКМП, у 43 (58,1 %) хворих - ІХС. Через 3 місяці середня добова доза метопрололу у 62 хворих досягла 72,3 ± 16,2 мг. У 32 (51,6 %) пацієнтів досягнута доза становила 100 мг, у 5 (8,1 %) - 75 мг. У 25 (40,3 %) пацієнтів середня добова доза була менше 75 мг. Через 6 місяців середня добова доза препарату у 53 хворих становила в середньому 81,3 ± 15,0 мг. Доза 150 мг була досягнута лише у 2 (3,7 %), 100 мг - у 29 (54,7 %), 75 мг - у 5 (9,4 %) пацієнтів. У 17 (32,0 %) пацієнтів середня добова доза була менше 75 мг. Через 12 місяців середня доза метопрололу у 43 хворих становила 76,4 ± 16,2 мг. 20 (46,5 %) пацієнтів продовжували терапію метопрололом в дозі 100 мг, 1 (2,3 %) - 150 мг, 5 (11,6 %) - 75 мг. У 17 (39,5 %) доза метопрололу була меншою 75 мг.

Найчастішими побічними ефектами на фоні застосування метопрололу були гіпотензія, брадикардія, посилення ХСН. Залежно від ступеня вираженості вони зумовлювали або сповільнення титрування або відміну препарату. Через розвиток побічних ефектів у період до трьох місяців з дослідження вибуло 9 (12,1 %) пацієнтів, у період з 3-х до 6-ти місяців - 7 (11,2 %) (p>0,05), з 6 до 12 місяців - 4 (7,5 %) (p<0,05). Через 3 місяці терапії відмічено 33 (44,5 %) випадків розвитку побічних ефектів, які сповільнювали титрування метопрололу, в період з 3 до 6 місяців - 15 (24,1 %) (p<0,001), в період з 6 до 12 місяців - 7 (13,2 %) (p<0,001). За період спостереження померли 7 пацієнтів, 4 вибули через немедичні причини.

Таким чином, переносність терапії метопрололом залежала від тривалості часу титрування. З продовженням цього періоду збільшується кількість пацієнтів, які досягають цільових доз і зменшується кількість побічних подій.

Залежно від досягнутої дози метопрололу після трьох місяців титрування, визначилися дві підгрупи пацієнтів: А - пацієнти, які досягли доз 75 - 100 мг на добу, Б - пацієнти, у яких середня добова доза була меншою від 75 мг на добу. Виявлено, що у пацієнтів підгрупи А були вищими рівні систолічного і діастолічного (АТД) артеріального тиску. У пацієнтів підгрупи А початковий рівень АТС становив 134,6 ± 3,4 мм. рт. ст., у пацієнтів підгрупи Б - 119,5 ± 2,8 мм. рт. ст. (p0,05).

Таким чином, імовірними предикторами переносності метопрололу є вихідний рівень артеріального тиску та НА в сироватці крові, а ефективність терапії залежить від досягнутої середньодобової дози препарату.

Лікування метопрололом забезпечувало покращання клінічного стану хворих незалежно від походження ХСН. Відмічено збільшення частки пацієнтів із меншим ФК ХСН, зменшення середньотижневої дози фуросеміду. Загальний індекс АСЗЯЖ у хворих з ДКМП зменшився протягом 12 місяців на 44,7 ± 2,4 % (р<0,001); у хворих з ІХС на 43,0 ± 3,2 % (р<0,001). ДШХ протягом спостереження зросла у хворих з ДКМП на 56,0 ± 3,8 % (р<0,001), у хворих з ІХС - на 53,0 ± 3,6 % (р<0,001). Через 6 місяців лікування спостерігали зниження ЧСС наприкінці визначення ДШХ та в спокої незалежно від етіології ХСН. Рівень АТС достовірно знижувався через 6 місяців у пацієнтів з ішемічною ХСН.

Різниці зміни показників кардіогемодинаміки залежно від походження ХСН не виявлено. Достовірну зміну показників відмічено через 6 місяців терапії. КДО ЛШ зменшився протягом спостереження у хворих з ДКМП на 13,4 ± 1,5 % (р<0,001); у хворих з ІХС - на 12,8 ± 1,8 % (р<0,001). КСО зменшилось протягом 12 місяців лікування у хворих з ДКМП на 20,3 ± 1,6 % (р<0,001), у хворих з ІХС - на 19,9 ± 1,4 % (р<0,001). УО зріс в групі ДКМП на 16,1 ± 1,4 % (р<0,001), в групі ІХС - на 17,0 ± 1,6 % (р<0,001). ІММЛШ зменшився у хворих з ДКМП за 12 місяців лікування на 14,8 ± 2,4 % (р<0,05), у хворих з ІХС - на 13,6 ± 1,6 % (р<0,05). ФВ зросла в групі з ДКМП на 31,1 ± 1,6 % (р<0,001), в групі ІХС - на 27,8 ± 1,4 % (р<0,01).

Зміни рівнів катехоламінів зауважили незалежно від походження ХСН: через 3 місяці НА зменшився на 15,9 ± 1,6 % (р<0,001), А - на 19,8 ± 2,3 % (р<0,01), через 6 місяців - на 25,2 ± 2,0 % (р<0,001) та 25,3 ± 2,4 % (р<0,01). Наприкінці спостереження рівень катехоламінів крові дещо підвищився, але, порівняно з вихідним, залишався достовірно нижчим: НА - на 18,8 ± 2,6 % (р<0,001), А - на 19,4 ± 2,8 % (р<0,05).

Таким чином, незалежно від етіології ХСН, метопролол позитивно впливав на клінічний стан, систолічну функцію, нейрогуморальний профіль. Подібно до інших досліджень [Л.Г. Воронков, Л.П. Паращенюк та співавт., 1997, О.М. Корж, С.З. Лурьє, 2000], тривала терапія метопрололом забезпечувала покращання якості життя, систолічної функції, зниження рівнів катехоламінів у пацієнтів з ХСН.

Переносність і ефективність тривалого лікування бісопрололом. В групу бісопрололу ввійшли 55 хворих віком 38-74 роки, в середньому 58,2 ± 4,2 року. Причиною ХСН у 22 (40,0 %) хворих була ДКМП, у 33 (60,0 %) - ІХС.

Через 3 місяці середня добова доза у 46 хворих становила 7,5 ± 1,8 мг. 24 (52,1 %) пацієнтів досягли цільової дози 10,0 мг, 5 (10,8 %) - 7,5 мг. У 17 (36,9 %) пацієнтів середня добова доза була менше 7,5 мг. Через 6 місяців середня добова доза у 39 хворих становила 8,39 ± 1,6 мг. 27 (69,2 %) пацієнти одержували 10,0 мг, 2 (5,1 %) - 7,5 мг. У 10 (25,6 %) пацієнтів середня добова доза була меншою 7,5 мг. Через 12 місяців терапії середньодобова доза у 35 хворих становила 8,5 ± 1,4 мг. 25 (71,4 %) пацієнтів досягли дози 10,0 мг, 2 (5,7 %) - 7,5 мг. У 8 (22,8 %) пацієнтів середньодобова доза була меншою 7,5 мг.

Протягом перших 3 місяців бісопролол відмінили в 7 (12,7 %) пацієнтів, через 6 місяців - в 5 (10,8 %) пацієнтів (p>0,05), через 12 місяців - у 2 (5,1 %) пацієнтів (p<0,001). Виникнення побічних ефектів, які сповільнювали титрування, зареєстровано в період до 3 місяців 22 (40,0 %) випадки, 3 - 6 місяців - 11 (23,9 %) (p<0,05), 6 - 12 місяців - 5 (12,8 %) (p<0,001). За період спостереження в групі бісопрололу померло 5 пацієнтів. 1 пацієнт вибув з немедичних причин.

Отже, переносність терапії бісопрололом залежала від тривалості періоду титрування. Збільшення періоду титрування до 6 місяців полегшувало досягнення цільової дози препарату і дозволяло зменшити частоту побічних ефектів.

Залежно від досягнутої через 3 місяці дози бісопрололу, всіх пацієнтів ретроспективно поділили на дві підгрупи: А - пацієнти, в яких доза становила 7,5 - 10 мг, Б - хворі, у яких середня доза була менше 7,5 мг. На початок спостереження у пацієнтів підгрупи А були вищими рівні АТС і АТД (р<0,05), нижчий рівень НА (р<0,05) порівняно з пацієнтами підгрупи Б. При порівнянні динаміки показників залежно від досягнутої дози бісопрололу виявлено кращий вплив на клінічний стан, показники гемодинаміки, систолічної функції та нейрогуморальний профіль у пацієнтів, які досягли більших середньодобових доз. Так, зменшення ЧСС у спокої у пацієнтів підгрупи А було більшим порівняно з підгрупою Б через 3 місяці на 14,6 % (p<0,001), через 6 місяців - на 9,8 % (p<0,05), через 12 місяців - на 12,1 % (p<0,01).

Таким чином, імовірними предикторами переносності бісопрололу є вихідний рівень артеріального тиску та НА в сироватці крові, а ефективність терапії залежить від досягнутої середньодобової дози препарату.

Вплив лікування бісопрололом на клінічний стан не залежав від походження ХСН. Із продовженням тривалості лікування відмічається збільшення частки пацієнтів із меншим ФК ХСН, зменшується середньотижнева доза фуросеміду. Загальний індекс АСЗЯЖ в загальній групі за весь період спостереження зменшився з 83,8 ± 6,6 до 47,8 ± 4,0 балу, тобто на 42,9 ± 2,8 % (р<0,001). ДШХ в загальній групі зросла з 210,4 ± 8,2 м до 355,8 ± 11,6 м, на 69,1 ± 4,0 % (р<0,001). Достовірне зменшення ЧСС, після проведення проби та в спокої відмічено через 6 місяців терапії незалежно від походження ХСН. ЧСС у спокої через 12 місяців лікування у хворих з ДКМП зменшилась на 29,5 ± 2,6 % (р<0,01), у хворих з ІХС - на 29,0 ± 2,0% (р<0,01).

Динаміка морфофункціональних показників та систолічної функції ЛШ не залежала від походження ХСН. Достовірну зміну показників відмічено через 6 місяців лікування. Протягом 12 місяців КДО зменшився у хворих з ДКМП на 12,2 ± 2,0 % (р<0,01), у хворих з ІХС - на 11,9 ± 2,2 % (р<0,01); КСО у хворих з ДКМП - на 18,4 ± 2,3 % (р<0,001), у хворих з ІХС - на 19,2 ± 2,5 % (р<0,01); ІММЛШ у хворих з ДКМП - на 15,3 ± 2,0 % (р<0,05); у хворих з ІХС - на 13,6 ± 2,2 % (р<0,05). УО через 12 місяців зріс у хворих з ДКМП на 14,2 ± 2,4 % (р<0,01), у хворих з ІХС- на 18,7 ± 2,2 % (р<0,01); ФВ зросла у хворих з ДКМП - на 32,6 ± 2,4 % (р<0,01), у хворих з ІХС - на 30,8± 2,2 % (р<0,01).

На початку терапії рівень катехоламінів був підвищеним і склав: НА - 341,3 ± 8,6 пг/мл, А - 135,8 ± 8,8 пг/мл. Через 3 місяці терапії бісопрололом незалежно від походження ХСН відмічено зниження НА на 15,5 ± 1,8 % (р<0,001), А - на 22,6 ± 1,9 % (р<0,05), через 6 місяців НА - на 25,1 ± 2,0 % (p<0,001), А - до 103,5 ± 8,4 пг/мл - на 23,7 ± 2,0 % (p<0,05) в порівнянні з початковим рівнем. Продовження терапії до 12-ти місяців мало впливало на рівень катехоламінів.

Дані про позитивні фармакодинамічні ефекти бісопрололу у пацієнтів похилого віку при тривалій терапії узгоджуються з результатами, отриманими іншими дослідниками [М.Г. Глезер, К.Е. Соболєв, та співавт., 2002].

Порівняльний аналіз переносності і ефективності довготривалої терапії метопрололом залежно від віку. В групу молодого віку ввійшло 16 хворих віком до 44 років. У 12 (75,0 %) хворих причиною ХСН була ДКМП, у 4 (25,0 %) хворих - ІХС. В групу середнього віку ввійшло 26 пацієнтів віком 45 - 59 років. У 14 (53,8 %) хворих причиною ХСН була ДКМП, у 12 (46,2 %) хворих - ІХС. В групу похилого віку ввійшло 32 пацієнти віком 60 - 74 роки. У 5 (15,6 %) хворих причиною ХСН була ДКМП, у 27 (84,4 %) хворих - ІХС. До призначення в-АБ показники переносності фізичного навантаження (зменшення ДШХ та збільшення ЧСС після закінчення навантаження), а також погіршення АСЗЯЖ були подібними у всіх вікових групах. Порівняно з групою хворих молодого віку, у пацієнтів похилого віку ФВ була нижчою (р<0,05), вищими - ІММЛШ (р<0,05), рівень НА (р<0,01) та А (p<0,01) в сироватці крові. Наприкінці тримісячного періоду титрування цільових доз метопрололу досягли 10 (62,5 %) і 14 (63,6 %) пацієнтів відповідно в групах хворих молодого і середнього віку, 8 (33,3 %) пацієнтів - в групі хворих похилого віку (p<0,05). Із продовженням терапії збільшувалась кількість пацієнтів, які досягають цільових доз, а також середньодобові дози препарату.

Частота побічних ефектів, які перешкоджали збільшенню дози препарату, а також кількість випадків відміни метопрололу достовірно не відрізнялася в усіх вікових групах. При продовження терапії відмічено зменшення відносної частоти виникнення побічних подій, а також відміни препарату.

У всіх вікових групах був достовірно вищим був рівень АТС і АТД, нижчим рівень НА у пацієнтів з підгрупи А (пацієнти, що досягли середньодобових доз метопрололу 75 - 100 мг), порівняно з підгрупою Б (пацієнти, у яких середньодобова доза метопрололу була меншою від 75 мг). Досягнення цільових доз препарату асоціювалося з більш вираженою позитивною динамікою показників клініко-функціонального стану хворих з ХСН.

Призначення метопрололу у доповнення до базисних терапевтичних засобів вже через 3 місяці терапії забезпечувало покращання клінічного стану хворих всіх вікових груп. У пацієнтів похилого віку порівняно з групою молодого віку загальний індекс АСЗЯЖ був достовірно вищим через 3, 6 та 12 місяців спостереження у пацієнтів похилого віку, порівняно з групою молодого віку. Була менш виражена динаміка цього показника через 3 та 6 місяців лікування в даній групі: через 3 місяці на 7,3 % (p<0,05), через 6 місяців - на 13,2 % (p<0,01). Також в групі похилого віку була меншою ДШХ через 3, 6 і 12 місяців спостереження в порівнянні з групою молодого віку, і нижчим її приріст: через 6 місяців - на 18,7 % (p<0,001), через 12 місяців - на 15,5 % (p<0,05). Зменшення ЧСС після навантаження відмічено у всіх вікових групах через 6 місяців терапії.

Зниження ЧСС у спокої відмічено у всіх вікових групах: у пацієнтів молодого віку - через 3 місяці терапії, у пацієнтів середнього і похилого віку - через 6 місяців. У пацієнтів похилого віку АТС був достовірно вищим порівняно з групою молодого віку (p<0,05). Через 6 місяці лікування АТС достовірно зменшувався в групі пацієнтів середнього і похилого віку.

Показники кардіогемодинаміки достовірно змінювалися через 6 місяців терапії у пацієнтів всіх вікових груп. Зниження рівня катехоламінів зауважили вже через 3 місяці. За весь період спостереження рівень катехоламінів був достовірно вищим у пацієнтів похилого віку в порівнянні з групою молодого віку. Різниці динаміки показників кардіогемодинаміки та нейрогуморального профілю залежно від віку хворих виявлено не було.

Переносність та ефективність метопрололу у пацієнтів з помірною та тяжкою серцевою недостатністю із синусовим ритмом і фібриляцією передсердь. Обстежено 74 хворих, з них у 43 (58,1 %) діагностовано синусовий ритм (підгрупа А), у 31 (41,9 %) - ФП (підгрупа Б). Серед обстежених підгрупи А було 11 (25,5 %) хворих молодого віку, 17 (39,5 %) - середнього віку, 15 (34,8 %) - похилого віку; серед обстежених підгрупи Б було 5 (16,1 %), 9 (29,0 %), 17 (54,8 %) пацієнтів відповідних вікових груп. У хворих з ФП була вищою ЧСС в спокої (р<0,05), та наприкінці визначення ДШХ (р<0,05), більші розміри лівого передсердя (p<0,001), порівняно з пацієнтами із збереженим СР, більша середня добова доза дигоксину (p<0,01). Показники ДШХ та АСЗЯЖ були подібними у хворих із СР і ФП.

Через 3 місяці титрування дози 100 мг досягли 17 (48,5 %) пацієнтів з підгрупи А і 15 (55,5 %) - підгрупи Б (р>0,05), через 6 місяців, відповідно, 16 (57,1 %) і 15 (60,0 %) (p>0,05). Середня добова доза метопрололу через 3 місяці лікування в підгрупі А склала 70,0 ± 15,4 мг, в підгрупі Б - 75,4 ± 16,6 мг (p>0,05), через 6 місяців, відповідно, 80,0 ± 16,0 мг та 82,0 ± 14,8 мг (p>0,05), через 12 місяців 75,5 ± 14,8 мг та 77,5 ± 11,3 мг (p>0,05). Побічні події найбільше виникали протягом перших трьох місяців лікування.

Таким чином, переносність терапії метопрололом була задовільною у пацієнтів обох підгруп. Кількість пацієнтів, які досягали цільових доз метопрололу, величина середньодобової дози не залежали від фонового ритму серця.

Динаміка АСЗЯЖ не залежала від фонового ритму серця. Приріст ДШХ був більш вираженим у пацієнтів із ФП: через 3 місяці на 15,3 % (p<0,05), через 6 місяців - на 18,6 % (p<0,05), через 12 місяців - на 17,7 % (p<0,05). Приріст ДШХ супроводжувався зменшенням ЧСС наприкінці навантаження, що було більш виражене у пацієнтів із ФП: через 3 місяці на 9,5 % (p<0,01), через 6 місяців - на 7,4 % (p<0,05), через 12 місяців - на 14,6 % (p<0,01). Отримані результати можна пояснити більш виразною початковою тахікардією в групі ФП.

Зменшення ЧСС спокої через 3 місяці було подібним в обох групах, в подальшому було більш виражене у пацієнтів із ФП: через 6 місяців - на 9,8 % (р<0,05), через 12 місяців - на 7,9 % (р<0,05). Динаміка АТС та АТД залежно від фонового риму серця істотно не відрізнялася.

Не встановлено істотної різниці впливу метопрололу на морфофункціональні показники ЛШ та нейрогуморальний профіль залежно від фонового ритму серця.

Таким чином, ФП у хворих з ХСН не перешкоджала досягненню цільових доз метопрололу. Терапія метопрололом забезпечувала покращання функціонального стану, переносності фізичного навантаження, якості життя, зниження рівня катехоламінів у крові. Виразність цих ефектів достовірно не відрізнялася від такої в пацієнтів із СР.

Переносність та ефективність метопрололу і бісопрололу у хворих з хронічною серцевою недостатністю залежно від віку. Загальна кількість пацієнтів, в яких досягли цільових доз метопрололу і бісопрололу, достовірно не відрізнялася і відповідно через 3 місяці склала 32 (51,6 %) і 24 (52,1 %), через 6 місяців - 31 (58,4 %) і 27 (69,2 %) пацієнтів; відповідно, збільшились середньодобові дози препаратів. У пацієнтів похилого віку цільові дози швидше досягалися при застосуванні бісопрололу (табл. 1).

Таблиця 1 Досягнуті цільові дози b-адреноблокаторів у хворих з ХСН залежно від віку

Період лікування 3 місяці 6 місяців 12 місяців

абс.%абс.%абс.%

До 44 роківМетопролол1062,51066,6763,3

Бісопролол758,3872,7872,7

45-59 роківМетопролол1463,61270,5857,1

Бісопролол1055,51173,3866,6

60-74 рокиМетопролол833,3942,8633,3*

Бісопролол743,7861,5975,0^

^ - р<0,05 - різниця достовірна порівняно з групою метопрололу; * - p<0,05 - різниця достовірна порівняно з групою молодого віку.

Очевидно цей феномен повязаний з більшою селективністю і, відповідно, меншою імовірністю побічних ефектів, які сповільнюють титрування бісопрололу, порівняно з метопрололом.

Частота побічних ефектів, які перешкоджали титруванню в-АБ, та призводили до їх відміни була подібною в обох групах. Протягом перших 3 місяців метопролол відмінили в 9 (12,1 %) пацієнтів, бісопролол - в 7 (12,7 %), в період з 3 до 6 місяців - 7 (11,2 %) і 5 (10,8 %) випадків, в період з 6 до 12 місяців - 4 (7,5 %) і 2 (5,1 %). Тобто, в нашому дослідженні частота відміни препаратів не перевищувала таку, що відмічено у великих рандомізованих дослідженнях [Port J.D., Bristow M., 1998; Gilbert E., Anderson J., 1990].

Під впливом лікування метопрололом і бісопрололом спостерігали покращання клінічного стану незалежно від обраного препарату. Відмічено кращий вплив бісопрололу на динаміку ДШХ. Через 3 місяці приріст ДШХ в групі метопрололу та бісопрололу був подібним. При продовженні терапії в групі бісопрололу приріст ДШХ був більш вираженим в порівнянні з метопрололом на 9,1 % (р<0,05) через 6 місяців та на 14,6 % (р<0,05) через 12 місяців.

Достовірної різниці динаміки показників гемодинаміки, систолічної функції та нейрогуморального профілю залежно від обраного препарату не виявлено. Отже, застосування метопрололу і бісопрололу у пацієнтів із помірною і тяжкою ХСН характеризується доброю переносністю, позитивним впливом на клініко-гемодинамічні показники і нейрогуморальний профіль.Дисертація містить нове вирішення актуальної задачі кардіології - оптимізація застосування селективних b-адреноблокаторів метопрололу тартрату і бісопрололу у хворих з помірною і тяжкою ХСН, залежно від віку, на основі оцінки їх переносності та ефективності в умовах тривалого лікування.

1. Переносність метопрололу і бісопрололу, а також швидкість досягнення цільових доз у пацієнтів з ХСН III - IV функціональних класів NYHA залежать від віку. Протягом тримісячного періоду титрування цільові дози метопрололу рідше досягалися в групі хворих з ХСН похилого віку. Пацієнти з помірною і тяжкою ХСН похилого віку швидше досягають цільових доз при застосуванні бісопрололу, ніж метопрололу.

2. Переносність метопрололу і бісопрололу пацієнтами з ХСН усіх вікових груп залежить від початкових рівнів систолічного і діастолічного артеріального тиску, початкового рівня норадреналіну в сироватці крові. Досягнення цільових та наближених до цільових доз в-АБ асоціювалося з вищим рівнем артеріального тиску, нижчим рівнем норадреналіну.

3. Ефективність метопрололу і бісопрололу у пацієнтів з помірною і тяжкою ХСН у всіх вікових групах залежала від досягнутої середньодобової дози препарату. У пацієнтів, які досягли цільових та наближених до цільових доз в-АБ, більш вираженими були позитивні зміни клінічних показників, стану гемодинаміки, систолічної функції лівого шлуночка, вмісту норадреналіну в сироватці крові.

4. Клініко-гемодинамічні ефекти в-АБ не залежали від ішемічного чи неішемічного походження ХСН. Достовірної різниці динаміки показників клінічного стану, насосної функції лівого шлуночка, рівнів катехоламінів під впливом терапії в-АБ залежно від етіології ХСН не виявлено.

5. Незалежно від віку пацієнтів, застосування метопрололу дозволяло покращити систолічну функцію серця, збільшити дистанцію 6-хвилинної ходьби, покращити асоційовану із станом здоровя якість життя, зменшити рівні катехоламінів у сироватці крові. Покращання АСЗЯЖ та зростання ДШХ відбувалося повільніше у хворих похилого віку.

6. Наявність ФП не перешкоджає досягненню цільових доз метопрололу і не спричиняє збільшення частоти побічних ефектів. Терапія метопрололом хворих із ХСН і ФП забезпечувала поліпшення клінічного стану хворих, якості життя, систолічної функції серця, зниження рівня катехоламінів. Виразність цих ефектів достовірно не відрізнялася від таких у пацієнтів із збереженим синусовим ритмом.

7. При порівнянні ефективності метопрололу і бісопрололу у хворих із ХСН III - IV функціональних класів достовірної різниці динаміки показників гемодинаміки, асоційованої зі станом здоровя якості життя, морфофункціональних показників лівого шлуночка та вмісту катехоламінів не виявлено. Порівняно з метопрололом, лікування бісопрололом дозволяло відчутніше збільшити дистанцію 6-хвилинної ходьби. Приріст дистанції 6-хвилинної ходьби через 3 місяці в групі бісопрололу був на 5,5 % (p>0,05) більшим, порівняно з застосуванням метопрололу. При подальшому лікуванні в групі бісопрололу приріст ДШХ був більш вираженим на 9,1 % (р<0,05) через 6 місяців та на 14,6 % (р<0,05) через 12 місяців, порівняно з групою метопрололу.

Практичні рекомендації

1. Найбільш стійка стабілізація стану хворих з ХСН досягається у випадку досягнення таких доз в-АБ: метопрололу - 75 - 150 мг, бісопрололу - 7,5 - 10 мг на добу.

2. У пацієнтів похилого віку з тяжкою ХСН титрування до цільової дози в-АБ здійснюється повільніше, ніж у пацієнтів молодого і середнього віку; цільової дози можна швидше досягнути при призначенні бісопрололу, ніж метопрололу.

3. У пацієнтів з помірною і тяжкою ХСН титрування в-АБ до цільових доз може тривати до 6 місяців.

4. Бісопролол або метопролол в поєднанні з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту, дигоксином, сечогінними препаратами показані хворим з помірною та тяжкою серцевою недостатністю і фібриляцією передсердь.

1. Кітура О.Є., Жарінов О.Й. Вікові особливості переносимості та ефективності метопрололу у хворих із хронічною серцевою недостатністю // Український кардіологічний журнал. - 2003. - №4. - С. 71-76. (Дисертант проводила аналіз літературних даних, обстеження хворих, статистичну обробку матеріалу).

2. Кітура О.Є. Вікові аспекти хронічної серцевої недостатності // Актуальні проблеми сучасної медицини. - 2003. - Т. 3, Випуск 1(5). - С.47-51.

3. Жарінов О.Й., Кітура О.Є. Переносність та ефективність метопрололу у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю залежно від наявності фібриляції передсердь // Серце і судини. - 2004. - №1. - С. 81-87. (Дисертант проводила аналіз літературних даних, набір та статистичну обробку клінічного матеріалу).

4. Жарінов О.Й., Кітура О.Є. Переносність та клініко-фармакодинамічні ефекти бісопрололу у хворих з хронічною серцевою недостатністю // Український кардіологічний журнал. - 2004. - №3. - С. 52-59. (Дисертант здійснювала аналіз літературних даних, обстеження хворих, статистичну обробку матеріалу).

5. Жарінов О.Й., Кітура О.Є. Переносність та ефективність метопрололу і бісопрололу у хворих з хронічною серцевою недостатністю залежно від віку // Запорожский медицинский журнал. - 2003. - Т. 1, №6. - С. 10-14. (Дисертант проводила аналіз літературних даних, обстеження хворих, статистичну обробку матеріалу).

6. Жаринов О.И., Волченко Г.В., Китура О.Е. Эффекты метопролола у больных с хронической сердечной недостаточностью: зависимость от дозы и длительности применения препарата // Український кардіологічний журнал. - 2002. - №3. - С. 53-56. (Дисертант здійснила обстеження всіх хворих).

7. Модификация качества жизни как возможный критерий оценки эффективности метопролола у больных с хронической сердечной недостаточностью / В.А. Бобров, О.И. Жаринов, Г.В. Волченко, О.Е. Китура // Український кардіологічний журнал. - 2001. - №4. - С. 80-84.(Дисертант здійснила обстеження всіх хворих).

8. Эффекты блокатора b-адренорецепторов бисопролола у больных с тяжелой сердечной недостаточностью: переносимость, влияние на вегетативную регуляцию сердечного ритма и качество жизни / В.А. Бобров, О.И. Жаринов, Г.В. Волченко, О.Е. Китура // Український терапевтичний журнал. - 2001. - Т. 3, №2. - С. 38-42. (Дисертант здійснила обстеження всіх хворих).

9. Бобров В.А., Волченко Г.В., Китура О.Е. Миокардиальная дисфункция и потенциальные возможности блокаторов b-адренорецепторов в лечении больных с сердечной недостаточностью // Український терапевтичний журнал. - 2001. - Т. 3, №1. - С. 34-39. (Дисертант проводила аналіз літературних даних).

10. Переносимость и клинико-функциональные критерии эффективности метопролола (эгилока) у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью / В.А. Бобров, О.И. Жаринов, Г.В. Волченко, О.Е. Китура // Український кардіологічний журнал. - 2001. - №1. - С. 39-44. (Дисертант здійснила обстеження всіх хворих).

11. Волченко Г.В., Китура О.Е. Дозозависимые эффекты метопролола у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью // Матеріали обєднаного пленуму правлінь українських наукових товариств кардіологів, ревматологів та кардіохірургів з міжнародною участю. “Серцева недостатність - сучасний стан проблеми”. Тези доповідей. - Київ, 2002. - С. 38-39. (Дисертант здійснила обстеження всіх хворих).

12. Бобров В.А., Жаринов О.И., Волченко Г.В., Китура О.Е., Китура Е.М. Качество жизни больных с сердечной недостаточностью при стандартной терапии на фоне применения метопролола // Материалы научных трудов республиканской научно-практической конференции “Роль первичной и вторичной профилактики основных терапевтических заболеваний в улучшении качества жизни”. Тезисы. - Харьков 19-20 апреля 2001 г. - С. 12-13. (Дисертант здійснила обстеження всіх хворих).

13. Волченко Г.В., Жаринов О.И., Китура О.Е. Эффекты b-адреноблокатора бисопролола у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью. Материалы республиканской научно-практической конференции молодых ученых “Достижения и перспективы развития терапии в канун ХХІ века”. Тезисы. - Харьков, 2000 г. - С. 15-16. (Дисертант здійснила обстеження всіх хворих).

14. Жаринов О.И., Волченко Г.В., Китура О.Е., Вакуленко К.Е., Шкляренко В.М. Клинико-функциональные эффекты метопролола у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью // Матеріали Української науково-практичної конференції “Сучасні проблеми кардіології та ревматології - від гіпотез до фактів”. Тези наукових доповідей. - Київ 2001. - С. 186. (Дисертант проводила обстеження хворих).

15. Воробйов Є.О., Кітура О.Є. Терапія в-адреноблокаторами серцевої недостатності ішемічного походження: вплив на якість життя, систолічну функцію // Матеріали пленуму правління українського наукового товариства кардіологів “Атеросклероз і ішемічна хвороба серця: сучасний стан проблеми. Артеріальна гіпертензія як фактор ризику ІХС; профілактика ускладнень”. - Київ, 2003. - С. 43-44. (Дисертант проводила аналіз літературних даних, обстеження хворих, статистичну обробку та аналіз матеріалу).

16. Кітура О.Є., Жарінов О.Й. Переносність та клініко-фармакодинамічні ефекти метопрололу у хворих з хронічною серцевою недостатністю // Матеріали VII національного конгресу кардіологів України. Тези доповідей. - Дніпропетровськ, 2004. - С.216. (Дисертант проводила аналіз літературних даних, обстеження хворих, статистичну обробку та аналіз матеріалу).

17. Effects of bisoprolol in patients with severe heart failure in combination with essential hypertension / G.W. Wolchenko, V.A. Bobrov, O.Y. Zharinov, O.E. Kitura //American Journal of Hypertension. - 2001. - Vol. 14, 4, part 2. - Р. 203-204. (Дисертант здійснила обстеження всіх хворих).

18. Effect of bisoprolol in patients with essential hypertension complicated by severe heart failure / G.W. Wolchenko, O.Y. Zharinov, V.A. Bobrov, O.Ye. Kitura // Journal of Hypertension. - 2001. - Vol. 19, Suppl. 2. - P. S238. (Дисертант здійснила обстеження всіх хворих).

Размещено на .ru