Ознаки і види господарсько-правової відповідальності, її мета, функції та принципи. Юридичні та фактичні підстави господарсько-правової відповідальності, їх особливості та строки реалізації. Випадки зменшення розміру та звільнення від відповідальності.
Визначення, ознаки і види господарсько-правової відповідальності
Список литературы
Вступ
Одним з основних принципів господарських відносин, який виник із звичаїв ділового обороту, є належне виконання зобовязань відповідно до умов договору або чинного законодавства. Проте, на жаль, відсутність правопорушень - це ідеальний, а не реальний стан суспільного (в тому числі економічного) життя. Господарське правопорушення - це протиправна дія або бездіяльність субєкта господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обовязками зазначеного субєкта, а також порушує субєктивні права та законні інтереси іншого учасника цих відносин або третіх осіб. Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Мета лекції полягає у комплексній характеристиці господарсько-правової відповідальності.
Виходячи з вказаної мети, слід вирішити наступні завдання: 1) надати визначення, ознаки і види господарсько-правової відповідальності;
2) виявити мету, функції та принципи господарсько-правової відповідальності;
3) встановити підстави та межі господарсько-правової відповідальності;
4) визначити строки реалізації господарсько-правової відповідальності;
5) схарактеризувати господарські санкції як правові засоби відповідальності у сфері господарювання. ainiiaa?nuea i?aaiaa a?aiia?aaeui?nou oaeoe?ia
Відповідно усталеної у вітчизняному правознавстві позиції, юридична відповідальність у господарському праві - це комплексний правовий інститут, який має свій особливий предмет юридичного регулювання - господарські правопорушення. Оскільки це відповідальність за господарські правопорушення (правопорушення, вчинені у сфері господарської діяльності), санкції за них визначені у господарському законодавстві. Такий вид відповідальності визначається як господарсько-правова відповідальність, якій властиві особливі ознаки [32, с.382].
В цілому, слід зазначити, що господарсько-правовій відповідальності властиві як загальні - родові ознаки юридичної відповідальності, так і особливі - видові ознаки, притаманні саме відповідальності за правопорушення у сфері господарювання.
До родових ознак слід віднести: юридична підстава - закон (проте не в усіх випадках);
фактична підстава застосування господарсько-правової відповідальності - правопорушення;
зміст - негативні наслідки, що зазнає порушник (застосовуються до порушника);
можливість застосування державного примусу для покладення на порушника господарсько-правової відповідальності [32, с.382].
2 юридична підстава - акти господарського законодавства та господарські договори;
3 фактичні підстави - господарське правопорушення, склад якого залежить від виду (форми) господарсько-правової відповідальності;
4 презумпція вини порушника та особливість визначення вини (про що йтиметься далі);
5 субєктами господарсько-правової відповідальності є учасники господарських правовідносин (субєкти господарювання, субєкти господарсько-організаційних повноважень, засновники та учасники господарських організацій, власники майна субєктів господарювання; контрагенти субєктів господарювання за господарськими договорами);
6 спрямованість господарсько-правової відповідальності переважно на майнову базу порушника і лише в окремих випадках - на особу порушника (примусова реорганізація та примусова ліквідація);
7 змістом господарсько-правової відповідальності є заходи впливу (санкції) - майнової (відшкодування збитків, штрафні санкції, конфіскація) та/ або організаційної (призупинення дії або анулювання ліцензій, скасування відомостей державної реєстрації, примусова реорганізація та ін.) спрямованості, що відбиваються на економічних інтересах порушника;
8 порядок застосування залежно від виду та форми господарсько-правової відповідальності: а) судовий б) претензійно-позовний (ст.222 ГК України); в) безпосередньо кредитором в оперативному порядку (ст.235 ГК України); г) спеціальний - уповноваженими органами - ст.238 ГК України) [3].
Господарсько-правова відповідальність - це майново-організаційні за змістом і юридичні за формою заходи впливу на економічні інтереси учасників господарських правовідносин у разі вчинення ними господарського правопорушення [32, с.386].
Як випливає з положень Господарського кодексу, розробники якого скрупульозно підійшли до класифікації видів господарської відповідальності, учасники господарських відносин - підприємці, різні підприємства, установи, організації тощо - за правопорушення в сфері господарювання мають нести відповідальність шляхом застосування до них господарських санкцій.
Загальновідомий термін "санкція" походить від латинського "sanctio" - найсуворіша постанова. Поняття господарських санкцій та їх виділення в окрему самостійну групу є новелою у законодавстві й охоплює широке коло заходів, перелік та порядок застосування яких встановлено Господарським кодексом України та спеціальними законами [48].
За ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника в сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Кодекс виділяє декілька видів таких санкцій, які різняться не тільки за правовою й економічною ознакою, але також за порядком і підставами застосування.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених до субєктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції, що суттєво відрізняються від інших господарських санкцій.
У цілому слід зазначити, що в юридичній літературі можна знайти різні точки зору щодо співвідношення понять "господарсько-правова відповідальність" та "господарсько-правові санкції", вони є дискусійними. Загалом, санкції у сфері господарювання можна класифікувати за різними критеріями.
1. За критерієм змісту впливу - на грошові (сплата неустойки/штрафних санкцій, господарсько-адміністративний штраф, відшкодування збитків) та натуральні (заміна неякісної продукції на якісну).
2. За критерієм безпосередньої спрямованості - на майнові (конфіскація, сплата неустойки/штрафних санкцій, відшкодування збитків, господарсько-адміністративний штраф) та організаційні (господарсько-організаційні, оперативно-господарські санкції).
3. За характером порушених відносин - на: а) санкції, що застосовуються у горизонтальних відносинах, тобто між рівноправними субєктами господарювання (сплата неустойки/штрафних санкцій, відшкодування збитків, оперативно-господарські санкції); б) санкції, що застосовуються у вертикальних відносинах, тобто між компетентним державним органом і субєктом господарювання (господарсько-правова конфіскація, господарсько-адміністративний штраф планово-госпрозрахункові санкції, господарсько-організаційні санкції); в) універсальні санкції, що застосовуються і в горизонтальних, і у вертикальних відносинах (відшкодування збитків; штрафні санкції та оперативно-господарські санкції).
4. Залежно від виду порушених відносин - на: санкції, що застосовуються в договірних відносинах (відшкодування збитків, штрафні, оперативно-господарські), і санкції, що застосовуються в позадоговірних відносинах (відшкодування збитків, адміністративно-господарські санкції).
5. Залежно від інституту господарського законодавства, норми якого передбачають застосування господарсько-правової відповідальності, розрізняють: відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства; відповідальність у сфері капітального будівництва; відповідальність в галузі зовнішньоекономічної діяльності; відповідальність в галузі транспорту; відповідальність на ринку цінних паперів; та ін. [32, с.386-387].
Висновки з 1 питання.
Господарсько-правова відповідальність - це майново-організаційні за змістом і юридичні за формою заходи впливу на економічні інтереси учасників господарських правовідносин у разі вчинення ними господарського правопорушення.
Таким чином, у сфері господарювання застосовується специфічний вид юридичної відповідальності, який іменується господарсько-правовою та опосередковується господарсько-правовими санкціями. Саме вони виступають одним з основних засобів забезпечення належного виконання зобовязань у сфері господарювання, що стимулює зміцнення майнового стану учасників господарських відносин, формування в них впевненості в реалізації поставлених завдань і, зрештою, стабілізує загалом економіку країни.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених до субєктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції, що суттєво відрізняються від інших господарських санкцій.
2. Мета, функції та принципи господарсько-правової відповідальності
Відповідно закріплених у ч.2 ст.216 ГК України положень, метою застосування господарських санкцій визначено захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, зокрема й відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечення правопорядку у сфері господарювання [3].
Таким чином, однією з основних цілей господарсько-правової відповідальності є забезпечення правопорядку в сфері економіки (в господарських відносинах). У функціональному ж відношенні господарсько-правова відповідальність покликана стимулювати належне виконання господарських та інших зобовязань.
Господарсько-правова відповідальність як невідємна складова забезпечення господарського правопорядку виконує важливі функції., що визначаються як напрямок її дії, господарський результат застосування господарсько-правової відповідальності [32, с.387].
Господарсько-правова відповідальність виконує наступні функції: компенсаційно-відбудовна - укладається у відновленні порушеного правопорядку й усуненні наслідків неправомірного поводження субєкта господарювання. Завдяки застосуванню господарсько-правової відповідальності нормалізуються господарські відносини, компенсуються збитки, і відновлюються порушені права потерпілої сторони. Ця функція характерна всім формам відповідальності, однак насамперед відшкодуванню збитків і сплати неустойки [70, с.602];
попереджувальна функція - проявляється в тому, що не тільки застосування господарсько-правової відповідальності, а й сама погроза її застосування змушує субєкта господарювання діяти правомірно. Однаковою мірою характерна всім формам господарсько-правової відповідальності [45, с.145];
сигнальна функція - проявляється в тім, що застосування до субєктів господарювання господарсько-правової відповідальності є сигналом для правопорушника про необхідність поліпшення своєї роботи з метою запобігання в майбутньому втрат від застосування такої відповідальності. Найбільш характерна ця функція оперативно - господарським і господарсько-організаційним санкціям [45, с.64];
інформаційна функція - сам факт предявлення претензії, позову - це інформація про неблагополучний стан господарської діяльності субєкта;
штрафна функція. У даному розумінні господарсько-правова відповідальність є реакцією на вже вчинені протиправні дії (бездіяльність) у вигляді покарання правопорушника економічними санкціями (неустойка, штраф, пеня) [32, с.387].
Реалізації мети й функцій господарсько-правової відповідальності сприяють принципи, на яких базується господарсько-правова відповідальність. Відповідно основних засад, визначених у ч.3 ст.218 ГК України, господарсько-правова відповідальність базується на наступних принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
сплата штрафних санкцій за порушення зобовязання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобовязань у натурі;
у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції [3].
Зважаючи на вказане слід зазначити, що, по-перше, потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі. Це означає, що потерпіла сторона в будь-якому випадку має право на відшкодування збитків, яке здійснюється відповідно до глави 25 цього Кодексу, а також глави 82 ЦК України. Необхідність у застосуванні ще й норм Цивільного кодексу спричинена тим, що коментованим Кодексом закріплено лише право субєкта господарювання на відшкодування матеріальних збитків, а не шкоди, яка включає також і немайнові (моральні) втрати. Компенсування моральної шкоди також є правом потерпілої сторони, яке не може бути обмежене, тому воно відбувається за правилами ст. ст.1166, 1167 ЦК України [2].
По-друге, у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) за недоброякісність продукції. Ця норма розвиває положення Конституції України, що міститься в ст.50, відповідно до якого одним із основних конституційних прав громадян є право споживачів на придбання товарів належної якості. Крім цього, відповідні норми містяться в Законі України "Про захист прав споживачів" (редакція від 1 грудня 2005 р.) [9]. У ст.4 Закону споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право: на захист своїх прав державою; належну якість продукції та обслуговування; безпечність продукції; необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоровя людей продукцією у випадках, передбачених законодавством, тощо. Положення Закону доповнюють і конкретизують положення Конституції України [1], а також формулюють це право. Законом визначено також поняття належної якості товару як властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції в нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору зі споживачем [37, с.421].
Отже, відповідно зазначених положень, потерпілий від господарського правопорушення у будь-якому разі вправі вимагати поновлення своєї порушеної майнової сфери, що досягається відшкодуванням збитків. Крім того, відповідальність виробника (продавця) продукції, внаслідок її важливої суспільно-економічної значущості через широке коло публічних договорів, повинна застосовуватися незалежно від окремого застереження про це у конкретному договорі. Тим більше, що публічні договори часто укладаються в усній формі або шляхом здійснення конклюдентних дій.
По-третє, сплата штрафних санкцій за порушення зобовязання, а також відшкодування збитків не увільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобовязань у натурі.
При цьому, керуючись цим принципом, слід мати на увазі, що не виключаються випадки, коли при повному невиконанні зобовязання в натурі та стягненні внаслідок цього штрафних санкцій і збитків понесені кредитором витрати повністю компенсуються сплаченими боржником сумами; законодавством може бути встановлено звільнення боржника в такому разі від виконання зобовязання в натурі. Наприклад, якщо перевізник повністю відшкодував вартість втраченого вантажу, він не зобовязаний виконувати договір перевезення в натурі [48, с.354].
Принцип, відповідно до якого в господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції, є, певною мірою, підсумком усіх попередніх принципів.
Вказаний принцип можна визначити як принцип імперативності відповідальності виробника (продавця) продукції. Він введений в інтересах покупців (споживачів) продукції і спрямований на захист їх інтересів у господарських відносинах з виробниками (продавцями). Зазначене в ньому правило унеможливлює уникнення учасником господарських відносин відповідальності за випуск (продаж) недоброякісної продукції шляхом внесення відповідного застереження до договору, оскільки воно вважатиметься недійсним як таке, що суперечить ч.3 ст.216 ГК України [3].
Водночас, слід зазначити, що, оскільки наведені принципи певною мірою суперечать загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст.3 ЦК України (зокрема, принципу свободи договору), вони можуть бути застосовані лише у випадках, коли йдеться тільки про майнові відносини, стосовно яких законом передбачені особливості регулювання (частина 2 ст.9 ЦК України) [2].
Висновки з 2 питання.
Отже, метою застосування господарських санкцій визначено захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, зокрема й відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечення правопорядку у сфері господарювання [3].
Господарсько-правова відповідальність як невідємна складова забезпечення господарського правопорядку виконує важливі функції., що визначаються як напрямок її дії, господарський результат застосування господарсько-правової відповідальності [32, с.387].
Господарсько-правова відповідальність виконує наступні функції: компенсаційно-відбудовна; попереджувальна; сигнальна; інформаційна; штрафна.
Реалізації мети й функцій господарсько-правової відповідальності сприяють принципи, на яких базується господарсько-правова відповідальність, відповідно основних засад, визначених у ч.3 ст.218 ГК України.
3. Підстави та межі господарсько-правової відповідальності
Господарсько-правова відповідальність настає лише за наявності відповідних підстав. Розрізняють юридичні та фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.
Юридичні підстави - той правовий документ, що характеризує певну поведінку субєкта господарювання як протиправну і передбачає за неї форму і розмір відповідальності: такими підставами в господарському праві є закон і договір.
Фактичні підстави - це ті життєві ситуації, що характеризуються законом або договором як неправомірні. Такі ситуації іменуються складом господарського правопорушення.
Своєрідність господарсько-правової відповідальності полягає в тому, що склад обєктивної сторони господарського правопорушення залежить від виду такої відповідальності. Особливості притаманні й субєктивній стороні правопорушення (зокрема вині).
Згідно положень ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення в сфері господарювання [3].
Під правопорушенням, яке є підставою для господарсько-правової відповідальності, слід розуміти порушення учасником господарських відносин норм законів (підзаконних нормативних актів), що регулюють господарські відносини, або порушення умов договору при виконанні взятих на себе зобовязань [45, с.151].
Таким чином, господарське правопорушення - це протиправна дія або бездіяльність субєкта господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обовязками зазначеного субєкта, порушує субєктивні права іншого учасника відносин, або третіх осіб [73, с.277].
Отже, поняттям правопорушення у сфері господарювання охоплюється будь-яка невідповідність поведінки учасника господарських відносин обовязкам, покладеним на нього господарським зобовязанням або актами законодавства. Отже, правопорушення у сфері господарювання може бути за своєю сутністю і порушенням зобовязання (ст.610 ЦК України), і адміністративним правопорушенням [2].
Господарські правопорушення можна класифікувати за видами, і систематизувати в окремі групи за певними критеріями.
Так, залежно від юридичної підстави (тобто які юридичні норми порушені) розрізняються договірні та позадоговірні правопорушення.
У свою чергу, договірні правопорушення поділяються на: правопорушення на стадії виникнення договорів: порушення строків укладання договорів; процедури врегулювання розбіжностей, що виникають при їх укладанні; укладання договорів, які суперечать вимогам закону, цілям діяльності юридичної особи або укладання договорів із метою, що суперечить інтересам держави і суспільства;
порушення строків виконання договірних та інших господарських зобовязань щодо поставки продукції, а також товарів (найпоширеніші в господарській практиці), перевезення вантажів, виконання робіт та ін. Прострочення виконання зобовязання загалом тягне за собою сплату боржником визначеної законом чи договором неустойки, штрафу, пені;
порушення господарських зобовязань щодо якості поставленої продукції (товарів), виконаних робіт, наданих послуг;
порушення державної дисципліни цін, повязані з виконанням договорів. Закон України від 3 грудня 1990 р. "Про ціни і ціноутворення" [7] передбачає, що в разі порушення підприємством ціни (при реалізації за договором продукції) надлишково одержана сума підлягає вилученню в доход відповідного бюджету;
порушення в сфері кредитних та розрахункових відносин, повязані з виконанням господарських договорів;
порушення господарських зобовязань щодо перевезень вантажів: зобовязань із планів перевезень (не подача перевізних засобів, непредявлення вантажів до перевезення); простій транспортних засобів під навантаженням і розвантаженням понад встановлені терміни; втрата, нестача, пошкодження вантажу; прострочення доставки вантажу тощо.
Предметом господарсько-правової відповідальності є також позадоговірні правопорушення: порушення антимонопольного законодавства (зловживання господарюючим субєктом своїм домінуючим становищем на ринку;
обмеження або припинення виробництва, вилучення з обігу товарів для створення, чи підтримання дефіциту, навязування контрагентам таких умов договорів, які ставлять їх у нерівне положення, або не стосуються цього виду договорів);
порушення прав власника як поєднаних, так і не поєднаних із позбавленням прав володіння [73, с.278-279] тощо.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, субєкт господарювання за порушення господарського зобовязання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобовязання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобовязань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобовязання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ст.218 ГК України) [3].
Загалом, як і будь-яка інша юридична відповідальність, господарсько-правова відповідальність ґрунтується на певних правових підставах. Це, по-перше, нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність субєктів господарських відносин [73, с.281].
Другою правовою підставою є господарська правосубєктність правопорушника (боржника) і потерпілого (кредитора). Сторонами правовідносин щодо застосування відповідальності цього виду можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи незалежно від форми власності майна, організаційно-правових форм, тобто особи, що мають право звертатися до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів [45, с.151].
Третя підстава називається юридико-фактичною. Це протиправні дії або бездіяльність особи - господарського правопорушника, що порушують права і законні інтереси потерпілої особи (кредитора) чи заважають їх реалізації.
Межі господарсько-правової відповідальності, а також випадки зменшення розміру та звільнення від відповідальності встановлюються ГК, ЦК, іншими законами України.
Межі господарсько-правової відповідальності визначено у ст.219 ГК України, відповідно якої „за невиконання або неналежне виконання господарських зобов‘язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. Засновники суб‘єкта господарювання не відповідають за зобов‘язаннями цього суб‘єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб‘єкта [3].
У разі, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобовязання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.
Сторони зобовязання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобовязання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин” (ст.219 ГК України) [3].
Оскільки підприємство є юридичною особою, то на нього поширюються положення ст.96 ЦК України [2] про відповідальність юридичних осіб. А відповідно до частин 2 та 3 ст.128 ГК України громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов‘язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється [3].
Аналогічне положення закріплено частиною 1 ст.52 ЦК України - фізична особа - підприємець відповідає за зобов‘язаннями, повязаними з його підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення [2].
Як було зазначено вище, відповідальністю є застосування до правопорушника встановлених законом або договором санкцій, внаслідок чого він зазнає майнових втрат.
До порушників господарських зобовязань застосовуються господарсько-правові санкції. Господарсько-правові санкції - це негативний економічний вплив на правопорушника, щоб стимулювати його виконати зобовязання. Цю відповідальність застосовують лише в правовій формі, якою є передбачені законом або договором майнові (економічні за змістом) санкції.
Види господарсько-правової відповідальності розрізняють залежно від видів господарських правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення. За цим критерієм у теорії господарського права розрізняють: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції; конфіскація; господарсько-адміністративні штрафи; планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції; господарсько-організаційні санкції.
Висновки з 3 питання.
Господарсько-правова відповідальність настає лише за наявності відповідних підстав. Розрізняють юридичні та фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.
Юридичні підстави - той правовий документ, що характеризує певну поведінку субєкта господарювання як протиправну і передбачає за неї форму і розмір відповідальності: такими підставами в господарському праві є закон і договір.
Фактичні підстави - це ті життєві ситуації, що характеризуються законом або договором як неправомірні. Такі ситуації іменуються складом господарського правопорушення.
Своєрідність господарсько-правової відповідальності полягає в тому, що склад обєктивної сторони господарського правопорушення залежить від виду такої відповідальності. Особливості притаманні й субєктивній стороні правопорушення (зокрема вині).
Межі господарсько-правової відповідальності визначено у ст.219 ГК України, відповідно якої „за невиконання або неналежне виконання господарських зобов‘язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. Засновники суб‘єкта господарювання не відповідають за зобов‘язаннями цього суб‘єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб‘єкта.
4. Строки реалізації господарсько-правової відповідальності
Господарсько-правові санкції застосовуються до порушника протягом встановлених законом строків. Строки реалізації господарсько-правової відповідальності визначено у ст.223 ГК України. В ній зокрема зазначено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК. Строки застосування адміністративно-господарських санкцій до субєктів господарювання встановлюються ГК України [3].
Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Ст.257 ЦК України встановлює загальний строк позовної давності в 3 роки. Загальним цей строк називається тому, що застосовується до всіх правовідносин, за винятком тих, для яких законом встановлені інші, більш короткі, або більш тривалі строки [2].
Загальний строк позовної давності в 3 роки витримав перевірку часом. Практика свідчить, що саме такий строк дозволяє судам обєктивно розглянути спір, зясувати реальні обставини справи та винести справедливе рішення. Крім того, у більшості випадків такий строк вважається достатнім для того, щоб особа змогла оцінити зміст і обсяг порушення свого права та звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Такі спеціальні строки встановлено ст.258 Цивільного кодексу України [2].
Так, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені);
спростування недостовірної інформації, вміщеної в засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня вміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про ці відомості;
переведення на співвласника прав та обовязків покупця в разі порушення переважного права купівлі частки в праві спільної часткової власності (ст.364 ЦК України);
у звязку з недоліками проданого товару (ст.683 ЦК України);
про розірвання договору дарування (ст.747 ЦК України);
у звязку з перевезенням вантажу, пошти (ст.944 ЦК України);
про оскарження дій виконавця заповіту (ст.1312 ЦК України).
Позовна давність у 5 років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, заподіяного під впливом насильства або обману, а позовну давність у 10 років використовують для вимог про застосування наслідків нікчемного правочину [2].
Висновки з 4 питання.
Таким чином, господарсько-правові санкції застосовуються до порушника протягом встановлених законом строків: строків позовної давності, передбачених ЦК (глава 19) та ГК (ч.8 ст.269, частини 2 і 6 ст.315, ч.3 ст.322, ч.5 ст.324) - у разі застосування судового (претензійно-позовного) порядку [3];
спеціальних строків, що встановлюються ГК та/або спеціальними законами у разі застосування адміністративно-господарських санкцій (ст.250 ГК України), заходів відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства (ст.42 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та ін.) [21].
5. Господарські санкції як правові засоби відповідальності у сфері господарювання
Відповідно до частини 1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника в сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Санкції у сфері господарювання можна класифікувати за різними критеріями. ГК України виділяє декілька видів таких санкцій, які різняться не тільки за правовою й економічною ознакою, але також за порядком і підставами застосування. Згідно ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених до субєктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції, що суттєво відрізняються за своєю юридичною природою від інших господарських санкцій.
Як вбачається із структури розділу V ГК України, на передній план вперше у законодавчій практиці поставлено саме таку універсальну санкцію, як відшкодування збитків.
Згідно ч.2 ст.217 ГК України відшкодування збитків є видом господарських санкцій. Натомість, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів (ч.2 ст.20 ГК).
У ч.2 ст.224 ГК законодавець дає тлумачення і викладає свій погляд на поняття збитків, де зазначає, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил ведення господарської діяльності другою стороною.
Цивільний кодекс України також дає своє тлумачення поняття збитків, а саме: 1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.2. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст.22 ЦК України).
При розгляді поняття збитків необхідно мати на увазі саме матеріальні аспекти їх виникнення. Тому не слід змішувати поняття збитків і шкоди. Остання може бути матеріальною і нематеріальною. Збитки ж є матеріальною шкодою, яка характеризується зовнішніми (фізичними) та внутрішніми (якісними) змінами майнової бази субєкта господарювання. Тому збитки в господарських правовідносинах - це вартісний (грошовий) вираз майнової шкоди, завданої противоправними діями (бездіяльністю) одного учасника таких відносин іншому. Інакше кажучи, це дійсний і обєктивний факт, що існує незалежно від правової оцінки і від того, підлягають чи не підлягають за законом збитки відшкодуванню.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні с
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
