Установи як юридичні особи - Автореферат

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукАктуальність теми дослідження зумовлена тим, що установи як юридичні особи, які створюються для досягнення соціально-культурних, наукових, благодійних та інших соціально значимих цілей, тривалий час залишалися поза увагою цивільно-правових досліджень. Аналіз викладених у науковій правовій літературі теоретичних концепцій, положень і рекомендацій показав, що значне коло питань, як-от: можливість створення юридичних осіб у такій організаційно-правовій формі як установа на підставі установчого акту, який міститься в заповіті, управління їх справами, майнова основа їх діяльності, правоздатність, можливість здійснення підприємницької діяльності та інші, - потребують подальшого опрацювання. Вирішити їх на рівні чинного законодавства, зокрема, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), неможливо, бо останній хоча й містить приписи щодо установ, все ж таки здебільшого залишається орієнтованим на правове регулювання діяльності підприємницьких товариств. Отже, вибір теми дисертаційного дослідження пояснюється не тільки важливістю правового статусу установ як юридичних осіб, а й ступенем його висвітлення в національній доктрині в умовах кодифікації цивільного законодавства. Із спеціальних методів наукового пізнання застосовано: системно-структурний - при аналізі ролі й меж цивільно-правового регулювання відносин, суб‘єктами яких виступають установи; історично-правовий - у процесі аналізу виникнення і становлення установ як суб‘єктів права й учасників цивільних відносин; конкретно-соціологічних досліджень - для вивчення умов і чинників, що впливають на правову регламентацію діяльності установ, а також опрацювання пропозицій з подальшого розвитку цивільно-правового регулювання відносин, учасником яких є установи, і вдосконалення чинного законодавства; порівняльно-правовий став у нагоді під час аналізу світового досвіду правового регламентування статусу установ.Що стосується походження установи як окремої організаційно-правової форми юридичної особи, виділяються наступні теорії: (а) теорія відокремлення майна з метою створення публічних утворень, за якою установа - це одна з форм публічного утворення, підґрунтям якого є виокремлення майна для його створення; (б) корпоративна теорія, яка повязує появу установи з розвитком категорії "корпорація" й обґрунтовує можливість існування перехідних за своїм устроєм утворень - корпорацій з ознаками установ та установ з ознаками товариств залежно від тих конститутивних ознак, які превалюють у тій чи іншій організації; (в) теорія вічної особи, за якою установа - це утворення, що зявилося як вимога цивільного обороту щодо існування усталених правових форм, чому не відповідають повною мірою такі його учасники, як людина або група людей (корпорація), як більш-менш тимчасові носії прав та обовязків. До ознак, які характеризують її як самостійну організаційно-правову форму останньої, належать: (1) відсутність членства, тобто корпоративних відносин між засновниками не передбачається; (2) особливий порядок формування майна, перелік якого наводиться в установчому акті і передача якого засновником (в разі його смерті - зобовязаною особою) здійснюється вже після державної реєстрації останньої; (3) наявність особливого установчого документа - установчого акта (індивідуального або спільного залежно від чисельного складу осіб, які створюють установу); (4) цільове призначення майна; (5) заборона на управління установи засновником (-ами); (6) правовідносини участі, які складаються між установою та її учасниками, мають суто організаційний характер; (7) особливий порядок зміни цілей діяльності установи, а також структури її органів управління. Наводяться ознаки, що характеризують установу як непідприємницьку юридичну особу: (1) мета, яка має суспільно значимі цілі залежно від сфери діяльності й окреслюється її засновником (-ами), яким може бути як фізична (і), так і юридична (і) особа (и); (2) створення установи без наміру отримання прибутку, хоча можливість здійснення підприємницької діяльності, яка щодо основної мети має підпорядкований характер, не виключається; (3) установа є власником переданого їй засновником (-ами) майна; (4) заборона на розподіл прибутку між учасниками (засновниками); (5) самостійна майнова відповідальність установи за своїми зобовязаннями. Екстраполюючи їх на установу, автор констатує, що, по-перше, для того щоб створити саме установу, тобто організацію, діяльність якої буде спрямована на досягнення соціально-значимих цілей, необхідно бажання (волевиявлення) одного чи декількох осіб - її засновників; по-друге, засновник (-и) повинен (-нні) скласти установчий акт (індивідуальний або спільний), у якому ця воля і знайде своє втілення; по-третє, засновникові (-ам) належить зареєструвати установу в установленому законом порядку.

1. Основний зміст роботи