Дослідження та характеристика ідеї Бога в системі світогляду в епоху Середньовіччя. Ознайомлення з головними соціокультурними та економічними передумовами виникнення антропоцентризму. Визначення та аналіз специфіки антропоцентризму в епоху Ренесансу.
При низкой оригинальности работы "Від теоцентризму Середніх віків до антропоцентризму епохи Відродження", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Філософія в Середньовіччі розвивалася в лоні релігії як панівного світогляду тієї епохи. Релігія, безумовно, звужувала межі філософського мислення, задавала і проблематику, і загальну модель вирішення проблем. Крім того, філософія в епоху середньовіччя не мала власної соціальної бази - особи, яка потребувала б філософського світогляду. Тому розвиток в лоні релігії був єдино можливим способом існування і збереження філософського мислення загалом. Багато мислителів вбачали, що новій людині найкраще відповідає антична культурна спадщина, яка в середньовіччі була забута.На перших етапах свого розвитку християнство досить негативно ставилось до філософії, оскільки за своїм духовним змістом вона була язичницькою. Якщо для космоцентризму античності людина є частиною Всесвіту, мікрокосмом, в якому відображається макрокосм, то християнство відводить людині центральну роль у божественному плані творіння. Якщо античні боги були споріднені природі, Бог християнства стоїть над природою, по той бік її і тому є трансцендентальним, що знаходяться за межами цього світу, поза свідомістю. Духовність виявляє себе як міра причетності людини до Бога, міра «обожнення» людини. Бог - діюча і кінцева причина світу, світ створений Богом «з нічого»; душа людини безсмертна, його кінцева мета - блаженство, яке можна отримати в спогляданні Бога в потойбічному світі; сама людина теж творіння Боже, а за своїм становищем - проміжна істота між тваринами і ангелами[17].XIV-XVI ст. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу (від фр. renaissance - відродження). Але надто спрощено було б вважати, що поняття Відродження відбиває лише смисл тієї епохи і що в духовному житті спостерігається механічне перенесення на тогочасний ґрунт культурного надбання античності[8]. Відродження - це могутній культурний рух у межах XIV - початку XVII ст., в ході якого відбулося подолання духовної диктатури і деспотії церкви, виникла нова культура, звернена до земних справ, прагнення людей до щасливого життя, а також нова система національних літератур, нова філософія і наука; небувалого розквіту досягло у ту пору мистецтво. Перший етап розвитку філософії епохи Відродження повязаний з переважанням інтересу мислителів до проблем устрою людини в світі, який розглядався як центр світобудови і творець самого себе. Провідною тенденцією епохи Відродження був гуманізм - рух, який боровся за широке літературне і художнього освіту і апелювати до античного понятіюhumanitas - «освіченість», коли ступінь освіченості була одночасно мірилом гідності людини.Свої творіння людина реалізує в тілесному. В цілому філософське мислення цього періоду прийнято називати антропоцентричним, в центрі уваги якого була людина, тоді як античність зосереджувала увагу на природно космічному житті, а в середні віки в основу брався Бог та повязана з ним ідея спасіння. Добре відомо, що Ренесанс був не просто періодом відновлення духовної спадщини античності, але і епохою звеличення людської діяльності, тобто в такому граничному горизонті, в якому людина починала усвідомлювати себе як творця і субєкта свого життєвого призначення. Носіями нового світогляду були люди різного соціального стану, насамперед городяни, які вивчали філософію, а також поети, художники. Всі люди отримують одне й те саме від природи, кожний не менше, ніж сини царів і імператорів, справа полягає лише в тому, щоб довести свою доблесть і благородство до досконалості, будь то в науці, мистецтві чи в виробничій діяльності [13].З Відродженням повязують формування гуманістичного світогляду, який проголосив в якості вищої цінності людини, її гідності, свободу і права. Офіційною філософією в цю епоху залишалася схоластика, але виникнення культури гуманізму, значні досягнення в галузі природознавства призвели до того, що філософія перестала грати роль служниці богословя і перспектива її розвитку набула антисхоластичні спрямованість. Найбільшу роль у філософії епохи відродження зіграли натурфілософські концепції (Бруно, Кордан, Парацельс), що свідчили про крах схоластичних методів осмислення природи. Найбільш важливими результатами цього природничо-наукового напрямку в філософії були: методи експериментально-математичного дослідження природи; детерміноване тлумачення дійсності, протилежне теологічному; формулювання наукових, вільних від елементів антропоморфізму (наділення субєктів, з якими людина стикається у своєму житті, людськими якостями) законів природи (Галілей в механіці). Визначальними рисами натурфілософські напряму - метафізичне розуміння останніх (неподільних) елементів природи як абсолютно бескачественних, неживих; відсутність історичного погляду на природу і в звязку з цим деистическая непослідовність (деїзм припускає наявність бога, як безособової причини буття, що не бере участь в подальшому розвитку світу), яка зберігає відокремлений положення бога в нескінченному світі.
План
Зміст
Вступ
1. Ідея Бога в системі світогляду в епоху Середньовіччя
2. Соціокультурні та економічні передумови виникнення антропоцентризму
3. Специфіка антропоцентризму в епоху Ренесансу
Висновки
Список використаних джерел
Вывод
Епоха Відродження займає особливе місце в історії західноєвропейської культури. Вона знаменує вододіл, який пролягає між двома якісно різними типами культури - традиційної, властивої середньовічному Заходу, і модерної, властивою сучасному західному суспільству.
З Відродженням повязують формування гуманістичного світогляду, який проголосив в якості вищої цінності людини, її гідності, свободу і права. Людина розглядається як центр світобудови, а решта світу пізнається й оцінюється тільки крізь призму людського буття. Така позиція називається антропоцентризм.
Відродження - філософські та соціологічні вчення в епоху становлення раннього буржуазного суспільства (в основному в Італії) 14-17вв. Офіційною філософією в цю епоху залишалася схоластика, але виникнення культури гуманізму, значні досягнення в галузі природознавства призвели до того, що філософія перестала грати роль служниці богословя і перспектива її розвитку набула антисхоластичні спрямованість. Перш за все вона проявилася в етиці - відновлення етичних навчань стоїцизму (Петрарка) і епікурізма (Балла), спрямованих проти християнської моралі.
Найбільшу роль у філософії епохи відродження зіграли натурфілософські концепції (Бруно, Кордан, Парацельс), що свідчили про крах схоластичних методів осмислення природи. Найбільш важливими результатами цього природничо-наукового напрямку в філософії були: методи експериментально-математичного дослідження природи; детерміноване тлумачення дійсності, протилежне теологічному; формулювання наукових, вільних від елементів антропоморфізму (наділення субєктів, з якими людина стикається у своєму житті, людськими якостями) законів природи (Галілей в механіці). Визначальними рисами натурфілософські напряму - метафізичне розуміння останніх (неподільних) елементів природи як абсолютно бескачественних, неживих; відсутність історичного погляду на природу і в звязку з цим деистическая непослідовність (деїзм припускає наявність бога, як безособової причини буття, що не бере участь в подальшому розвитку світу), яка зберігає відокремлений положення бога в нескінченному світі.
У боротьбі із середньовічним теоцентризмом на перший план культури відродження виступають гуманістичні, антропоцентричні мотиви. Антропоцентризм - принцип, згідно з яким людина є центр всесвіту і мета всіх відбуваються у світі подій. Гуманізм - відображаються антропоцентризм, який виходить з людської свідомості і має своїм обєктом цінність людини. Презирство до земного єства замінюється визнанням творчих здібностей людини, розуму, прагненням до земного щастя. Гуманізм починається тоді, коли людина починає розмірковувати про самого себе, про свою роль у світі, про свою сутність і призначення, про сенс і мету свого буття. Ці міркування мають завжди конкретні історичні та соціальні передумови, гуманізм по своїй суті завжди висловлює певні соціальні, класові інтереси. Гуманізм ренесансу проявлявся в революційних ідеях, звернених на внутрішню, земну ((божественність »людини, в залученні людини до життєвої активності, в утвердженні віри людини в себе. У вузькому сенсі слова гуманізм визначається як ідейний рух, змістом якого є вивчення та поширення античних мов , літератури, мистецтва і культури. Тому італійський гуманізм характеризується як літературний, філологічний.
Філософія періоду Відродження підірвала позиції схоластичного мислення, затвердила пантеистический підхід в натурфілософії і тим самим створила підгрунтя для раціоналістичної філософії Нового часу.
Список литературы
1. Августин Аврелий (Блаженный). Творения / С.И.Еремеев (сост. и подгот. текста к печати. - СПБ.: Алетейя; К.: УЦИММ - Пресс, 1998. - Т.1: Об истинной религии. - 1998. - 742 с.; Т.2: Теологические трактаты. - 1998. - 750 с.
2. Августин Аврелий (Блаженный). Энхиридион, или о вере, надежде и любви / Пер. с латин. - К.: УЦИММ - Пресс, ИСА, 1996. - 414 с.
3. Александрова О.В. Філософія Середніх віків та доби Відродження: Підручник. /О.В. Александрова - Київ: Вид. ПАРАПАН, - 2002. - 172 с.
4. Антология мировой философии: Возрождение. / Мн.: Харвест; М.: ООО «Издательство АСТ», 2001. - 928 с.
5. Бродецький О. Д. Ренесансна трансформація релігійної філософії: метафізичний та етичний аспекти./ Бродецький О.Д.// Людинознавчі студії. - 2011. - Сер. 24: Філософія С. 170-186.
6. Бруно Дж. Изгнание торжествующего зверя/ Бруно Дж. / Пер. с итал. - Самара: АГНИ, 1997. - 400 с.
7. Бруно Дж. О героическом энтузиазме./Бруно Дж. - К: Новый Акрополь, Бронт, 1996. - 288 с.
8. Бутенко Р.К. Відродження в історії європейської цивілізації: навч.-метод. посіб./ Бутенко, Р. К.,. Іржавська А. П. Київ: УЦИММ - Пресс, 2014.
9. Гайденко П.П. История новевропейской философии в ее святи с наукой / Гайденко П.П. М., 1997, с.611.
10. Губар О.М. Філософія: інтерактивний курс лекцій: Навчальний посібник. / Губар О.М. К.: Центр учбової літератури, 2007 - 416 с.
11. Кондзьолка В.В. Історія середньовічної філософії / Кондзьолка В.В. Навч. Посібник. - Львів: Світ, 2001. - 320 с.
12. Кузанский Н. Об ученом незнании / Н. Кузанский // Сочинения: в 2 т. - М.: [б. и.], 1979. Т. 1.
13. Лебідь А. М. Ренесансна наука та проблема істини: зміна антропологічних орієнтирів. / Лебідь А. М. ББК 87: 86-4я43 С24 (2011): 142.
14. Рощенко, О. В. Обрії ренесансної рефлексії / Рощенко, О. В. Актуальні проблеми мистецької практики і мистецтвознавчої науки 2. - 2009-. с. 291-295.
15. Соколов, В. В. Европейская философия XV-XVII веков: Учебник для вузов.-3-е изд., испр. М.: Высш. шк . - 2003. - 673с.
16. Трачук М. Трансформація ідеї гуманізму у філософській думці. Вісник Прикарпатського університету. /Філософські і психологічні науки. 16 - 2012. - с.145-151.
17. Чікарькова, Марія Юріївна. Біблійний антропоцентризм та його роль у становленні європейської культури: монографія./ К.: Видав. дім Дмитра Бураго. - 2010. - с. 226-293.
