Відродження української держави - Курсовая работа

Зміст Вступ Розділ 1. Історичні передумови відродження української держави 1.1 Розпад Російської імперії та відродження української держави 1.2 Система органів Центральної ради 1.3 Жовтневий переворот більшовиків. Розвиток конституціоналізму 2.1 Четвертий універсал і проголошення України незалежною демократичною державою 2.2 Конституція Української Народної Республіки 2.3 Українська держава за Гетьмана П. Скоропадського та Директорії Висновки Список використаних джерел Вступ Продекларований в українській Конституції стратегічний курс країни на формування громадянського суспільства, побудову правової держави схвально сприймається майже всім спектром її політичних сил і соціальних прошарків. Отже, необхідність суспільного та державного реформування сприймається як вимога часу. Але ж запропоновані шляхи досягнення українським соціумом проголошених конституційних віх на сьогодні ще не знайшли не лише одностайності, а й значного превалювання тієї чи іншої точки зору. У зв’язку з цим мета нашого дослідження полягає у висвітленні історико-правових аспектів функціонування української держави 1918-20 рр., формування демократичних засад існування суспільства того часу, та закріплення таких засад в нормативних актах та Конституції. Історичні передумови відродження української держави 1.1 Розпад Російської імперії та відродження української держави Кінець XIX-початок XX ст. характеризується новим політичним пожвавленням, яке охопило українські землі у складі Австро-Угорської та Російської імперій, новим спалахом національної свідомості й активності. В Україні виникли нелегальні політичні партії та організації, зокрема Революційна Українська партія (РУП), Українська соціалістична партія, Товариство Українських поступовців (ТУП) на чолі з М. Грушевським. Німеччині, Австро-Угорщині та Росії наприкінці війни виникла революційна ситуація. Владу захопив Тимчасовий уряд на чолі з князем Львовим, утворений внаслідок переговорів Тимчасового комітету Державної думи з меншовицько-есерівським керівництвом Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів, Тимчасовий уряд намагався зберегти панівне становище поміщиків і капіталістів, оздоровити армію, продовжити до переможного кінця війну. Крім партії більшовиків, яка розгорнула в Україні активну проросійську діяльність, хоч і налічувала тоді лише 2 тис. осіб, виникли і діяли Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), очолювана В. Винниченком, Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ) на чолі з М. Ковалевським, військовий клуб імені гетьмана П. Полуботка на чолі з М. Міхновським тощо. Києві 4 (за новим стилем - 17) березня 1917 р після відповідної підготовчої роботи зібралися представники українських політичних партій, професійних, культурних, студентських організацій і товариств, які вирішили утворити єдиний керівний орган для організації, репрезентації й координації національно-політичного життя України. Цим органом стала Центральна Рада, її головою обрали видатного українського вченого М. Грушевського, який у березні повернувся з московського заслання Центральна Рада 22 березня видала відозву До українського народу, закликаючи населення до спокою, згуртування, організації політичних, економічних і культурних товариств [10, c.77]. Конгрес санкціонував утворення Центральної Ради як найвищого територіального органу влади в Україні, провів її перевибори. Києві 18-25 травня відбувся перший Всеукраїнський військовий зїзд, який обрав Український генеральний військовий комітет на чолі з С. Петлюрою та прийняв рішення про створення української національної армії; у червні - другий зїзд, що обрав Всеукраїнську раду військових депутатів у кількості 130 осіб, які ввійшли у повному складі до Центральної Ради, а 10-16 червня - Всеукраїнський селянський зїзд (за участю 1500 делегатів), що прийняв рішення скасувати приватну власність на землю і передати її без викупу земельному фондові для розподілу серед селян.