Відносини між українцями і поляками на початковому етапі Другої світової війни (1939-1941 рр.) - Автореферат

Тривалий час в історіографії Другої світової війни залишалася малодослідженою проблема відносин між українцями та поляками. Червоної Армії на західноукраїнські землі здійснюється політика не лише формально-юридичного оформлення контролю сталінської тоталітарної держави над цим краєм, але й рішеннями Народних Зборів Західної України та Верховних Рад СРСР і УРСР. Нині в умовах демократичного суспільства стає можливим на основі наукового осмислення процесів минулого обєктивно показати складність відносин між українцями та поляками протягом вересня 1939 - червня 1941 рр. Одним з надзвичайно важливих аспектів, що впливав на двосторонні стосунки, була проблема визнання польським урядом та польським підпіллям права українців на створення власної державності на теренах Західної України. Обєктом дослідження виступають відносини між українцями і поляками на почаковому етапі Другої світової війни та на тлі суспільно-політичних процесів в умовах радянізації Західної України у 1939-1941 рр.Кардинальні зміни у розробці проблеми відбулися наприкінці ХХ-на початку ХХІ ст., коли Україна стала самостійною державою і вітчизняні історики почали активно переосмислювати трагічні події, що відбувалися в роки Другої світової війни в Україні, Польщі, СРСР і загалом Центрально-Східній Європі. В.Косик у своєму дослідженні «Україна і Німеччина у Другій світовій війні», використовуючи документи німецьких архівів, довів, що й мельниківці брали участь в українському русі опору, але переважно висвітлив діяльність ОУН(б). А.Чайковський у монографії “Невідома війна (Партизанський рух в Україні 1941-1944рр. мовою документів, очима історика)” зробив спробу дослідити витоки українського націоналістичного руху та висвітлити цілі й тактику ОУН напередодні й під час Другої світової війни, а також ставлення її лідерів до німецьких окупантів і більшовицьких партизанів. Чимало цінних документів виявлено в регіональних архівах, насамперед у фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові (ЦДІА України у Львові), Державних архівів Львівської (ДАЛО), Волинської (ДАВО) та Рівненської (ДАРО) областей , Головний архів нових актів м. Інститут українознавства НАН України, Львівське відділення інституту Української археографії НАН України започаткували видання збірки документів і матеріалів про події на західноукраїнських землях в 40-50рр.ХХ ст.Відносини між українцями і поляками на початковому етапі Другої світової війни займали важливе місце. На початковому етапі Другої світової війни польський уряд приділяв неабияку увагу українському питанню, проте намагався використовувати українців для досягнення своїх цілей у війні - відновлення незалежності Польщі та збереження неподільності її територій до вересня 1939 р. Така позиція була неприйнятною для українського національно-визвольного руху, що в свою чергу заводило в глухий кут двосторонні взаємини. Життєдіяльність громадських організацій українців у Польщі та Румунії проходила під знаком боротьби з асиміляційною політикою урядів обох країн, тиском з боку шовіністичних сил, всіляких обмежень та дискримінації. Та все ж у своїй переважаючій більшості українці виявили спроможність сприймати демократичні цінності й домагатися справедливого вирішення національного питання мирними, несиловими засобами. Усе це в сукупності з неконструктивною позицією правоконсервативних і націоналістичних кіл Польщі й Румунії сприяло формуванню національної самосвідомості українців, посиленню їхнього прагнення до творення суверенних форм організації національного життя і власної державності.

2. Основний зміст дисертації

У результаті проведеного дослідження дисертант прийшов до таких висновків. Відносини між українцями і поляками на початковому етапі Другої світової війни займали важливе місце.

На початковому етапі Другої світової війни польський уряд приділяв неабияку увагу українському питанню, проте намагався використовувати українців для досягнення своїх цілей у війні - відновлення незалежності Польщі та збереження неподільності її територій до вересня 1939 р. Така позиція була неприйнятною для українського національно-визвольного руху, що в свою чергу заводило в глухий кут двосторонні взаємини. Численні звіти, опрацювання, депеші та протоколи засідань польського уряду свідчать про те, що його діячі нехтували позицією українців, розглядаючи тих, хто хотів отримати власну незалежність, як громадян Польщі, які здійснюють злочинні дії стосовно держави.

Своєрідним підсумком польсько-українських стосунків у міжвоєнний період стала „Декларація Центрального Комітету УНДО в справі становища українського народу в польській державі” від 7-го травня 1938-го р.

Життєдіяльність громадських організацій українців у Польщі та Румунії проходила під знаком боротьби з асиміляційною політикою урядів обох країн, тиском з боку шовіністичних сил, всіляких обмежень та дискримінації. Незважаючи на це, українська меншина використовувала будь-які можливості для відстоювання своїх прав на повноцінний розвиток. Поряд із легітимними засобами використовувалися методи саботажу, індивідуального терору, взяті на озброєння найбільш радикальною частиною ОУН. Та все ж у своїй переважаючій більшості українці виявили спроможність сприймати демократичні цінності й домагатися справедливого вирішення національного питання мирними, несиловими засобами. Свідченням цієї здатності до самоорганізації є десятки громадських обєднань різного профілю й призначення, які давали можливість багатьом верствам українства відстоювати свої політичні, соціально-економічні, релігійні права й свободи, брати активну участь у суспільному житті. Усе це в сукупності з неконструктивною позицією правоконсервативних і націоналістичних кіл Польщі й Румунії сприяло формуванню національної самосвідомості українців, посиленню їхнього прагнення до творення суверенних форм організації національного життя і власної державності.

Мали місце й спроби порозуміння між українською та польською стороною. Зокрема, період від 1-го вересня 1939р. до 22 червня 1941р. характеризується пошуком методів розвязання української проблеми шляхом обіцянок польською стороною культурного та громадянського рівноправя та загальної справедливості у майбутній польській державі в замін за підтримку українцями боротьби спрямованої на відновлення її незалежності, і їхню участь у створенні та діяльності польського війська.

Включення західних українських земель до складу СРСР призвело до створення на них радянської політичної моделі. Причому вона не пристосовувалася до попередньо існуючої польської системи і навіть не мала специфічного окупаційного характеру - вона була запроваджена такою ж, як і в СРСР: чи то на Київщині, в Підмосковї, чи у Приморському краї. Сталінська тоталітарна система нехтувала місцевими особливостями, усталеними звичаями й традиціями. Для свого функціонування в Західну Україну, в тому числі й на Волинь, присилалися уповноважені з різних регіонів СРСР. Місцеві кадри радянським режимом ігнорувались. Природно, що такий стан справ викликав опір місцевого населення. Тому постала необхідність негайного розширення репресивно-карального механізму з метою захисту насаджуваного більшовицького режиму та тотального контролю.

Процес радянізації Західної України супроводжувався загостренням політичної боротьби. Цю боротьбу з новим радянським режимом повели підпільні польські і українські організації. Так, у кінці жовтня 1939 р. до Володимира-Волинського з Варшави прибули представники польської військової організації Міхал Замецький і Анджей Янішек з метою утворення конспіративної організації на Волині для боротьби з радянськими властями. Тут вони провели значну роботу, залучивши до організації сімї Савицьких, Замецьких, Гольців, а також дружину польського офіцера Ірену Боднарську. А. Янішек розпочав роботу зі створення подібних конспіративних організацій у Луцьку, Рівному і Львові.

Активізація діяльності дала невдовзі свої результати. На західноукраїнських землях зявилися нові осередки (станиці), районні, повітові, окружні проводи ОУН. Лише в Луцькому окружному проводі робота велась приблизно у 100 селах. Загальна кількість членів тут становила 250-300 осіб. ОУН закликає до обєднання в одному визвольному фронті Української, Національної Революції та організовує й творить політичну, мілітарну й визвольну силу, здатну перевести збройний зрив (повстання), здобути Українську Державу та керувати нею.

Уже взимку 1940 року бандерівці розгорнули підготовку кадрів для української адміністрації на теренах, зайнятих більшовиками. Нами було розкрито суспільно-політичне та громадське життя українців і поляків в умовах радянізації Західної України в 1939- 1941рр.

Досліджено становлення радянського тоталітарного режиму і депортації польського і українського населення, участь українців і поляків у сфері діяльності громадських закладів і державних установ. Висвітлено форми і методи боротьби українського та польського підпілля проти окупаційного режиму. У ході дисертаційного дослідження було розкрито польсько-українські відносини в Надсянні, Холмщині, Підляшші.

21 травня 1997р. була підписана Спільна заява Президента України і Президента Республіки Польща «До порозуміння і єднання». Таким чином був юридично закріплений реальний стан справ у взаєминах двох сусідніх народів. Чи не вперше в історії українсько-польських стосунків Спільна заява не фіксувала перемогу чи поразку однієї сторін, а відображала ідею єднання. Тільки взаємоповага, взаєморозуміння і взаємна толерантність дадуть двом народам змогу вийти на шлях рівноправного співробітництва. Тому наукове розвязання всіх наболілих проблем є ключем до подальших дружніх зносин наших народів. У подальшому дослідженні теми важливо керуватися новими концепціями, які б врахували різноманітні погляди, підходи, позиції, що передбачають більш повне, глибоке та обєктивне її розкриття. Необхідно враховувати і вивчати праці польських істориків, що можуть мати інший, відмінний погляд на дослідження нашої теми. Тільки спільними зусиллями вчених обох народів реально науково висвітлити події сорокових років минулого століття.

Досліджувані події є частиною спільної української і польської історії. Ще живі очевидці тих подій, люди, в чиїй памяті закарбувались негативні аспекти діяльності офіційних властей обох країн та підпільних формувань ОУН й АК. Водночас є радянська та польська література, де події середини ХХ століття подано у значному ідеологічному викривленні. Однак неупереджена критика діяльності підпілля чи владних структур протилежної сторони не вирішує проблему. Потрібне максимально обєктивне висвітлення подій минулого - без замовчування злочинів та прорахунків, але, водночас, без перекреслювання всього доброго, що мало місце. Саме цим намагався керуватись автор даного дослідження.

Одержані результати дисертаційної роботи можуть бути використані у вузівських курсах історії України ХХ століття і військової історії, у спецкурсах та семінарах, а також при подальшому дослідженні проблеми українсько-польських відносин. Дана дисертаційне дослідження може стати в пригоді під час вивчення історії України, дипломатичної історії, історії краєзнавства, військової історії. Процес зародження та перебігу україно-польських відносин на початковому етапі Другої світової війни та суспільно-політичне становище закерзонців ще має бути опрацьований соціологами, психологами, етнологами, юристами та науковцями інших галузей, що дозволить створити комплексну і цілісну оцінку цього явища на тлі світової історії.

1) Карпухіна Т.О. Роль Німеччини та СРСР в українсько-польському протистоянні під час Другої світової війни / Т.О. Карпухіна // Наука, освіта, суспільство очима молодих: матеріали І Всеукр. науково-практ. конф. Студ. та молодих науковців, 10-11 трав 2006 - Рівне 2006.- С 194-197

2) Карпухіна Т.О. Роль Німеччини та СРСР, в українсько-польському протистоянні на другому етапі Великої Вітчизняної війни (1942-1945років) / Т.О. Карпухіна // Актуальні проблеми історії України та всесвітньої історії. -2006 № 10. - С.169-171.

3) Карпухіна Т.О. Трагедія Волині у 1939році (початок українсько-польського протистояння) / Т.О. Карпухіна // Наука, освіта, суспільство очима молодих: матеріали ІІ Всеукр. науково-практ. конф. Студ. та молодих науковців, 17-18 трав 2006 - Рівне 2007.- С 166-169

4) Карпухіна Т.О.Трагічна доля українців Холмщини періоду 1939-1947роківв контексті українсько-польських відносин /Т.О.Карпухіна // Наука, освіта, суспільство очима молодих: матеріали ІІ Всеукр. наук.-практ. конф. студ. та молодих науковців 17-18 травня 2007р. -Рівне,2007-С.174-176

5) Карпухіна Т.О., Холмсько-волинська трагедія , її передумови, перебіг, наслідки(1942-1947р.р.)/ Т.О. Карпухіна //Історія очима молодих дослідників: матеріали регіон. наук-практ. конф. молодих вчених, аспірантів, здобувачів, магістрантів. Вип ІІ. - Рівне, 2007.- С.53-62.

6) Т.О. Карпухіна, Закерзоння (Холмщина, Лемківщина, Галичина, Буковина, Підляшшя) на початковому етапі Другої світової війни (1939-1941р.р.)/ Т.О. Карпухіна //.Актуальні проблеми історії України та всесвітньої історії -.2010 - №15.- С.141-145.

7) Карпухіна Т.О., Українське питання напередодні та на початковому етапі Другої світової війни/Т.О.Карпухіна // Історичні студії Волинського нац. ун-ту ім. Л. Українки. - Луцьк, 2009. - Вип.1. - С.104-109.

8) Карпухіна Т.О. Процес депортації населення Волині на початковому етапі Другої світової війни (1939-1941-х р.р.)/ Карпухіна Т.О..// Наукові записки іст. ф-ту Тернопіль нац. ун-ту ім. В. Гнатюка. - Тернопіль 2009. - Вип. 3. - С.124-128.

9) Карпухіна Т.О.,Форми і методи боротьби українського та польського підпілля проти окупаційного режиму у 1939-1941 рр/ Т.О. Карпухіна // Грані: науковий щомісячний альманах - 2009 №7-8. - С.35-40.

Размещено на .ru