Проблема виявлення прямих зв’язків чи типологічних збігів релігійних концептів хасидизму в літературно-мистецьких і філософських течіях доби модернізму та постмодернізму. Пошук сенсу людського буття як ключова інтенція філософії екзистенціалізму.
При низкой оригинальности работы "Віддзеркалення релігійно-філософського вчення хасидів у філософії та художній літературі XX ст", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Віддзеркалення релігійно-філософського вчення хасидів у філософії та художній літературі XX ст Фуркало B.C. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. Увага філософії та художньої літератури до хасидизму мотивована насамперед тим, що на тлі глибоко песимістичних настроїв доби він виділявся своїм життєлюбним, позитивно скерованим світоглядом. Означена проблема не втрачає своєї актуальності, адже в сучасній науці гостро стоїть питання про перегляд релігійної парадигми, її зв’язку з іншими культурними парадигмами, зокрема філософською і художньою. Більш-менш окресленою в її межах виявляється тема безпосереднього впливу хасидизму на двох його головних інтерпретаторів: Мартіна Бубера й Гершома ПІолема. Передусім впадає в око цілий ряд спільних реакцій світоглядного характеру на культурно-історичні зміни між релігійною рефлексією хасидизму і філософською рефлексією екзистенціалізму від його початків у творах Григорія Сковороди. У цьому контексті актуалізується тема зв’язку сковородинської« філософії серця» з ученням фарисеїв про «спрямованість серця», яке набуло особливого сенсу в хасидизмі, як пише М.Бубер у роботі «Два образа віри» [3]. По суті йдеться про українську та єврейську релігійно-філософську рецепцію «серця» в книгах Старого Заповіту і Танаха, про орієнтацію в релігійно-національній картині світу на кордоцентричні цінності - «внутрішню» духовну людину. У релігійному екзистенціалізмі М.Бердяєва історичний процес постає як ґенеза насамперед релігійної свідомості, зміни в якій відбуваються через катастрофічні злами кризових епох. Учення Бешта запропонувало вихід, націливши релігійну свідомість на спокутну силу Бога в повсякденному житті. Ця інтенція віддзеркалюється у полеміці найвідоміших дослідників хасидизму Мартіна Бубера та Гершома Шолема. Г.Захарьяєв зазначає, що Г.Шолем розглядає хасидизм як систему теологічних понять, спираючись переважно на теоретичні твори його основоположників. Екзистенціалізм як філософська течія почав формуватися на зламі XIX-XX ст. у «київському колі» російської релігійної філософії, зокрема у творчості Лева Шестова і Миколи Бердяева, у складних умовах очікування «кінця історії», розуміння глибоких суперечностей життя, відчуття відчуженості та самотності людини перед буттям. Як зазначає М.Савельєва, у цей час стає очевидним, що етап абсолютизації ірраціонально-індивідуального начала культури має заступити етап синтезу ірраціоналізму і раціоналізму [19,с.70]. К.Юнг розглядає психіку в контексті онтологічних проблем буття як саморегулюючий енергетичний феномен, який виявляє себе на двох рівнях, на кшталт епічних поем чи релігійних текстів: у прямому та переносному значенні, тобто як феномен, який має власну алегоричну мову - міжособистісні за змістом архетипічні символи.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
