Відтворення мовно-стилістичних особливостей творів Е.А. По в українських перекладах - Автореферат

Інтерес до Е.По виявлявся протягом століття через переклади у різних жанрових формах, однак комплексного вивчення їх неоднобічного впливу на українську літературу, та й загалом культуру, донині не існує. Обсяг нагромадженого на сьогодні фактичного матеріалу з даної теми потребує узагальнення і системно-цілісного аналізу багатогранних звязків американського поета з українською літературною полісистемою. Побутування перекладної традиції протягом десятків років на теренах України природно зачіпає фактори географічно-часової віддаленості перекладів, аспекти їх множинності, а також те, як переклади безпосередньо з Е.По позначились на розвитку української літературної полісистеми. Мета дисертації полягає у проведенні комплексного аналізу поетичних і прозових перекладів творів Е.По українською мовою, здійснених у ХІХ та ХХ сторіччях, встановленні їх особливостей та форм входження в українську літературну полісистему. віршовий по переклад діахронія Зазначена мета передбачає вирішення таких завдань: Виявити шляхи та засоби відтворення лексико-семантичних, образно-стилістичних та формально-структурних компонентів віршових творів Е.А.По в українських перекладах.За висунутим теорією полісистемності поняттям початкової (initial) норми, - макропозиції перекладачів по відношенню до норм вихідної чи цільової культурних систем - першочергова відмінність між перекладом та переробкою (як його найочевиднішого антипода) проходить через опозицію адекватність (adequacy) :: прийнятність (acceptability), де орієнтація на норми джерела визначає адекватність перекладу по відношенню до тексту-джерела, тоді як сповідування норм цільової культури визначає його прийнятність у ній. Майже водночас прокидається інтерес і до прози американського письменника - “Новелї” (1898) в перекладі І.Петрушевича, “Елєонора” (1912) в перекладах П.Карманського, М.Кобєрського, Ф.Белея, “Червона смерть” (1930) в перекладі Меріяма (Г.Лужницького). Знайомство з творчістю Е.По у Наддніпрянській Україні припадає, головним чином, на 20-ті роки: “Американські оповідання” (1918) у перекладі В.Старого (В.Королів), “Золотий жук” у перекладі І.Мисика (1920). Вершиною рецепції художньої спадщини американського письменника в Радянській Україні стало видання в 1928 р. в Харкові “Повісті Артура Гордона Піма з Нантукету” в перекладі Б.Ткаченка та “Вибраних творів” у перекладах М.Йогансена та Б.Ткаченка з ґрунтовною передмовою М.Йогансена. Найвідомішим компонентом поеми “Крук / Ворон” (переклади П.Грабовського, С.Гординського, Г.Кочура, А.Онишка та Г.Гордасевич), окрім метафоричного образу самого Ворона, є його вигук “Nevermore”, наснажений важливим семантичним, символічним та звуковим смислом, і від того, як вирішувалась проблема рефрену, залежав нерідко успіх перекладу в цілому.Це призвело до літературного вакууму, в якому переклад поступається допоміжними функціями на користь жанро-, образо-, формотворчих тощо і живить модернізацію української культури. Тому проблема осмисленого вибору авторів для перекладу набуває особливої гостроти. При цьому межа між оригінальною творчістю і перекладами стає розпливчастою - поряд з власне перекладами зявляються переспіви, адаптації, травестії та інші види переробок, визначення відмінності між якими важливе для характеристики різночасових перекладів, в тому числі й перекладів творів Е.По, які зявлялись протягом ХІХ і ХХ століть. Оскільки аналіз будь-якого перекладу охоплює, окрім суто мовних характеристик, цілий ряд інших детермінант - соціокультурних, філософських, естетичних - то це зумовлює необхідність цілісного (комплексного) підходу до інтерпретацій віршових та прозових перекладів Е.По. Попри багатство мовних ресурсів, якими особливо відзначається двотомне видання у перекладах М.Йогансена та Б.Ткаченка, а також західноукраїнські переклади І.Петрушевича, П.Карманського, Г.Лужницького та інших, перші прозові переклади позначені тогочасними тенденціями у перекладі.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Проекція постулатів теорії полісистемності на українську літературу виявила, що центр системи належав перекладній літературі. Така ситуація була зумовлена периферійністю української літератури в межах інших літератур (найперше російської), що спричинило її уповільнений розвиток, а також кризовими і поворотними етапами в історії самої нації. Це призвело до літературного вакууму, в якому переклад поступається допоміжними функціями на користь жанро-, образо-, формотворчих тощо і живить модернізацію української культури. Тому проблема осмисленого вибору авторів для перекладу набуває особливої гостроти. Саме через це переклади творів Едгара По - видатного новатора світової літератури - можна вважати рушієм оновлення української культурної полісистеми.

За умов централізації перекладної літератури чимало провідних авторів активно займаються перекладною діяльністю. При цьому межа між оригінальною творчістю і перекладами стає розпливчастою - поряд з власне перекладами зявляються переспіви, адаптації, травестії та інші види переробок, визначення відмінності між якими важливе для характеристики різночасових перекладів, в тому числі й перекладів творів Е.По, які зявлялись протягом ХІХ і ХХ століть.

При визначенні жанру віршового перекладу слід зважати на норму, яку сповідував інтерпретатор. Це може бути адекватність по відношенню до тексту-джерела, або прийнятність для цільової культури. Найочевиднішим вираженням цієї опозиції є переклад і переробка. Проте між ними лежить цілий ряд інших жанрових різновидів віршового перекладу. За віссю адекватності виокремлюємо вільний переклад, в якому не дотримані норми еквіметричності та еквілінеарності, а також наявні окремі невідповідності змістовно-стилістичного характеру. Від вільного перекладу слід відрізняти версію, смислова структура якої відрізняється від оригінальної вилученням або додаванням кількох домінант. У вільній варіації, порівняно з вільним перекладом і версією, кількість залучених смислових домінант першотвору мінімальна. Крім того, вільна варіація супроводжується авторським підкресленням на зразок епіграфу чи заголовка. За віссю прийнятності виокремлюємо переспів і травестію, яким притаманні елементи онаціональнення, але які різняться наявністю пародійно-бурлескного забарвлення в останній. У наслідуваннях і стилізаціях акцентуються не смислові домінанти оригіналу, а запозичення поетичних канонів літератури-джерела, які слугують засобом оновлення приймаючої літературної полісистеми або використовуються як канонізовані вже моделі з метою створення особливого ефекту (наприклад, пародійного). Їм, як і вільним варіаціям, теж властиве авторське підкреслення.

Загалом для освоєння поетичної спадщини Е.По характерні такі жанри віршового перекладу: вільний переклад (“Крук”, “Аннабель Лі”, “Ельдорадо” П.Грабовського), версія (“Дзвони” В.Щурата), вільна варіація (“Ельдорадо” Ю.Покальчука), наслідування (“Подзвіння” Г.Чупринки), стилізація (“Крук або ж Ворон” О.Ірванця) і власне переклад (Г.Гордасевич, С.Гординський, Г.Кочур, Є.Крижевич, Л.Мосендз, А.Онишко, Д.Павличко, М.Стріха, М.Тупайло). Різниця у рівні адекватності перекладів зумовлена їх значною відлеглістю у часі, еволюцією перекладацьких принципів, зміною соціальних умов та потреб суспільства.

У процесі еволюції перекладознавчої теорії викристалізувалася думка, що адекватний переклад, заснований на реалістичному методі, повинен ґрунтуватися на діалектичному поєднанні змісту й форми, цілого й частини, гносеологічного й естетичного, авторського й індивідуально-перекладацького. Оскільки аналіз будь-якого перекладу охоплює, окрім суто мовних характеристик, цілий ряд інших детермінант - соціокультурних, філософських, естетичних - то це зумовлює необхідність цілісного (комплексного) підходу до інтерпретацій віршових та прозових перекладів Е.По.

Вільним перекладам П.Грабовського (“Крук”, “Ельдорадо”, “Аннабель Лі”) і версіям В.Щурата (“Дзвони”) притамані численні випадки змістовної та стилістичної декоративності, недотримання еквілінеарності й еквіритмічності, наявність елементів онаціональнення (які не зачіпають композиційної структури), вади на лексичному, синтаксичному й фонетичному структурних рівнях.

Наступні переклади поезій Е.По переконливо довели широкі можливості перекладацької школи в Україні. Сюди варто віднести рефрен “Не вернуть” Г.Кочура, вдале відтворення звукопису А.Онишком у “Вороні” та В.Коптіловим у “Дзвонах”. Високим ступенем дотримання структурних і змістовно-концептуальних параметрів відзначаються переклади Г.Гордасевич, С.Гординського, Є.Крижевича, Л.Мосендза, Д.Павличка, М.Стріхи, М.Тупайла.

Українським перекладачам прози Е.По вдалося в сукупності перекласти значну частку творів американського романтика. Попри багатство мовних ресурсів, якими особливо відзначається двотомне видання у перекладах М.Йогансена та Б.Ткаченка, а також західноукраїнські переклади І.Петрушевича, П.Карманського, Г.Лужницького та інших, перші прозові переклади позначені тогочасними тенденціями у перекладі. Так, для І.Петрушевича, П.Карманського, М.Кобєрського, Ф.Белея, І.Мисика, М.Йогансена, Б.Ткаченка, Г.Лужницького (Меріяма), характерний ряд спільних вад. Їх найсуттєвішим недоліком є буквалізм у різних його виявах - граматичний, лексичний, фразеологічний. Але українські перекладачі схильні й до вільностей, крайнім і часто механічним проявом яких стали банальні помилки і неуважність до фактичної інформації.

Серед інших лексико-стилістичних вад українських прозових перекладів слід назвати введення невиправданих за контекстом українізованих лексичних елементів, невідтворення контамінованої мови персонажів і промовляючих імен, що є значною втратою при перекладі гротескно-сатиричних оповідань Е.По. Колорит “морських” оповідань і повістей Е.По залишився невідтвореним через брак фонових знань у перекладачів, що призвело і до смислових помилок у цій галузі.

Новітню історію українських перекладів прози Е.По започаткував Р.Доценко. Його переклади - це якісно новий підхід до вирішення лексико-стилістичних і змістовних проблем, повязаних з оповіданнями Е.По. На початку ХХІ століття вийшов друком двотомник Е.По українською мовою, аналіз якого є перспективою даного напрямку досліджень.

Таким чином, переклади поезії та прози Е.По сприяли розширенню діапазону жанрових різновидів перекладу, розвитку української перекладацької думки, піднесенню рівня виражальних можливостей української мови та модернізації української літературної полісистеми.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Рихло О.П. Варіативність перекладів рефрену “Nevermore” з поеми Е.А.По “The Raven” // Науковий вісник Чернівецького університету: Германська філологія. - Чернівці: ЧДУ, 1997. - Вип.12 (3). - С. 171-177.

2. Рихло О.П. Творчість Едгара Аллана По в українському літературному контексті // Гуманітарний вісник: Іноземна філологія (Проблеми сучасної зарубіжної літератури, проблеми сучасної лінгвістики). - Черкаси, 1999. - №3. - С. 35-44.

3. Рихло О.П. “Дзвони” Е.А.По в перекладі В.Коптілова // Вісник Харківського Національного університету ім.В.Н.Каразіна: Романо-германська філологія. - Харків: Константа, 1999. - №461. - С. 240-245.

4. Рихло О.П. Оповідання Едгара Аллана По в українських перекладах Майка Йогансена // Науковий вісник Чернівецького університету: Германська філологія. - Чернівці: Рута, 1999. - Вип.68. - С. 37-46.

5. Рихло О.П. Освоєння поеми Едгара Аллана По “The Raven” в українській літературі // Питання літературознавства. - Чернівці, 1997. - Вип. 4 (61). - С. 89-97.

6. Рихло О.П. Балада Едгара Аллана По “Аннабель Лі” в українських перекладах // Питання літературознавства. - Чернівці, 2000. - Вип.6 (63). -

С. 115-120.

7. Рихло О.П. Недосяжність таємничого Ельдорадо: чотири спроби наближення до Едгара Аллана По // Вікно в світ. Зарубіжна література: наукові дослідження, історія, методика викладання. - К., 1999. - № 4. - С. 110-119.

8. Рихло О.П. “The Raven” Едгара По в українських перекладах // Міжнар. конф. “Переклад на межі ХХІ століття: історія, теорія, методологія”. - Київ: Київський університет імані Тараса Шевченка, 1997. - С. 64-65.

9. Рихло О.П. Проза Едгара Аллана По в українських перекладах // Тези доповідей міжнар. наук. конф. “Іноземна філологія на межі тисячоліть”. - Харків: Константа, 2000. - С. 258-259.

10. Рихло О.П. Проблема буквалізму в перекладах прози Е.А.По // Матеріали конф. “Лінгвістика і вербальна комунікація у 21-му столітті: тенденції і перспективи”. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2000. - С. 83-84.