Відкриття вакцинації проти віспи (Е. Дженнер 1796 р. Англія) та впровадження запобіжних щеплень в Англії та інших країнах світу - Реферат

Інфекційні хвороби за всіх часів були головними ворогами людини. Відомі епідемії чуми та віспи в Європі, які відсунули людство на крок назад у розвитку, а за даними істориків, саме інфекції знищили цілу цивілізацію майя. Після впровадження вакцинації ситуація значно покращилась, деякі інфекції залишились в минулому, і сучасні лікарі можуть побачити їхні жахливі прояви лише в підручниках середини минулого століття. Багато інфекцій, наприклад, поліомієліт, дифтерія, правець, нагадують про себе доволі рідко, виникаючи, як правило, у невакцинованих осіб. Слід зазначити, що робили щеплення й до Дженнера, але це було щеплення справжнім вірусом натуральної віспи, що робили людям, які були сприйнятливими до захворювання.Натуральна віспа належить до групи особливо небезпечних інфекцій (разом з холерою, чумою, жовтою лихоманкою, сибірською виразкою тощо). Зазвичай від віспи вмирала 1/6 - 1/8 частина всіх хворих, а у маленьких дітей смертність досягала 1/3. Лише у Німеччині в 1796 році від віспи померли 70 тис. чоловік, а в Європі щорік від цієї хвороби гинули до 1,5 млн. чоловік. У середньовічній Європі епідемії віспи були настільки частими та тотальними, що у лікарів склалося тверде переконання: кожна людина повинна перехворіти віспою. Від віспи не було ліків, але давно була відмічена одна особливість цієї хвороби - людина, яка перехворіла навіть найлегшою її формою, на все життя ставала до неї несприйнятливою.Народився 17 травня 1749 у Берклі (графство Глостершир). Поступив на навчання до Людлову, хірургу із Соббері, де і розробив вакцину.Вивчав анатомію в школі Хантера, робив обхід палат у лікарні Св.Георгія, класифікував геологічні і зоологічні зразки, привезені капітаном Дж.Куком із кругосвітньої подорожі.У 1773, відмовившись від пропозиції залишитися в Лондоні, повернувся в Берклі, де незабаром здобув популярність як хірург. Одного дня, коли юний Дженнер ще вчився у лікаря Даніеля Лідлоува в Соббері, до нього звернулася за порадою бідна селянка. "Віспою я не можу захворіти, - відповіла йому хвора, - у мене вже була коровяча віспа". Глибока впевненість селянки справила на юного Дженнера сильне враження і навела його на наступне припущення: раз коровяча віспа при її запобіжній властивості переноситься людиною порівняно легко і майже завжди протікає без смертельного результату, то очевидно, що досить викликати її штучно в людському організмі, щоб назавжди убезпечити її від захворювання справжньою віспою.Пройшли довгі тридцять років напруженої праці і міркувань, перш ніж Дженнер зважився провести перший досвід на людині, щоб довести правильність своїх висновків. 14 травня 1796 Дженнер прищепив коровячу віспу восьмирічному хлопчику Джеймсу Фіпсу, взявши для цього рідину з пустули на руці доярки, що хворіла коровячою віспою. Пустули у хлопчика мали велику схожість з пустулами від щеплення натуральної людської віспи, але спільний хворобливий стан був ледве помітний. Восени 1798 року Дженнер прищепив коровячу віспу хлопчикові безпосередньо від корови, а потім - з людини на людину (всього пять генерацій). Спостерігаючи всіх прищеплених, він встановив, що запобіжна сила коровячої віспи не змінюється, якщо її щепити від людини, яка перехворіла коровячою віспою, іншій людині, і зберігає властивості вакцинної лімфи, взятої безпосередньо від корови.Варто тільки згадати страшні наслідки епідемій, і стане зрозуміло, яке значення мало відкриття вакцинації для медицини. Проте Дженнеру приходилося завзято переконувати в силі запобіжного щеплення своїх колег, з якими він часто зустрічався в Альвестоні біля Брістоля. Англійська Королівська Академія наук відмовлялася надрукувати у своїх виданнях повідомлення Дженнера про відкриття щеплення внаслідок неймовірної сміливості висловлюваних у ньому пропозицій. Чи не проглядається в цьому бажання створити новий різновид начебто мінотавра, кентавра і тому подібного?" В англосаксонських країнах створювали "противакційні" комітети, які закликають відмовлятися від щеплень. Особливо сильні були нападки з боку духівництва, що з амвона громило відкриття Дженнера, бачачи в ньому зазіхання на промисел Божий.Щеплення коровячої віспи людям робилися все частіше і давали все більший ефект, хоча часом траплялися невдачі, тому що лікарі іноді користалися дженнеривським способом недостатньо вміло і не дотримували всіх необхідних умов. Ще при житті Дженнер знав, що його спосіб боротьби з віспою виявився великим благодіянням для людства й одержав широке визнання в усьому світі. Багато наукових суспільств обрали Дженнера своїм почесним членом. У 1881 р. на Міжнародному зїзді лікарів у Лондоні Пастер зробив свою історичну доповідь про наукові основи методу щеплень проти заразних хвороб. "Я додав слову вакцинація більш широке значення, - сказав Пастер, - у надії, що наука освятить його як вираження вдячності до заслуг і невимірної користі, принесеної одним з найбільших людей Англії - Дженнером".Завдяки Едварду Дженнеру натуральна віспа стала першим захворюванням, яке вдалося

Зміст

Вступ

Розділ 1. Небезпечна інфекція XX століття

1.1 Натуральна віспа

Розділ 2. Коротка біографія Е.Дженнера і неочікуваний випадок

2.1 Біографія Едварда Дженнера

2.2 Селянка наводить на ідею

Розділ 3. Винайдення першої вакцини проти віспи

3.1 Перший дослід вакцини

3.2 Важкий шлях до визнання вакцинації

Розділ 4. Значення винаходу вакцини Е.Дженнера для сучасної науки

Висновок

Список використаних джерел