Відповідальність учасників господарського товариства як засіб захисту інтересів його кредиторів - Автореферат

У даній роботі приділено значну увагу взаємозвязку відповідальності учасника і можливості здійснювати вплив на діяльність і організацію товариства, яка хоч і ґрунтується на корпоративному правовідношенні між товариством і учасником, але реалізація якої відображається на інтересах кредиторів товариства. Предметом дослідження є, з одного боку, правові норми, регулюючі відповідальність учасників товариства, що має корпоративно-правову природу, а з іншою - інтереси учасників і кредиторів товариства, що втілюються у правовідносинах останніх з товариством. Вперше проаналізовано обсяг і умови виникнення регресної вимоги учасника персонального товариства, що задовольнив вимогу кредитора до товариства, проти товариства та інших учасників та пропонуються відповідні зміни до чинного законодавства як такого, що необґрунтовано звужує можливості учасника по одержанню регресу. Вперше обґрунтовано, що зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю (на відміну від уплати вартості внеску товариству) не призводить до припинення/зменшення відповідальності учасника перед кредиторами товариства, вимоги яких виникли до зменшення статутного, внаслідок невнесення ним вартості свого внеску і, окрім того, тягне за собою виникнення права кредиторів вимагати від учасника дострокового виконання відповідних зобовязань товариства. Цей існуючий недолік дисертант пропонує усунути шляхом закріплення можливості предявлення кредитором вимоги до учасника у випадку, недостатності майна у товариства, до якого прирівнюються випадки, коли товариство відмовляється задовольнити кредитора або не відповідає на його вимоги.Відповідальність учасників господарського товариства - будь то безпосередньо перед кредиторами товариства, будь то у вигляді компенсаційного обовязку перед товариством - є важливим інструментом захисту майнових інтересів кредиторів, який дозволяє компенсувати ризики, що виникають у звязку з використанням правової форми господарського товариства в цивільному обороті. У українському (рівно як і німецькому) праві можна виділити наступні випадки відповідальності учасників товариства, що мають корпоративно-правову природу: ? відповідальність по зобовязанням товариства, що обумовлюється вибором певної організаційно-правової форми самого товариства; 124 ЦК України на «зобовязань, правова основа яких була закладена товариством до моменту вибуття учасника». Для товариств з додатковою відповідальністю необхідно закріпити комплекс правил про доведення наявності необхідної суми у момент реєстрації, наказати обовязок учасників по розміщенню її на банківському депозиті з одночасним обмеженням права учасника ОДО розпоряджатися нею без згоди компетентного державного органу, а також визначити інвестиційні інструменти, на які може бути витрачена вказана сума після попередньої перевірки і видачі дозволу компетентного державного органу. Законодавче закріплення відповідальності учасників залежного господарського товариства є невідємною вимогою захисту інтересів учасників правового обороту і продиктовано неефективністю загальних цивільно-правових підстав відповідальності в плані охоплюваних ними дій субєкта відповідальності, визначення круга субєктів відповідальності, а також розподілу тягаря доведення.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання по дослідженню правових механізмів захисту інтересів кредиторів господарського товариства за правом України і Німеччини, в результаті чого розроблені нові правові механізми цивільно-правової відповідальності учасників господарських товариств, які можуть бути реалізовані в процесі удосконалення корпоративного законодавства. Головні результати роботи такі: 1. Відповідальність учасників господарського товариства - будь то безпосередньо перед кредиторами товариства, будь то у вигляді компенсаційного обовязку перед товариством - є важливим інструментом захисту майнових інтересів кредиторів, який дозволяє компенсувати ризики, що виникають у звязку з використанням правової форми господарського товариства в цивільному обороті.

2. У українському (рівно як і німецькому) праві можна виділити наступні випадки відповідальності учасників товариства, що мають корпоративно-правову природу: ? відповідальність по зобовязанням товариства, що обумовлюється вибором певної організаційно-правової форми самого товариства;

? відповідальність учасників за невнесення внесків в статутний капітал товариства;

? відповідальність учасників у випадку надання товариству антикризового фінансування;

? відповідальність учасників залежного товариства по його зобовязанням.

3. Правочини, вказані в абз.2 ч.1 ст.138 ЦК України, не є дійсними для командитного товариства. Внаслідок цього повні учасники не можуть притягатися до субсидіарної відповідальності по таких правочинах, а новий вкладник не несе відповідальності у разі передачі вкладником своєї частки третій особі.

4. Необхідно змінити часовий критерій «зобовязань, що виникли до моменту вибуття», вказаний в ч. 3 ст. 124 ЦК України на «зобовязань, правова основа яких була закладена товариством до моменту вибуття учасника».

5. Для товариств з додатковою відповідальністю необхідно закріпити комплекс правил про доведення наявності необхідної суми у момент реєстрації, наказати обовязок учасників по розміщенню її на банківському депозиті з одночасним обмеженням права учасника ОДО розпоряджатися нею без згоди компетентного державного органу, а також визначити інвестиційні інструменти, на які може бути витрачена вказана сума після попередньої перевірки і видачі дозволу компетентного державного органу.

6. У разі зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідальність учасників за зобовязаннями, що вже виникли, не припиняється. Право вимагати дострокового виконання зобовязання (ч.5 ст.144 ЦК України) належить кредиторам і по відношенню до учасників товариства.

7. Правовий інститут капіталізованої позики, що існує в німецькому праві, є ефективним засобом запобігання і усунення небезпеки, що виникає для інтересів кредиторів від фінансування учасником товариства в період кризи і придбання останнім в звязку з цим статусу кредитора товариства.

8. Українське право потребує введення правового інституту капіталізованої фінансової допомоги з урахуванням недоліків, що існують в регулюванні капіталізованих позик в німецькому праві і особливостей, притаманних українському праву. Для цього треба доповнити положення Цивільного кодексу та Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» запропонованими в дисертації положеннями.

9. Законодавче закріплення відповідальності учасників залежного господарського товариства є невідємною вимогою захисту інтересів учасників правового обороту і продиктовано неефективністю загальних цивільно-правових підстав відповідальності в плані охоплюваних ними дій субєкта відповідальності, визначення круга субєктів відповідальності, а також розподілу тягаря доведення.

10. Доктринальне обґрунтування відповідальності учасника залежного товариства залежить від того, чи має місце обєднання субєктів підприємницької діяльності чи ж фактичні відносини залежності. З пропонованих наукових теорій, що обґрунтовують відповідальність учасника при фактичних відносинах залежності, перевага належить концепції субєктивного зловживання правовим інститутом юридичної особи.

11. Німецьке право має в своєму розпорядженні розвинений (хоч і недостатньо систематизованим) інструментарій захисту інтересів кредиторів залежного товариства, що враховує особливості конкретного вигляду і форми залежності (приєднання; обєднання підприємств, оформлене підприємницьким договором; фактичне обєднання підприємств; інші фактичні відносини залежності), а також виду залежного товариства. Незважаючи на неможливість (і недоцільність) рецепції всієї системи положень про відповідальність учасника залежного товариства, що існує в німецькому праві, у звязку з різними підходами до розуміння окремих видів господарських товариств і обєднань субєктів підприємницької діяльності, вітчизняне право повинно бути реформовано з урахуванням пропонованих в німецькому праві конструкцій відповідальності і проблем, що виникають в ході їх застосування.

12. В ході проведеного дослідження встановлено, що теоретичним обґрунтуванням відповідальності учасника залежного товариства в українському праві повинна служити концепція відповідальності за порушення корпоративно-правового обовязку учасника по дотриманню лояльності до інтересів товариства (ч. 6 ст. 126 ГК України) і концепція зловживання правовим інститутом юридичної особи (ч. 7 ст. 126 ГК України).

13. Під відносинами економічної залежності як критерієм асоційованості підприємств згідно ч. 1 ст. 126 ГК України необхідно розуміти лише відносини, що носять корпоративно-правовий характер, тобто що ґрунтуються на відносинах участі в товаристві.

14. Поняття переважної участі в статутному фонді або загальних зборах товариства, використовуване в ч. 3 ст. 126 ГК України, не є абсолютною величиною, а є описом фактичних відносин залежності, що визначаються для кожного конкретного товариства на підставі таких критеріїв: величина частки участі конкретного учасника; співвідношення розміру даної частки і розмірів часток, що знаходяться у розпорядженні інших учасників; визначення порядку ухвалення рішень відповідним органом товариства (кількість, на підставі якої визначається більшість, необхідна для ухвалення рішень загальними зборами); у разі ухвалення рішення більшістю голосів, відповідних долям, представленим на загальних зборах, - середня кількість явки учасників на загальні збори.

15. Господарське обєднання може бути контролюючим підприємством в значенні ч. 3 ст. 126 ГК України. При цьому в тому разі якщо обєднання утворене у формі концерну або корпорації, не потрібна наявність переважаючої участі обєднання в статутному фонді або органах управління господарського товариства, що входить в його склад.

16. Відповідальність по ч. 6 ст. 126 ГК України наступає лише у разі активних дій контролюючого підприємства; підставою відповідальності не може служити бездіяльність з його боку. Відповідальність контролюючого підприємства згідно ч. 7 ст. 126 ГК України наступає як за активні дії, так і за бездіяльність, що привела до настання стану неплатоспроможності.

17. Відповідальність учасників залежного товариства повинна мати подвійну систему: відповідальність за наявності обєднання підприємств і відповідальність при фактичних відносинах залежності.

18. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» треба доповнити положенням, за яким з моменту визнання господарського товариства або дочірнього підприємства банкрутом вимоги кредиторів до учасників або контролюючих субєктів, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за зобовязаннями товариства, повинні предявлятися виключно ліквідатором.

1.Шуба Б.В. Невнесение вкладов в уставный капитал как основание расширения инвестиционного риска участников хозяйственного общества // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - №9. - С.47-50;

2.Шуба Б.В. Ответственность участников персональных обществ по обязательствам общества // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - №11. - С.128-131;

3.Шуба Б.В. Правовой институт капитализированных займов в германском праве // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - №1. - С.91-94;

4.Шуба Б. Вдосконалення законодавства про капіталізацію внесків у господарське товариство // Право України. - 2005. - №4. - С.78-80.

5.Шуба Б.В. Ответственность участников персональних хозяйственных обществ по обязательствам обществ// Проблема юридичної особи у цивільному праві України: матеріали науково-практичної конференції, присвяченої памяті професора Олександра Анатолійовича Пушкіна, Харків, 21 травня 2004 року. - Харків: Національний університет внутрішніх справ; Харківський економіко-правовий університет; видавництво «Прометей-Прес», 2004. - С. 155-160.

6.Шуба Б.В. Невнесення вкладів у статутний капітал як підстава розширення інвестиційного ризику учасників господарського товариства// Актуальні проблеми правознавства: Тези доповідей та наукових повідомлень учасників наукової конференції молодих учених і здобувачів? За ред. М. І. Панова. - Харків: Національна юридична академія України, 2004. - С. 98-101.

Размещено на .ru