Відновлення роботоздатності та якості життя хворих на ішемічну хворобу серця на санаторно-курортному етапі реабілітації - Автореферат

Складність і різноманітність патогенетичних механізмів ІХС зумовили появу численних підходів до лікування й реабілітації цієї групи хворих. Хворі на ІХС найчастіше перебувають у розквіті сил, і їхня здатність продовжувати роботу або повернутися до праці після перенесеного інфаркту міокарда (ІМ) чи операції аортокоронарного шунтування має величезне значення як для них самих, так і для суспільства в цілому (Волошина Е.Б. Низькі показники якості життя і втрата роботоздатності у таких хворих значною мірою повязані з психологічними чинниками, що зумовлює необхідність проведення психологічної реабілітації (Аронов Д.М., Зайцев В.П., 2005). З огляду на те, що психологічні й особистісні особливості хворих відіграють провідну роль у виникненні, прогресуванні захворювання, а також у лікуванні та реабілітації цієї категорії пацієнтів, то вивчення і коригування сприйняття хворим власного стану й ставлення до хвороби мають важливе значення. Специфіка основного захворювання у хворих на ІХС повязана, здебільшого, з необхідністю постійно вживати певну кількість лікарських засобів, через що найбільш оптимальним вибором корекції існуючих психосоматичних розладів за наявності ІХС є пошук немедикаментозних ефективних способів лікування і реабілітації.Серед обстежених хворих до початку реабілітації було 137 хворих І ФК, 257 хворих ІІ ФК, 175 хворих ІІІ ФК хронічної серцевої недостатності (ХСН). Під час першого етапу дослідження - ретроспективного вивчення статистичних показників ефективності санаторного етапу реабілітації у кардиореабілітаційному відділенні санаторію „Лермонтовський”, яке проводилося на підґрунті узагальнення даних випадково відібраних санаторних карт 376 хворих та опрацьовування звітної щорічної документації відділення, було встановлено, що 92 (51,4%) хворих ІІ та ІІІ класів тяжкості ІМ поступили на санаторний етап відновного лікування не досягнувши належного обєму рухової активності. У результаті аналізу конфігурації профілів СМОЛ за клінічними шкалами було виділено такі типи профілів: "нормальний" (48 хворих, 9,2%) - показники за клінічними шкалами не перебільшували 55 Т-балів; "невротичний" (157 хворих, 30,1%) - підвищення показників за шкалами “невротичної тріади” (1-ша, 2-га або 3-тя шкали), іноді разом із підвищенням за 7-ою шкалою, понад 55 Т-балів; "гіпертимний" (41 хворий, 7,9%) - провідний пік за 9-ою шкалою у діапазоні понад 55 Т-балів; "ригідний" (68 хворих, 12,1%) - провідний пік за 6-ою шкалою; "занурений" (59 хворих, 11,3%) - показники за всіма клінічними шкалами нижчі за 50 Т-балів; "депресивний" (123 хворих, 23,6%) - зниження показників за 9-ою шкалою менш як 45 Т-балів, часто разом зі збільшенням показника за 2-ою шкалою; "конфліктний" (22 хворих, 4,2% хворих) - провідний пік за 4-ою шкалою. З метою вивчення взаємозвязку між психологічними особливостями та показниками ЯЖ усіх хворих були поділено на дві підгрупи: 1) хворі з задовільними і середніми показниками ЯЖ (-6 і більше балів); 2) хворі з низькими і дуже низькими показниками ЯЖ (менш як-6 балів). Під час порівняльного вивчення результатів психологічного тестування встановлено, що хворі на ІХС із низькими і дуже низькими показниками ЯЖ, згідно з даними стандартизованої методики «Якість життя хворих із серцево-судинними захворюваннями», характеризувалися більш високими показниками за 1-ою, 2-ою, 7-ою, 8-ою шкалами та меншими - за 9-ою шкалою, що відбиває занепокоєння станом свого здоровя, підвищену тривожність, відлюдність, зниження настрою, схильність до виникнення сумнівів, проти таких показників у хворих із задовільними і середніми показниками ЯЖ.У дисертації наведено нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в розробці та науковому обґрунтуванні психофізичного напрямку у відновленні роботоздатності та підвищенні якості життя хворих на ішемічну хворобу серця на санаторно-курортному етапі як реалізація саногенетичної концепції у реабілітації. При вивченні ефективності санаторного етапу реабілітації хворих на ІХС за даними ретроспективного опрацьовування санаторних карт та статистичних показників діяльності кардиореабілітаційного відділення санаторію було встановлено, що до 51,4% хворих ІІ та ІІІ класів тяжкості ІМ поступають на санаторний етап не досягнув належного обєму рухової активності. Провідним механізмом зниження обєму рухової активності, функціональних і компенсаторних можливостей серцево-судинної системи (включаючи толерантність до фізичних навантажень) у хворих на ІХС є психофункціональна дезадаптація. У результаті аналізу зіставлюваних показників варіабельності серцевого ритму в досліджуваних групах після проведеного етапу санаторно-курортної реабілітації встановлено, що під впливом пропонованого способу психофізичної реабілітації в основній групі відбувається вірогідно більш значуще збільшення потужності спектра варіабельності серцевого ритму і його окремих спектральних характеристик, що виявлялося зниженням симпатовагального індексу (2,00 ± 0,21 про

2. Основний зміст роботи