Особливості відвигукової лексики сучасної української літературної мови у межах певних лексико-семантичних груп та з урахуванням її частиномовного значення. Розробка морфемного словника та глосарію словотвірних гнізд на базі досліджуваного матеріалу.
При низкой оригинальности работы "Відвигукова лексика сучасної української літературної мови: склад та структура", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Одним із важливих завдань сучасного українського мовознавства є зясувати склад та структуру від відвигукової лексики, особливості її функціонування. Багато питань, у тому числі й лексико-семантичний аналіз відвигукових утворень, способи та типи їх деривації дотепер ще належно не опрацьовані в українському мовознавстві, а сформульована тема не була ще, отже, предметом спеціального монографічного дослідження. Окремі праці, присвячені вивченню відвигукової лексики, дають лише загальну, а часом і суперечливу інформацію про це явище. Отже, з огляду на те, що власне відвигукова лексика української літературної мови не була ще предметом окремого дослідження, а також у звязку з тим, що в науці наявні нині різні оцінки змісту самого терміна “вигук”, вважаємо за доцільне розглянути ці суперечливі погляди більш докладно, чіткіше окресливши водночас поняття “вигук” та встановивши критерії розмежування власне відвигукових та відзвуконаслідувальних одиниць. З огляду на актуальність, вагомість та недостатнє опрацювання питання у науковій літературі ставимо за мету найбільш повно і системно описати лексику сучасної української літературної мови відвигукового походження, зясувавши при цьому її склад та структуру, визначити статус відвигукових утворень у лексичній системі української мови.На основі цього та спираючись на матеріал, вилучений нами з різних словників української мови, можна виділити відповідно цілі групи слів, що походять від вигуків: 1. Відемотивна лексика. Якщо відемоційна лексема передає найрізноманітніші емоції та почуття, відбиває безпосередню реакцію на довкілля або є реакцією на мовлення співбесідника, то відімперативи виражають волевиявлення у формі команди, наказу, заборони і т.ін., хоч і містять при цьому елементи емоційності (разом зі спонуканням виражають і відповідне ставлення тощо). Відвигукову лексику цієї групи поділяємо на 11 підгруп: похідні, утворені від вигуків впливу: на коней, на волів, на птахів, на котів, на собак, на кролів, на свиней, на корів, на кіз, на овець, на диких звірів (вовка, ведмедя і т.ін.). Ми уклали словник словотвірних гнізд відвигукових похідних,який засвідчує, що вихідними одиницями дериватів є власне вигуки (непохідні слова, що є джерелом нових утворень), а серед відвигукових лексем основне ядро дериватів складають дієслова (702), меншу кількість - іменники (243) і лише незначну - дієприслівники (22), прикметники(14), дієприкметники (8) та прислівники (4) відвигукового походження різних ступенів похідності. Цей спосіб деривації у складі відвигукової лексики має свою особливість: якщо в українській літературній мові взагалі за допомогою флективного способу утворюються назви осіб жіночої статі (від чоловічої), то у відвигукових іменниках за допомогою цього способу виникають, як правило, дитячі назви тварин, напр.: ко?ся (від вигука “кось - кось!” ), ку?ця (від вигука “куць - куць!” ), цьо?ньо (від вигука “цьонь-цьонь!”) та ін.Відвигукова лексика сучасної української літературної мови - це система питомоукраїнських слів, утворених за існуючими та діючими в мові моделями та відповідними засобами словотвору або безпосередньо від вигуків, або уже від інших лексем, що зявилися на їх базі. Відемотиви в свою чергу поділяємо ще на такі підгрупи: а) слова, що виражають задоволення: радість, захоплення, ніжність, повагу, позитивну оцінку фактів дійсності тощо (муги?кати, зау?хати, а?хати та ін.); в) слова, що виражають здивування, сумнів, тугу, роздумування, іронію, насмішку тощо (ба?кати, о?кати, хми?кати та ін.); г) слова, що означають різного роду покашлювання, поклацування, прицмокування (язиком), посвистування, чвиркання, гикання, повязані з певним значенням тощо (кахи?кати, цмо?кати (язиком), чви?ркати та ін.). З огляду на семантику належний сюди матеріал можна розділити між похідними (безпосередньо чи опосередковано) на від вигукові одиниці впливу на: а)коней (цьо?нка, ко?ськати, вйо?кати та ін.); б) волів (ґе?вґати, со?бкати, цабе?кати та ін.);, в) птахів (тютю?кати, та?ська, пуля?к та ін.). г) котів (ки?ця, тпру?ськати, мі?ня та ін.); ґ) собак (Брисько?, цуцу?кати, ня?кати та ін.); д) кролів (тру?ся, тру?ська та ін); е) свиней (па?ця, каба?ськати, вацю?кати та ін.); є) корів (не?йка, би?ня, бі?ська та ін.):, ж) кіз (доци?катися); з) овець (би?ркати, пру?ська, ба?зя та ін); и) диких звірів (бе?йкати, ту?йкати, гулю?кати та ін.) і т.д.
Вывод
1. Суфіксальний комплекс, який включає й інтерфікс.
2. МОП - мотивуюча основа прикметника.
1. Відвигукова лексика сучасної української літературної мови - це система питомоукраїнських слів, утворених за існуючими та діючими в мові моделями та відповідними засобами словотвору або безпосередньо від вигуків, або уже від інших лексем, що зявилися на їх базі. Тобто, до відвигукової лексики ми включаємо деривати різних ступенів похідності (дієслова, іменники, прикметники, прислівники).
2. Оскільки базовими словами відвигукових утворень є власне вигуки, то, дотримуючись так званої “вузької” точки зору на це явище, вважаємо, що вигуки - це самостійний незмінний розряд слів ( з відсутнім лексичим наповненням, а, звідси, й позбавлений номінативної функції), що служить для вираження почуттів, емоцій, настрою людини, спонукання тощо. Згідно з опрацьованими нами критеріями розмежування, до вигуків, не належать звуконаслідування, дієслівно-вигукові форми, скорочені дієслова та інші одиниці. До складу вигуків зараховуємо лише: а) емотиви; б) спонукальні слова, звернені до людей; в) спонукальні слова, звернені до тварин; г) формули ввічливості: привітання, вибачення, побажання і т. ін.
3. До відвигукової лексики не належать похідні, утворені від рефлекторних викриків (реакції на біль, страх, раптовість тощо), які являють собою акт І сигнальної системи. Відвигукова лексика - це та лексика, що безпосередньо чи опосередковано походить від вигуків, які є безперечним фактом другої сигнальної системи та є засобом спілкування. У словникових статтях відсутнє розмежування таких явищ. Ми зясували, що розрізнити їх можна тільки за допомогою контексту.
4. Опрацьований нами фактичний матеріал дає змогу виділити дві основні групи відвигукової лексики сучасної української літературної мови: 4.1. Відемотивна відвигукова лексика (а?хати, ба?кало, йойку?н, у?хкання, у?хати, йойк, тьху?кати, муги?кати, бе?кати, е?кання, пхи?кати та ін.).
4.2. Відімперативна відвигукова лексика (ау?кати, пе?катися, ге?йкання,та?ська,затпру?кати,заци?тькувати,згу?лькати,здоро?вкатися,вйо?кати,ко?ськання, со?бкати, ки?шкати і та ін.).
5. Відемотиви в свою чергу поділяємо ще на такі підгрупи: а) слова, що виражають задоволення: радість, захоплення, ніжність, повагу, позитивну оцінку фактів дійсності тощо (муги?кати, зау?хати, а?хати та ін.);
б) слова, що виражають незадоволення: докір, осуд, протест, злість, гнів, презирство тощо (пе?кати, тьху?кати, а?хати та ін.);
в) слова, що виражають здивування, сумнів, тугу, роздумування, іронію, насмішку тощо (ба?кати, о?кати, хми?кати та ін.);
г) слова, що означають різного роду покашлювання, поклацування, прицмокування (язиком), посвистування, чвиркання, гикання, повязані з певним значенням тощо (кахи?кати, цмо?кати (язиком), чви?ркати та ін.).
6. Прикметною рисою відемотивних лексем є їх властивість мати оцінне значення.(семантико-функціональні ознаки). У першій підгрупі (багатозначні структури) оцінне значення розвинулось як переносне і супровідне, у другій (відносно-однозначні одиниці) - як результат переходу слів із підгрупи відономатопоетичних у підгрупу однозначних відемотивних утворень.
7. Відвигукові похідні можуть утворювати як синонімічні ряди (а?хати - а?йкати - о?хати - у?хати - ая?йкати ), так і антонімічні пари.
8. За семантикою і функціями відімперативи поділяються на такі розряди: 1. Відімперативи, спрямовані до людей.
2. Відімперативи, спрямовані до тварин.
9. У свою чергу, відімперативи, спрямовані до людей, з урахуванням семантики розподіляються ще на такі групи: 9.1. Відімперативи заклику (тобто такі, що покликані привернути увагу співрозмовника, виконавця і та ін.) (ау?кати, ґвалтува?ти та ін);
9.2. Відімперативи, що мають найзагальнішу спонукальну семантику (ну?кати, прину?кувати та ін.);
9.3. Відімперативи, що мають вищий ступінь спонукальної семантики. Ці лексеми містять категоричне спонукання до виконання дії, її повторення чи завершення і поділяються ще на такі підгрупи: 9.3.1. Відімперативна лексика, що означає вимогу припинити розмову, ще не розпочинавши її, дотримуватись тиші (заци?тькати, ши?кнути, ін.).
9.3.2. Відімперативна лексика, що означає заклик до швидкого зникнення (відге?тькатися та ін.).
9.3.3. Відімперативна лексика, що означають "позбутися кого-,чого-небудь неприємного" (пе?катися, цу?ратися та ін.).
9.3.4. Від імперативна лексика, що означають "заклик до негайного припинення дії" (бастува?ти, уго?вкати та ін.).
9. 4. Відімперативна лексика мовного етикету, яка відтворює соціально зумовлені, прийняті суспільством одиничні форми і конструкції, використовувані в різних ситуаціях спілкування (здоро?вкання, поздра?стуватися та. ін.).
10. Відімперативи, спрямовані до тварин (із значенням підкликання і відгону їх), передбачають встановлення певного контакту між людиною і твариною. З огляду на семантику належний сюди матеріал можна розділити між похідними (безпосередньо чи опосередковано) на від вигукові одиниці впливу на: а)коней (цьо?нка, ко?ськати, вйо?кати та ін.); б) волів (ґе?вґати, со?бкати, цабе?кати та ін.);, в) птахів (тютю?кати, та?ська, пуля?к та ін.). г) котів (ки?ця, тпру?ськати, мі?ня та ін.); ґ) собак (Брисько?, цуцу?кати, ня?кати та ін.); д) кролів (тру?ся, тру?ська та ін); е) свиней (па?ця, каба?ськати, вацю?кати та ін.); є) корів (не?йка, би?ня, бі?ська та ін.):, ж) кіз (доци?катися); з) овець (би?ркати, пру?ська, ба?зя та ін); и) диких звірів (бе?йкати, ту?йкати, гулю?кати та ін.) і т.д.
11. Відгукові одиниці є певною системою, елементи якої між собою повязані, а отже, й зумовлені. З урахуванням частиномовної належності цих одиниць виділяємо: 11. 1. Іменники відвигукового походження. (тпру?кання, о?йкіт, ге?йкання, ко?ська, тю?кання та ін.) - всього 243 одиниці.
11.2. Дієслова відвигукового походження. (ци?тькнути, у?хнути, тьфу?кнути, ки?шкати, цо?бкати та ін.) -всього 702 одиниці, у т.ч.: а) дієприкметники відвигукового походження (о?каючий, затю?каний, захе?каний та ін.) - всього 8 одиниць;
б) дієприслівники відвигукового походження (гми?кнувши, тпру?ськаючи, поу?хкавши та ін.) - всього 22 одиниці.
11.3. Прикметники відвигукового походження (бирка?стий, пуля?ковий, поздоро?вний та ін.) - всього 14 одиниць.
11.4. Прислівники відвигукового походження (подя?чно, хли?пко, ги?каво та ін.) - всього 4 одиниці.
Таким чином, найбільшу групу похідних становлять дієслова (732), а далі із значним відривом - іменники відвигукового походження (243).
12. Відвигукова лексика - явище словотвірне, оскільки на звуковому матеріалі української мови зявляються нові слова. Кожна з описаних нами лексико-семантичних груп досліджуваної лексики має свій дериваційний потенціал та своє коло похідних. Ці одиниці розміщені, як правило, послідовно і становлять собою своєрідні ланцюжки, сукупність яких складає словотвірне гніздо. Як елемент дериваційної системи, гніздо є також субсистемою, що дає можливість серед іншого досліджувати й особливості (специфіку) реалізації вигуків та їх потенціал. Словотвірні гнізда вигуків обєднують різну кількість дериватів, оскільки структура гнізд перебуває у прямій залежності від дериваційних можливостей мотивованих слів.
Вихідними одиницями словотвірних гнізд є власне вигуки. Основне ядро дериватів складають дієслова, оскільки з-поміж усіх частин мови найширші словотвірні можливості в сфері відгукової лексики мають саме вони. Меншу кількість становлять іменники і лише незначну - дієприслівники, прикметники, дієприкметники та прислівники відвигукового походження.
13. Як показує наш матеріал, досліджувані одиниці сучасної української літературної мови утворюються у межах морфологічного (афіксального), морфолого-синтаксичного,семантико-синтаксичного та суплетивного способів.У системі відвигукової деривації домінуючим способом є морфологічний. Серед одиниць,утворених від вигуків різних ступенів похідності афіксальним способом,діють близько 155 моделей.
14. Для утворення нових слів характерні такі морфологічні способи деривації: суфіксальний, префіксальний, префіксально-суфіксальний, префіксально- постфіксальний, постфіксальний,безафіксний і флективний. Крім цих основних способів можна виділити й деякі менш продуктивні, наприклад, спосіб внутрідієслівного формотвору (подвоєння основ дієслів (повна і часткова редуплікація)).
15. У досліджуваних відвигукових похідних, як і в сучасній українській літературній мові взагалі, серед усіх словотворчих афіксів найпоширенішими і найбільш продуктивними є суфікси. За їх допомогою утворено 698 лексем. Продуктивнівність суфіксальної деривації у відвигукових лексемах, що розподіляються між різними частинами мови, неоднакова: у дієсловах, що походять від вигуків, вона більша (355 одиниць), в іменниках - дещо менша (195) і т.д.
16. Найбільш продуктивними моделями у межах суфіксації є: для іменників: В>МОВ -КА->МОД [-НН"-], В>МОВ -А->МОД [-НН"-], В>МОВ.
17. Досить продуктивними моделями у межах префіксації відвигукових дієслів є:
18. Префіксально-постфіксальна деривація менш продуктивна для дієслів, ніж попередні. У межах цього різновиду утворено 21 одиницю, найпродуктивнішими з-поміж яких є наступні моделі: В>МОВ -КА->РОЗ- МОД -СЯ, В> МОВ -А- > РОЗ МОД -СЯ, В>МОВ -КА->НА- МОД -СЯ.
19. Постфіксальний спосіб словотворення є доволі продуктивним для відвигукових дієслів (йо?йкатися, пе?катися). У межах цього різновиду утворено 24 одиниці, найпродуктивнішими серед них є наступні моделі: В>МОВ -А->МОД1 -НУ->МОД2 -СЯ,В>МОВ -КА->МОД -СЯ, В>МОВ -А->МОД -СЯ.
20. Серед досліджуваного матеріалу знайшли реалізацію й інші способи: а)морфолого-синтаксичний (ня?ня <виг. “ня-ня!”, гусь < виг. “гусь!” та ін.); б) суплетивний (ві?вкати <виг. “гов!”, ві?вкання < виг. “гов!” та ін.); в) семантико-синтаксичний (контамінація) (ци?тькнути < ци?тькати ци?тьнути та ін.); г) флективний (ку?ця, тру?ся, тю?тя, ми?ця та ін.).
21. З огляду на фонетичну організацію засвідчені нами відвигукові одиниці є системою фонемотипів. Розрізняємо відвигукові похідні, від одно-, дво-, трьох, чотирьох-, пяти-, шести-, семита восьмифонемних вигуків. Найбільш продуктивним є чотирьохфонемний тип CVCV (112 лексем).
22. Для коренів більшості досліджуваних відвигукових утворень властивий високий ступінь фонетичної впорядкованості. Їх фонетичний склад добре узгоджується з системою вокалізму й консонантизму сучасної української літературної мови. Кореневим морфемам відвигукової лексики властива різна частотність вживання і неоднакова валентність. У системі вокалізму найвищу частотність вживання ( і сполучуваність) спостерігаємо у вокалічному компоненті |и| (265). Досить висока частотність вживання й фонем |о| (247) та |у| (233). Дещо нижча - |а| (189) та |е| (70). У системі консонантизму найвища частотність вживання ( і валентність) характерна для консонантного компонента |к| (425), дещо нижча - для фонем |х| (253), |г| (227), |п| (135) та |й| (128) і т.д.
23. У відвигуковій лексиці сучасної української літературної мови простежується велика мінливість голосних та приголосних, своєрідне, сказати б, їх чергування, чи варіювання: е//и, і//и, и//о, у//и, у//е//и, у//о; консонантні - чергування приголосних: к//ц, к//[с"], т//ч, к//ч; зміна приголосних: б//ф, пх//хн, фин//[флін"], т//н, [н"]//[ц"], [т"]//в, [кут"]//цуц, н//[с"], с//ц, н//[н"], т//[т"], д//в; випадання складу у корені: гу// o; розширення кореня за рахунок вставного складу: o//ик, o//ки, o //гу; подвоєння базових слів (редуплікація) (хвітьхві?тькати, ойо?йкати, веве?кати та ін.) і т.ін.
24. Серед досліджуваного матеріалу є чимало консонантних і вокалічних змін, не зумовлених фонетичними причинами, іншими словами: зміни, які не є суто фонетичними. Таке варіювання (комбінування) голосних та приголосних є в українській літературній мові потужним джерелом появи нових відвигукових слів, які створюють фонетичний образ української мови і є ознакою її питомості.
Дисертацію доповнює словник словотвірних гнізд та морфемний словник відвигукової лексики, які укладені на базі зібраного матеріалу і допомагають глибше проникнути в сутність досліджуваної проблеми, а в плані джерелознавчої орієнтації становлять практичну цінність. відвигуковий семантичний лексичний словотвірний
Список литературы
1. Лексико-семантичні групи відімперативних утворень //Урок української. - Київ, 2000. - №3. - С. 29-31.
2. Критерії розмежування власне вигуків та відвигукових одиниць // Збірник наукових праць Ужгородського національного університету “Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства”. - Ужгород, 2000. - Вип. 3. - С. 141-147.
3. Відвигукова лексика сучасної української літературної мови: склад і структура // Збірник наукових праць Ужгородського державного університету “Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства”.- Ужгород, 2000. - Вип. 2. - С. 130-135.
4. Семантичні та словотвірні явища у відвигуковій лексиці // Матеріали Міжнар. наук. конф. “Семантика мови і тексту”. - Івано-Франківськ, 2000. - С. 295 - 298.
5. Різновиди морфологічного способу словотвору, типи деривації та моделі дієслів відвигукового походження // Матеріали Міжнар. наук. конф. “Українське і словянське мовознавство”. - Ужгород, 2001. - Вип. 4. - С. 285-288.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
